Добре живеться зараз далеко не всім. Але це ще не привід постійно скаржитись, бути вічно невдоволеним, ходити з кислим виразом обличчя і наводити нудьгу на оточуючих.
Знаходити позитив у кожному (яким би сірим він не був) дні, радіти простим речам – ось захист від зимової хандри. Для багатьох вона неминуча, адже зменшення сонячного світла сприяє не лише активному виробленню в кожному з нас гормону мелатоніну, котрий нормалізує цикли сну, а й зменшенню кількості серотоніну – гормону щастя.
Це – по-науковому. А в житті – незрозуміло, чому буває сумно, важко на серці, і з цим непросто справитись.
А порятунок – у нас самих. Варто лише розгледіти позитив.
«Радість в тому, що нікому не заздриш»
… 50-річному мешканцю Єліного Петру Півню від хати до роботи – 12 кілометрів. Чоловік працює охоронцем у музейно-меморіальному комплексі партизанської слави «Лісоград». Від траси до нього веде звичайна грунтова дорога – з ямами. Зараз ще й з калюжами.
– Нічого страшного, - каже чоловік. – На те є гумові чоботи.
Зараз він дістається до роботи велосипедом.
– Донедавна, - розказує, - ходив пішки. Година й 40 хвилин, і ти на роботі. Часто виходив раніше, щоб по дорозі нарвати ягід чи назбирати грибів. Назапасив на зиму. Решту продав. Зайва копійка сімейному бюджету не завадить.
Коли приходить справжня зима, їде до «Лісограду» на лижах або підсідає до колеги, в якого є кінь, на сани.
– Нічого страшного, - повторює. - Дорогою замерзнеш, на роботі нагрієшся. Сьогодні рубали дрова. Жарко було.
Нехолодно і в землянці охоронців. Їх восьмеро. Працюють по черзі. Крім «Лісограду», стережуть ще й музей партизанської слави в Єліному.
– У землянці було тепло навіть у 35-градусний мороз, - з гордістю каже Петро.
Її стіни утеплені товстим шаром моху. У підсобці топиться грубка. На ній підігрівають, а то й готують їжу. Воду беруть з колодязя неподалік. Усередині землянки – довгий дерев’яний стіл і ліжко. Світло – від акумулятора. Є й бензиновий генератор, але його бережуть – для гостей.
– Умови хороші, - задоволений чоловік. – Зарплату платять (з 2010 року єлінський «Лісоград» приєднаний до Чернігівського обласного музею імені В.В. Тарновського). І для здоров’я користь: свіже повітря, спокій, тиша – тільки чутно, як вітер гойдає сосни. Ні про що погане не думаєш, нікому не заздриш…
Білі гриби в кінці осені
Станіславу Запорожцю зі Щорса – 82 роки.
– Я думав, що у моєму житті за стільки років трапилося все, що тільки могло. А ж ні – трапився унікальний випадок: 24 листопада минулого року в лісопарку (недалеко від міста) я знайшов два білі гриби. Чисті, не червиві. Зрослися ніжками.
Я – грибник зі стажем. Бувало, натрапляв на місця, де білі росли один на одному, як опеньки. Відривав з-під снігу зеленки та лисички. А от знаходити боровики майже на початку зими не доводилось. Ці гриби люблять, щоб було тепло, не нижче плюс 15-ть градусів. Їхній сезон закінчується ще в жовтні. Здається, дрібниця, а я радів, як дитина.
Коли нема грошей, а треба новий дах
Зараз, якщо не красти, вижити при малих статках можна хіба що за рахунок важкої праці. Або постійно економити. Навіть на дрібницях. Крім звичних способів (одягатися в секонхендах, ходити по воду до колодязя при наявності в домі водогону тощо), придумали економію на цвяхах. Зокрема, на шиферних.
– Вони по 16 гривень. На кілограм виходить плюс-мінус 50 штук. А майже такої самої «стодвадцятки» - 80. Коштують вони всього одинадцять п’ятдесят. В той час, як 80 шиферних цвяхів обходиться в 24 гривні, - розказує продавець щорського магазину «Будматеріали» Лідія Савоста.
Але є одна незручність. У «стодвадцятці» маленькі «шляпки». Щоб цвяхи не прогрузали в шифер, треба підкладати шайбочки. А вони – мінімум 20 копійок за штуку. Щоб і тут зекономити, замість шайбочок використовують п’ятикопійчані монети. І хоч це – плюс 4 гривні на кожні 80 цвяхів, економія на одному кілограмі складає 8,5 грн. До того ж, дах (навіть зі старого шиферу), з нержавіючими блискучими п’ятаками, виглядає, «як нова копійка».
Марія
ІСАЧЕНКО
Знаходити позитив у кожному (яким би сірим він не був) дні, радіти простим речам – ось захист від зимової хандри. Для багатьох вона неминуча, адже зменшення сонячного світла сприяє не лише активному виробленню в кожному з нас гормону мелатоніну, котрий нормалізує цикли сну, а й зменшенню кількості серотоніну – гормону щастя.
Це – по-науковому. А в житті – незрозуміло, чому буває сумно, важко на серці, і з цим непросто справитись.
А порятунок – у нас самих. Варто лише розгледіти позитив.
«Радість в тому, що нікому не заздриш»
… 50-річному мешканцю Єліного Петру Півню від хати до роботи – 12 кілометрів. Чоловік працює охоронцем у музейно-меморіальному комплексі партизанської слави «Лісоград». Від траси до нього веде звичайна грунтова дорога – з ямами. Зараз ще й з калюжами.
– Нічого страшного, - каже чоловік. – На те є гумові чоботи.
Зараз він дістається до роботи велосипедом.
– Донедавна, - розказує, - ходив пішки. Година й 40 хвилин, і ти на роботі. Часто виходив раніше, щоб по дорозі нарвати ягід чи назбирати грибів. Назапасив на зиму. Решту продав. Зайва копійка сімейному бюджету не завадить.
Коли приходить справжня зима, їде до «Лісограду» на лижах або підсідає до колеги, в якого є кінь, на сани.
– Нічого страшного, - повторює. - Дорогою замерзнеш, на роботі нагрієшся. Сьогодні рубали дрова. Жарко було.
Нехолодно і в землянці охоронців. Їх восьмеро. Працюють по черзі. Крім «Лісограду», стережуть ще й музей партизанської слави в Єліному.
– У землянці було тепло навіть у 35-градусний мороз, - з гордістю каже Петро.
Її стіни утеплені товстим шаром моху. У підсобці топиться грубка. На ній підігрівають, а то й готують їжу. Воду беруть з колодязя неподалік. Усередині землянки – довгий дерев’яний стіл і ліжко. Світло – від акумулятора. Є й бензиновий генератор, але його бережуть – для гостей.
– Умови хороші, - задоволений чоловік. – Зарплату платять (з 2010 року єлінський «Лісоград» приєднаний до Чернігівського обласного музею імені В.В. Тарновського). І для здоров’я користь: свіже повітря, спокій, тиша – тільки чутно, як вітер гойдає сосни. Ні про що погане не думаєш, нікому не заздриш…
Білі гриби в кінці осені
Станіславу Запорожцю зі Щорса – 82 роки.
– Я думав, що у моєму житті за стільки років трапилося все, що тільки могло. А ж ні – трапився унікальний випадок: 24 листопада минулого року в лісопарку (недалеко від міста) я знайшов два білі гриби. Чисті, не червиві. Зрослися ніжками.
Я – грибник зі стажем. Бувало, натрапляв на місця, де білі росли один на одному, як опеньки. Відривав з-під снігу зеленки та лисички. А от знаходити боровики майже на початку зими не доводилось. Ці гриби люблять, щоб було тепло, не нижче плюс 15-ть градусів. Їхній сезон закінчується ще в жовтні. Здається, дрібниця, а я радів, як дитина.
Коли нема грошей, а треба новий дах
Зараз, якщо не красти, вижити при малих статках можна хіба що за рахунок важкої праці. Або постійно економити. Навіть на дрібницях. Крім звичних способів (одягатися в секонхендах, ходити по воду до колодязя при наявності в домі водогону тощо), придумали економію на цвяхах. Зокрема, на шиферних.
– Вони по 16 гривень. На кілограм виходить плюс-мінус 50 штук. А майже такої самої «стодвадцятки» - 80. Коштують вони всього одинадцять п’ятдесят. В той час, як 80 шиферних цвяхів обходиться в 24 гривні, - розказує продавець щорського магазину «Будматеріали» Лідія Савоста.
Але є одна незручність. У «стодвадцятці» маленькі «шляпки». Щоб цвяхи не прогрузали в шифер, треба підкладати шайбочки. А вони – мінімум 20 копійок за штуку. Щоб і тут зекономити, замість шайбочок використовують п’ятикопійчані монети. І хоч це – плюс 4 гривні на кожні 80 цвяхів, економія на одному кілограмі складає 8,5 грн. До того ж, дах (навіть зі старого шиферу), з нержавіючими блискучими п’ятаками, виглядає, «як нова копійка».
Марія
ІСАЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий