Птахи не змогли відлетіти на південь через пошкоджені крила. Вони шукали поживу біля обмілілої річечки Турчанки, ходили по спорожнілих городах: кожен – на «своєму» кінці села, поки врешті-решт не приблудилися до людей. Обидва вибрали родини, де господарі (одному - 58, іншому – 53 роки) – інваліди по зору, наче знали: хто сам настраждався через недугу, той каліку не скривдить.
– Наш підійшов до моєї дружини Наді, коли вона припинала корову, - згадує Леонід Сентябрьов. – За нею придибав у двір. Його крило волочилося по землі. Шия, скоріш за все, теж була пошкоджена – він її майже не повертав. Був такий самотній і хворий. А надворі - вересень. Лелеки уже відлетіли. Як не пожаліти бідолаху?
Дали йому хліба, картоплі. Надя - на гостинець - відняла у кішки впольовану мишу.
Бусол ходив вслід за нами цілий день: буряки рвемо - поряд тупцює, у двір зайшли, і він - тут як тут: дзьобом клацає – ніби сказати щось хоче.
Увечері ми залишили відчиненими повітку і ворота на город, щоб птах сам вибрав, як йому бути далі. Коли вранці побачили його біля ганку, навіть зраділи.
Лелека живе у Сентябрьових більше місяця. За цей час він зміцнів, погладшав. Хліба та картоплі уже не хоче.
На його щастя, до нас у курник заліз якийсь хижак. Задушив курку і півня, – продовжує Леонід. – Надя їх поскубла, попатрала, я порубав на шматочки. Бузько розкошував майже два тижні.
Не приховує: іноді через квартиранта вони з дружиною навіть сперечалися. Її правоти чоловік не заперечує: осінні дні короткі, по господарству роботи повно, а він бере вудку і йде ловити для бусла рибу – тут кожна жінка не змовчить. А з іншого боку – прихистили, значить в одвіті.
«Допомогла» тепла осінь: і з роботою впорались, і лелеку на курячий корм не довелось переводити. Ні попервах, ні пізніше - коли Леонід зламав руку і не міг рибалити: рибу для чорногуза почав приносити сусід – Валерій Кримський. А дочка іншої сусідки – Євдокії Мороз -, коли приїздила до мами з Білорусії, принесла Сентябрьовим 50 гривень – на харчі для знайди.
Усі три сім’ї живуть на Андрушах – вулиці, що віддалена від центру Тур’ї більше, ніж на кілометр, а вони – на самому її кінці. Поруч по обидва боки – порожні хати.
– Ми і раніше добре ладнали між собою, - говорить Леонід Сентябрьов, - а Гузя ( так його дружина назвала бусла – авт.) здружив нас іще більше. І не тільки нас. Недавно навідувався до батькової хати Льоня Приходько. Дізнався про нашого чорногуза, наловив у погребі жаб – приніс його пригощати.
Схоже розвивались події і в центрі села, де живуть Микола та Людмила Железняки. Їхньому буслу (він прийшов у двір разом з хазяйськими гусьми) сусіди Роговенки та Клименки теж кожного дня носили всяку пташину смакоту: дрібну рибу, щурів, вужів.
– Він видужував на очах, - розповідає Микола Железняк. – Хоч крило і тягалося, кожного дня по кілька разів забирався на картопляний бурт і пробував злетіти.
– Перед самою Пречистою це йому нарешті вдалося, - додає Людмила. – Я саме була у дворі. Він довго - разів десять – кружляв наді мною, а я стояла і плакала…
Потім опустився на сусідський стіг і затанцював. Радів, наче людина.
А через кілька днів його не стало…
Де дівся, що з ним? – бідкаються усі три родини. Зізнаються, що не хочуть думати про погане.
Сентябрьови чекають заморозків із занепокоєнням. Чи витримає їх Гузя? Чи не охляне на зимовій дієті?
Звернулися до сільського голови Валентина Чепурка, щоб допоміг влаштувати лелеку на зиму в Менський зоопарк.
На жаль, здійснити це не вдалося. (Як повідомила директор зоопарку Зінаїда Чирва, поповнення живих колекцій шляхом вилучення тварин з природного середовища здійснюється тільки за дозволами, що видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Порушення тягне за собою не лише штрафні санкції – може бути вилучена вся зоологічна колекція.
Принагідно Зінаїда Сергіївна розповіла: за те, що прийняла без такого дозволу в зоопарк від приватної особи скопу – рідкісного, занесеного до Червоної книги, птаха родини соколоподібних, мусила відповідати в суді).
Натомість голова села пообіцяв щомісяця виділяти із своєї зарплати певну суму – на харчування лелеки.
Хочеться сподіватись, що не залишаться осторонь і інші сільчани, і птах, що символізує у християн чистоту, благочестя, воскресіння і вважається охоронцем домашнього вогнища, не лише переживе зиму, а й злетить – попливе у небі з попутним вітром, вдячно закружляє над хатами людей, що не дали йому пропасти…
Марія Ісаченко
– Наш підійшов до моєї дружини Наді, коли вона припинала корову, - згадує Леонід Сентябрьов. – За нею придибав у двір. Його крило волочилося по землі. Шия, скоріш за все, теж була пошкоджена – він її майже не повертав. Був такий самотній і хворий. А надворі - вересень. Лелеки уже відлетіли. Як не пожаліти бідолаху?
Дали йому хліба, картоплі. Надя - на гостинець - відняла у кішки впольовану мишу.
Бусол ходив вслід за нами цілий день: буряки рвемо - поряд тупцює, у двір зайшли, і він - тут як тут: дзьобом клацає – ніби сказати щось хоче.
Увечері ми залишили відчиненими повітку і ворота на город, щоб птах сам вибрав, як йому бути далі. Коли вранці побачили його біля ганку, навіть зраділи.
Лелека живе у Сентябрьових більше місяця. За цей час він зміцнів, погладшав. Хліба та картоплі уже не хоче.
На його щастя, до нас у курник заліз якийсь хижак. Задушив курку і півня, – продовжує Леонід. – Надя їх поскубла, попатрала, я порубав на шматочки. Бузько розкошував майже два тижні.
Не приховує: іноді через квартиранта вони з дружиною навіть сперечалися. Її правоти чоловік не заперечує: осінні дні короткі, по господарству роботи повно, а він бере вудку і йде ловити для бусла рибу – тут кожна жінка не змовчить. А з іншого боку – прихистили, значить в одвіті.
«Допомогла» тепла осінь: і з роботою впорались, і лелеку на курячий корм не довелось переводити. Ні попервах, ні пізніше - коли Леонід зламав руку і не міг рибалити: рибу для чорногуза почав приносити сусід – Валерій Кримський. А дочка іншої сусідки – Євдокії Мороз -, коли приїздила до мами з Білорусії, принесла Сентябрьовим 50 гривень – на харчі для знайди.
Усі три сім’ї живуть на Андрушах – вулиці, що віддалена від центру Тур’ї більше, ніж на кілометр, а вони – на самому її кінці. Поруч по обидва боки – порожні хати.
– Ми і раніше добре ладнали між собою, - говорить Леонід Сентябрьов, - а Гузя ( так його дружина назвала бусла – авт.) здружив нас іще більше. І не тільки нас. Недавно навідувався до батькової хати Льоня Приходько. Дізнався про нашого чорногуза, наловив у погребі жаб – приніс його пригощати.
Схоже розвивались події і в центрі села, де живуть Микола та Людмила Железняки. Їхньому буслу (він прийшов у двір разом з хазяйськими гусьми) сусіди Роговенки та Клименки теж кожного дня носили всяку пташину смакоту: дрібну рибу, щурів, вужів.
– Він видужував на очах, - розповідає Микола Железняк. – Хоч крило і тягалося, кожного дня по кілька разів забирався на картопляний бурт і пробував злетіти.
– Перед самою Пречистою це йому нарешті вдалося, - додає Людмила. – Я саме була у дворі. Він довго - разів десять – кружляв наді мною, а я стояла і плакала…
Потім опустився на сусідський стіг і затанцював. Радів, наче людина.
А через кілька днів його не стало…
Де дівся, що з ним? – бідкаються усі три родини. Зізнаються, що не хочуть думати про погане.
Сентябрьови чекають заморозків із занепокоєнням. Чи витримає їх Гузя? Чи не охляне на зимовій дієті?
Звернулися до сільського голови Валентина Чепурка, щоб допоміг влаштувати лелеку на зиму в Менський зоопарк.
На жаль, здійснити це не вдалося. (Як повідомила директор зоопарку Зінаїда Чирва, поповнення живих колекцій шляхом вилучення тварин з природного середовища здійснюється тільки за дозволами, що видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Порушення тягне за собою не лише штрафні санкції – може бути вилучена вся зоологічна колекція.
Принагідно Зінаїда Сергіївна розповіла: за те, що прийняла без такого дозволу в зоопарк від приватної особи скопу – рідкісного, занесеного до Червоної книги, птаха родини соколоподібних, мусила відповідати в суді).
Натомість голова села пообіцяв щомісяця виділяти із своєї зарплати певну суму – на харчування лелеки.
Хочеться сподіватись, що не залишаться осторонь і інші сільчани, і птах, що символізує у християн чистоту, благочестя, воскресіння і вважається охоронцем домашнього вогнища, не лише переживе зиму, а й злетить – попливе у небі з попутним вітром, вдячно закружляє над хатами людей, що не дали йому пропасти…
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий