Так склалося життя, що в кінці 2006 року я загальними зборами колишніх власників майна псп ім.Ватутіна, розташованого в селі Нові Боровичі, був призначений директором. Об’їхавши всі об’єкти підприємства з представниками сільгоспуправління, прийшов до висновку, що становище критичне, але не смертельне для підприємства. На той час
засновником підприємства був колишній голова колгоспу В.Ф. Клочок, який призначав директорів та їх знімав, як оті рукавчики. З 2002 року до зими 2006 року ним разом з підручною М.М. Пекур було змінено 6 директорів, що призвело до арешту рахунків та відсутності кормів для тварин. На тракторному стані знаходилось 5 тракторів, які заводились тільки з буксиру, працівники завжди виглядали «втомленими» і стояв крик, а роботи - ніякої. З 4-х тисяч ВРХ залишилось 150 корів та 100 підпертих дошками телят, які помирали, дивлячись в очі з проханням дати їм їжі.
Маючи багато знайомих, я звернувся до них за допомогою. Допомогу було надано – так і перезимували. А навесні настала нова біда – виконавча служба почала вимагати виплату коштів. Між тим з 17 автомашин, які пан Клочок узяв в оренду у власників паїв, залишились рами та кабіни. Стало питання: «Що робити?»
Керуючись рішенням зборів, яке дозволило продати металобрухт, було реалізовано залишки рам, кабін і іншого непотребу для того, щоб розблокувати рахунки та щось сіяти. Увесь цей час приходив В.Ф. Клочок лише, щоб що-небудь попросити, бо йому все було потрібне. Як розповідали колишні працівники, кожного місяця потрібно м’ясо, але я йому відмовляв і лише іноді щось давав.
Залишки техніки розкрадались місцевими мешканцями, а коли кого і ловили, то відповідали, що це з мого паю, воно моє. Виходячи з цих обставин, було прийнято рішення стати засновником та викупити майно. А тут ще приїхали поважні працівники караючих органів та привезли заяву, у якій вказувалось, що засновник «розбазарив» майно на 1 млн. 200 тисяч гривень. Вивчивши фонд засновника В.Ф. Клочка, я прийшов до висновку – його нема. Трактор проданий товаришу у Щорсі, свиней нема, башти теж нема і т.д. Підручна М.М. Пекур, щоб приховати відсутність майна у колишньому колгоспі, розпаювала миски, ложки, сейфи, штори, тобто майно, яке не підлягало розпаюванню. Зате трактор забрала собі за 200 з хвостиком гривень. Однак я викупив у власників майнові паї, знаючи, що цього майна не існує.
В.Ф. Клочок передав мені право засновника, яке юридично було оформлено у державного нотаріуса. Ішов час. Щось розбиралось і продавалось: платили податки, зарплату, сіяли, орали і потроху виживали з надією на краще.
Восени цього року прибігла М.М. Пекур і говорить: «Якщо ти нам не заплатиш, то ми піднімемо людей». Я відмовив, а її словам не надав значення, знаючи, що господарське право України пише інше. 21 вересня 2012 року Клочок та Пекур запросили кореспондентів, ті щось фотографували, щось писали. Розставивши руки, Марія Михайлівна на дорозі зібрала людей до клубу та мене запросили. В.Ф. Клочок з присмаком комуністичної епохи та з неповагою до мене, обізвавши мене «перевертнем» та «бандитом», почав вести збори, на яких були присутні близько 40 чоловік, хоча власників землі на сьогоднішній день 178 чоловік. Я коротко розповів про стан справ у підприємстві, хоча згідно зі Статутом та законодавчою базою України про приватні підприємства в обов’язки не входить надавати інформацію про діяльність підприємства.
Хочу підказати В.Ф. Клочку та М.М. Пекур, що місіонер, який приїздив та вів з вами мову про те, щоб договори оренди на землю укладали з іншими особами, теж не володіє господарським правом України і не знає, що будь-який договір укладається з конкретною особою і підприємством, а не загальними зборами.
Голова сільської ради теж захотів стати на бік В.Ф. Клочка та М.М. Пекур – почав роздавати наліво і направо інформацію про підприємство, хоча він є службовцем органів місцевого самоврядування, і робити цього не повинен, бо Закон знаходиться на стороні підприємства. І як на це подивитись, то, мабуть, в цих незаконних діях може бути корупція, але це вирішувати не мені.
На закінчення я звертаюсь до кореспондентів газети «Промінь» та «Гарт»: що далі? Колектив працює, і думку колективу ви не спитали.
Всім охочим розірвати або захопити підприємство можу сказати, що нічого у вас, шановні, не вийде – підприємство буде працювати.
Місіонеру, знайомому Марії Михайлівни, скажу, що «Советский Союз» закінчився у 1991 році, люди стали не «гречкосіями» і не рабами, і не тими, що не вміють писати та читати. Сьогодні люди мудрі, і вони знають, як їм розпорядитись з їхніми правами на ті землі і інші власні права, і ніякого відношення не мають до пережитків «Советского Союза» пана Клочка та пані Пекур.
Шановні пан В.Ф. Клочок та пані М.М. Пекур, у 2009 році ви добровільно продали мені право на майно, а також проводити збори без вашої участі. На сьогоднішній день ви знаходитесь на заслуженому відпочинку, то дивіться телевізор та радійте життю – воно таке коротке! А я буду думати - чи звертатися до суду за втручання в господарську діяльність підприємства сторонніх осіб. Чи, враховуючи ваш вік, все це забути?
Володимир
ЖОЛОБЕЦЬКИЙ,
директор
псп ім.Ватутіна
засновником підприємства був колишній голова колгоспу В.Ф. Клочок, який призначав директорів та їх знімав, як оті рукавчики. З 2002 року до зими 2006 року ним разом з підручною М.М. Пекур було змінено 6 директорів, що призвело до арешту рахунків та відсутності кормів для тварин. На тракторному стані знаходилось 5 тракторів, які заводились тільки з буксиру, працівники завжди виглядали «втомленими» і стояв крик, а роботи - ніякої. З 4-х тисяч ВРХ залишилось 150 корів та 100 підпертих дошками телят, які помирали, дивлячись в очі з проханням дати їм їжі.
Маючи багато знайомих, я звернувся до них за допомогою. Допомогу було надано – так і перезимували. А навесні настала нова біда – виконавча служба почала вимагати виплату коштів. Між тим з 17 автомашин, які пан Клочок узяв в оренду у власників паїв, залишились рами та кабіни. Стало питання: «Що робити?»
Керуючись рішенням зборів, яке дозволило продати металобрухт, було реалізовано залишки рам, кабін і іншого непотребу для того, щоб розблокувати рахунки та щось сіяти. Увесь цей час приходив В.Ф. Клочок лише, щоб що-небудь попросити, бо йому все було потрібне. Як розповідали колишні працівники, кожного місяця потрібно м’ясо, але я йому відмовляв і лише іноді щось давав.
Залишки техніки розкрадались місцевими мешканцями, а коли кого і ловили, то відповідали, що це з мого паю, воно моє. Виходячи з цих обставин, було прийнято рішення стати засновником та викупити майно. А тут ще приїхали поважні працівники караючих органів та привезли заяву, у якій вказувалось, що засновник «розбазарив» майно на 1 млн. 200 тисяч гривень. Вивчивши фонд засновника В.Ф. Клочка, я прийшов до висновку – його нема. Трактор проданий товаришу у Щорсі, свиней нема, башти теж нема і т.д. Підручна М.М. Пекур, щоб приховати відсутність майна у колишньому колгоспі, розпаювала миски, ложки, сейфи, штори, тобто майно, яке не підлягало розпаюванню. Зате трактор забрала собі за 200 з хвостиком гривень. Однак я викупив у власників майнові паї, знаючи, що цього майна не існує.
В.Ф. Клочок передав мені право засновника, яке юридично було оформлено у державного нотаріуса. Ішов час. Щось розбиралось і продавалось: платили податки, зарплату, сіяли, орали і потроху виживали з надією на краще.
Восени цього року прибігла М.М. Пекур і говорить: «Якщо ти нам не заплатиш, то ми піднімемо людей». Я відмовив, а її словам не надав значення, знаючи, що господарське право України пише інше. 21 вересня 2012 року Клочок та Пекур запросили кореспондентів, ті щось фотографували, щось писали. Розставивши руки, Марія Михайлівна на дорозі зібрала людей до клубу та мене запросили. В.Ф. Клочок з присмаком комуністичної епохи та з неповагою до мене, обізвавши мене «перевертнем» та «бандитом», почав вести збори, на яких були присутні близько 40 чоловік, хоча власників землі на сьогоднішній день 178 чоловік. Я коротко розповів про стан справ у підприємстві, хоча згідно зі Статутом та законодавчою базою України про приватні підприємства в обов’язки не входить надавати інформацію про діяльність підприємства.
Хочу підказати В.Ф. Клочку та М.М. Пекур, що місіонер, який приїздив та вів з вами мову про те, щоб договори оренди на землю укладали з іншими особами, теж не володіє господарським правом України і не знає, що будь-який договір укладається з конкретною особою і підприємством, а не загальними зборами.
Голова сільської ради теж захотів стати на бік В.Ф. Клочка та М.М. Пекур – почав роздавати наліво і направо інформацію про підприємство, хоча він є службовцем органів місцевого самоврядування, і робити цього не повинен, бо Закон знаходиться на стороні підприємства. І як на це подивитись, то, мабуть, в цих незаконних діях може бути корупція, але це вирішувати не мені.
На закінчення я звертаюсь до кореспондентів газети «Промінь» та «Гарт»: що далі? Колектив працює, і думку колективу ви не спитали.
Всім охочим розірвати або захопити підприємство можу сказати, що нічого у вас, шановні, не вийде – підприємство буде працювати.
Місіонеру, знайомому Марії Михайлівни, скажу, що «Советский Союз» закінчився у 1991 році, люди стали не «гречкосіями» і не рабами, і не тими, що не вміють писати та читати. Сьогодні люди мудрі, і вони знають, як їм розпорядитись з їхніми правами на ті землі і інші власні права, і ніякого відношення не мають до пережитків «Советского Союза» пана Клочка та пані Пекур.
Шановні пан В.Ф. Клочок та пані М.М. Пекур, у 2009 році ви добровільно продали мені право на майно, а також проводити збори без вашої участі. На сьогоднішній день ви знаходитесь на заслуженому відпочинку, то дивіться телевізор та радійте життю – воно таке коротке! А я буду думати - чи звертатися до суду за втручання в господарську діяльність підприємства сторонніх осіб. Чи, враховуючи ваш вік, все це забути?
Володимир
ЖОЛОБЕЦЬКИЙ,
директор
псп ім.Ватутіна
Комментариев нет:
Отправить комментарий