Хіба не буває такого, що у людини розумної, наділеної багатьма талантами життя чомусь не склалося. І навпаки – тому, хто не докладає ніяких видимих зусиль, усе легко вдається. Звичайно, можна говорити про банальне везіння. Проте саме в простоті людських взаємин і доброзичливості часто криється звичайне щастя. Адже це мудрість – не реагувати на дрібниці й уміти прощати, не зважати на образи й не мститися. Бо зазвичай саме це псує не лише стосунки, а й життя. Тож учімося жити у тих, хто сам будує своє щастя.
Вони навчалися в одній школі. Час від часу вона ловила на собі зацікавлений погляд старшого на кілька років парубка. Потім у Толі було навчання у виші, робота за розподілом далеко від дому, там він зустрів своє кохання, створив родину, там народилися діти. Тоня також продовжила навчання, здобула цікаву професію, але залишилася в Щорсі. Заміжжя не принесло ні щастя, ні дітей. Намагалася зберегти сім’ю, прощала зради, п’яні загули. Втім, чи можна склеїти розбите життя. Розлучення було болісне й скандальне. З цього приводу не пліткував хіба що ледачий. Із депресії змусили вийти борги – колишній чоловік, небагато вклавши у спільний статок, забрав усе по максимуму.
Одначе в 35 років життя не закінчується. Вірні друзі, підтримка рідні, нова справа захопили Тоню. Зараз, згадуючи своє подружнє життя, сама собі дивується: чому й заради чого терпіла нелюбого, невірного, непорядного? Спало внутрішнє напруження від постійного очікування принижень, підлості та підступності. З’явилася впевненість у собі, у своїх можливостях. Звичайно, було непросто, іноді відверто важко ствердитися у непростих умовах сьогодення, проте вона не загубилася, не розгубилася, а навпаки проявила свій характер, знайшла собі справу до душі. Прийшли успіх і повага людей, захоплення цілісністю натури. Не хочеться називати її мужньою жінкою. Навпаки, попри силу особистості, Тоня залишається напрочуд жіночною і привабливою.
Не можна назвати пестунчиком долі й Толю. Через нещасний випадок він залишився доволі молодим вдівцем із двома хлопчиками на руках. Як міг, сам справлявся із домашнім господарством, вихованням дітей, відповідальною роботою. Друзі і колеги не залишили його на самоті з горем, допомагали й підтримували як могли. Були й претендентки на місце біля плити та у ліжку. Але стримували світла пам’ять про дружину, обов’язок перед дітьми. Та, певне, й у душу не запала жодна з тих жінок.
Усе змінив черговий приїзд на малу батьківщину. Разом із синами купалися та засмагали на рідній Снові, коли побачив у компанії жінок її. Висока, ставна, не галаслива, вона привертала до себе увагу як неформальний лідер серед подруг. Підійшов, заговорив. Вони навіть не помітили, як відійшли осторонь, завели розмову. Мали про що згадати, а ще поспівчувати одне одному. Поступово на серці кожного танули колючі крижинки, душі відігрівалися, хотілося не просто жити, а разом радіти життю.
...З того часу минуло багато років. Діти виросли, порадували онуками. У кожного з них своя доля, але вони не забувають про батьків (Тоня замінила їм маму, стала першою порадницею і помічницею). А їм з Толею спокійно, тепло і затишно у привітній оселі. Їм ніколи не буває сумно удвох. Вони навіть мовчать якось по-особливому. Доводилося якось спостерігати за їх мовчазною розмовою. Уважний погляд взаєморозуміння, і очі поступово теплішають, випромінюють любов. Втім, їм завжди є про що поговорити: про дітей і онуків, про стареньких батьків, оточених увагою і любов’ю, про прості речі й події. Кожному з них цікавий співрозмовник, хоча вони лягають спати й підводяться разом, а якщо якісь справи ненадовго розлучають їх, по кілька разів телефонують одне одному, аби просто почути рідний голос.
А ще у них є спільне захоплення – українська пісня. Увечері, коли всі справи зроблені й настають години перепочинку, вони сідають у затишній вітальні й тихо заводять:
Ой у вишневому садку,
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася,
А він мене все не пускав…
Серед хітів – «Вишні», «Черемшина», «Кохана», «Червона рута» й багато-багато народних пісень. Обоє від природи мають хист до співів та гарні голоси. Починають стиха, а потім, коли пісня рветься вже з самого серця, на повен голос заводять рідні мелодії, згадують призабуті слова. Тоді пам’ять повертає давно забуті вірші. Такі миттєвості сімейних вечорів надовго дарують гарний настрій.
Про їх родинне захоплення знають навіть не всі найближчі друзі. Можливо, тому, що Тоня з Толею побоюються: раптом не всі їх зрозуміють? Як на мене, то їх вибір – геніальний! Невже краще тупо витріщати очі в телевізор, пліткувати чи сваритися? Певно, що ліпше освідчитися одне одному словами народної пісні, написаної багато років тому і мода на яку не мине ніколи. Як ніколи не мине мода на одвічні моральні цінності, на котрих тримаються родини, котрі передають із покоління в покоління.
Вони навчалися в одній школі. Час від часу вона ловила на собі зацікавлений погляд старшого на кілька років парубка. Потім у Толі було навчання у виші, робота за розподілом далеко від дому, там він зустрів своє кохання, створив родину, там народилися діти. Тоня також продовжила навчання, здобула цікаву професію, але залишилася в Щорсі. Заміжжя не принесло ні щастя, ні дітей. Намагалася зберегти сім’ю, прощала зради, п’яні загули. Втім, чи можна склеїти розбите життя. Розлучення було болісне й скандальне. З цього приводу не пліткував хіба що ледачий. Із депресії змусили вийти борги – колишній чоловік, небагато вклавши у спільний статок, забрав усе по максимуму.
Одначе в 35 років життя не закінчується. Вірні друзі, підтримка рідні, нова справа захопили Тоню. Зараз, згадуючи своє подружнє життя, сама собі дивується: чому й заради чого терпіла нелюбого, невірного, непорядного? Спало внутрішнє напруження від постійного очікування принижень, підлості та підступності. З’явилася впевненість у собі, у своїх можливостях. Звичайно, було непросто, іноді відверто важко ствердитися у непростих умовах сьогодення, проте вона не загубилася, не розгубилася, а навпаки проявила свій характер, знайшла собі справу до душі. Прийшли успіх і повага людей, захоплення цілісністю натури. Не хочеться називати її мужньою жінкою. Навпаки, попри силу особистості, Тоня залишається напрочуд жіночною і привабливою.
Не можна назвати пестунчиком долі й Толю. Через нещасний випадок він залишився доволі молодим вдівцем із двома хлопчиками на руках. Як міг, сам справлявся із домашнім господарством, вихованням дітей, відповідальною роботою. Друзі і колеги не залишили його на самоті з горем, допомагали й підтримували як могли. Були й претендентки на місце біля плити та у ліжку. Але стримували світла пам’ять про дружину, обов’язок перед дітьми. Та, певне, й у душу не запала жодна з тих жінок.
Усе змінив черговий приїзд на малу батьківщину. Разом із синами купалися та засмагали на рідній Снові, коли побачив у компанії жінок її. Висока, ставна, не галаслива, вона привертала до себе увагу як неформальний лідер серед подруг. Підійшов, заговорив. Вони навіть не помітили, як відійшли осторонь, завели розмову. Мали про що згадати, а ще поспівчувати одне одному. Поступово на серці кожного танули колючі крижинки, душі відігрівалися, хотілося не просто жити, а разом радіти життю.
...З того часу минуло багато років. Діти виросли, порадували онуками. У кожного з них своя доля, але вони не забувають про батьків (Тоня замінила їм маму, стала першою порадницею і помічницею). А їм з Толею спокійно, тепло і затишно у привітній оселі. Їм ніколи не буває сумно удвох. Вони навіть мовчать якось по-особливому. Доводилося якось спостерігати за їх мовчазною розмовою. Уважний погляд взаєморозуміння, і очі поступово теплішають, випромінюють любов. Втім, їм завжди є про що поговорити: про дітей і онуків, про стареньких батьків, оточених увагою і любов’ю, про прості речі й події. Кожному з них цікавий співрозмовник, хоча вони лягають спати й підводяться разом, а якщо якісь справи ненадовго розлучають їх, по кілька разів телефонують одне одному, аби просто почути рідний голос.
А ще у них є спільне захоплення – українська пісня. Увечері, коли всі справи зроблені й настають години перепочинку, вони сідають у затишній вітальні й тихо заводять:
Ой у вишневому садку,
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася,
А він мене все не пускав…
Серед хітів – «Вишні», «Черемшина», «Кохана», «Червона рута» й багато-багато народних пісень. Обоє від природи мають хист до співів та гарні голоси. Починають стиха, а потім, коли пісня рветься вже з самого серця, на повен голос заводять рідні мелодії, згадують призабуті слова. Тоді пам’ять повертає давно забуті вірші. Такі миттєвості сімейних вечорів надовго дарують гарний настрій.
Про їх родинне захоплення знають навіть не всі найближчі друзі. Можливо, тому, що Тоня з Толею побоюються: раптом не всі їх зрозуміють? Як на мене, то їх вибір – геніальний! Невже краще тупо витріщати очі в телевізор, пліткувати чи сваритися? Певно, що ліпше освідчитися одне одному словами народної пісні, написаної багато років тому і мода на яку не мине ніколи. Як ніколи не мине мода на одвічні моральні цінності, на котрих тримаються родини, котрі передають із покоління в покоління.
Комментариев нет:
Отправить комментарий