- Депо «Щорс» - одне з найстаріших в Україні, через рік може відзначити 140-річчя від початку роботи. І неймовірно прикро буде, якщо така дата стане «початком кінця» підприємства. Невже відстояти його не вдасться?
- Цьогоріч парламентська більшість у Верховній Раді ухвалила два закони, які фактично «дали зелене світло» процесу приватизації вітчизняної залізничної галузі. Хоча «нагорі» свої наміри прикривають гарними гаслами – «підвищити ефективність» й «оптимізувати витрати». Однак навіть неозброєним оком видно, куди все рухається. Вже просто таки величезна кількість залізничних вагонів перебуває у приватних руках, незабаром черга «приватизації» може дійти й до решти іншого. Чи виграють від цього держава та люди – питання риторичне. Зрештою, всі бачать, що сталося з «реформованими» колгоспами й більшістю промислових підприємств нашого району. І чим все обернеться тоді для соціально-екномічного становища в Щорсі – передбачити легко. Ось нещодавно у депо надійшла звістка, згідно з якою галузеве керівництво надумало з наступного року не розміщувати у місцевому депо замовлень на капітальний ремонт рухомого складу. (Цим займатимуться лише 6 заводів на всю Україну). Гаразд, ми підкоряємося. Але тоді постає проблема: чим зайняти наших робітників, з чого їм платити зарплатню? І скільком з них доведеться поповнити лави безробітних? Міркування щодо можливих варіантів «перепрофілювання» депо мають очевидні ознаки зневіри, адже підприємство – спеціалізоване. За що, окрім ремонту вагонів, думпкарів або тих таки паровозів, можна взятися? Ну, зробили ми торік для музею в Києві ручну дрезину – на виставку. Але чи багато таких дрезин потрібно в Україні? Отож бо й воно… Поміж трудовим колективом навіть можна почути похмурий гумор на кшталт «збільшити виробництво дверей у столярці» або «освоїти пошиття спецодягу». Зрозуміло, що все воно – не те…
- А як офіційно представлене «реформування»?
- Наше депо планують спочатку розділити на дві частини: буде цех експлуатації (від депо «Конотоп») і ремонтна складова підприємства – фактично звичайна майстерня. Але перший же результат такої зміни – місцевий бюджет недоотримуватиме близько 287 тисяч гривень на місяць податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Що це означає для нашого краю – добре усвідомлюють усі.
- І хто подбає про колектив?
- У тому то й річ, що головним є людський фактор. У депо середній вік працівників – трохи за 40 років, тобто до пенсії майже всім ще далеко. Цьогоріч пішли на заслужений відпочинок 10 робітників, ще кілька підуть наступного року. Але ж що думати решті, двом сотням залізничників, за спиною яких – сім’ї? І хай ми чуємо запевнення, мовляв, скорочення торкнеться не всіх й не відразу, однак втішає це мало. Бо звичайний розрахунок дає підстави стверджувати: від колективу в майбутньому може не залишитися й половини...
- Історія свідчить, що залізничники завжди були свідомою й організованою спільнотою. У царські часи вони вміли у рішучий спосіб відстояти свої права – навіть і через страйк. А що буде тепер?
- Передовсім – профспілкові органи залізниці, принаймні, не мовчать, як колеги з деяких інших галузей. Керівництво держави знає про настрої та вимоги залізничників і, сподіваюся, дослухається до них при ухваленні остаточних рішень.
Стосовно ж страйку, то така форма протесту нам заборонена згідно із чинним законодавством. Сподіваюся, до цього не дійде. Проте коли дивишся, що нині коїться в Україні взагалі й на «Укрзалізниці» зокрема, то мимоволі згадується вислів з відомого кінофільму: «Мне за державу обидно».
Розмову вів
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий