Ну, хто краще розповість про людину, ніж її односельці? Це саме вони краще за інших знають, що приховано за великими і малими парканами житлових споруд, за яскравими, а іноді схожими на викривлені гримаси усмішками, сяйвом злетів і сльозами горя.
У даному випадку найбільш поважні іванівці розповідають про багатостраждальне і безвимірно роботяще життя майже 90-річної Валентини Макарівни Кухаренко.
Суцільним втіленням патріотизму, давніх українських традицій вважають її, колись знану трудівницю полів і ферм, якій вистачало часу і матір доглядати, і сина виховувати, і лад городу й худобі давати.
Головна риса Валентини Макарівни (нині всі її звуть бабою Валею) – надзвичайна витривалість. Вона і голод, і війну, і непосильну працю змогла винести на своїх плечах, не втративши жодної крихти доброти і щирості. Залишається надзвичайно відкритою для людей, надзвичайно легко уживається під своєю солом’яною стріхою з п’ятьма котиками. Завше з нетерпінням чекає своїх помічниць – соціальних робітниць Едіту Литвин й Світлану Савченко, не один рік вірить у те, що сільський голова Роман Циганок нарешті розбереться з її земельною документацію.
Двері біленької «шевченківської» хатки баби Валі завжди відчинені. Але когось відсіює час, хтось іде із цього життя, комусь просто ніколи завітати до неї і... поговорити.
Справді добра господиня, Валентина Макарівна все ще топить піч, готує на зиму різні пучечки трав – і від голови, і від радикуліту, і від живота. За всі свої роки жодного разу не зверталася до лікаря, не вживала ні пігулок, ні крапель, ні уколів. Каже: «То все хімія, від неї погано!»
Пральними порошками, навіть електроенергією, не користується й донині. Колись замочувала лляну білизну у попелі, а замість лампочки Ілліча запалювала звичайний гасовий світильник. Тепер на зміну йому прийшли свічки.
Одна біда: здоров’я підводить, зауважує. Але все одно поспішає показати торбинки з насінням чорнобривців, айстр, матіол, гвоздик, які вже наготувала на наступну весну.
Життя продовжується…
Фото Олени КОМПАНЕЦЬ
У даному випадку найбільш поважні іванівці розповідають про багатостраждальне і безвимірно роботяще життя майже 90-річної Валентини Макарівни Кухаренко.
Суцільним втіленням патріотизму, давніх українських традицій вважають її, колись знану трудівницю полів і ферм, якій вистачало часу і матір доглядати, і сина виховувати, і лад городу й худобі давати.
Головна риса Валентини Макарівни (нині всі її звуть бабою Валею) – надзвичайна витривалість. Вона і голод, і війну, і непосильну працю змогла винести на своїх плечах, не втративши жодної крихти доброти і щирості. Залишається надзвичайно відкритою для людей, надзвичайно легко уживається під своєю солом’яною стріхою з п’ятьма котиками. Завше з нетерпінням чекає своїх помічниць – соціальних робітниць Едіту Литвин й Світлану Савченко, не один рік вірить у те, що сільський голова Роман Циганок нарешті розбереться з її земельною документацію.
Двері біленької «шевченківської» хатки баби Валі завжди відчинені. Але когось відсіює час, хтось іде із цього життя, комусь просто ніколи завітати до неї і... поговорити.
Справді добра господиня, Валентина Макарівна все ще топить піч, готує на зиму різні пучечки трав – і від голови, і від радикуліту, і від живота. За всі свої роки жодного разу не зверталася до лікаря, не вживала ні пігулок, ні крапель, ні уколів. Каже: «То все хімія, від неї погано!»
Пральними порошками, навіть електроенергією, не користується й донині. Колись замочувала лляну білизну у попелі, а замість лампочки Ілліча запалювала звичайний гасовий світильник. Тепер на зміну йому прийшли свічки.
Одна біда: здоров’я підводить, зауважує. Але все одно поспішає показати торбинки з насінням чорнобривців, айстр, матіол, гвоздик, які вже наготувала на наступну весну.
Життя продовжується…
Фото Олени КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий