Через погоду полуничний сезон був коротким. Чиїмось ягодам зашкодив мороз, чиїмось - спека чи просто неврожай, але не встигли наїстися полуниць – вони вже практично закінчились. Так само недовго радував і суничний сезон. Тепер розпочався чорничний. Зранку в лісах повно людей…
У лісі біля Жоведі є все
Сільчани говорять про це з гордістю. Ліс невеликий, але тут можна знайти практично всі, які є, ягоди і гриби. Зараз сюди ще ходять по суницю. Коли не пошкодуєш часу, можеш набрести на незайману галявину. Ягоди спілі, великі. Повітря просочене їхнім запахом. Однак мешканці села, а особливо заїжджі ягідники частіше проминають ліс і їдуть у самосійки, що розрослися на місці колишніх колгоспних полів. Разом з сосонками сюди «вийшли» з лісу і суниці.
Навіть зараз, коли на галявинах все витолочено, можна назбирати ще доволі смакоти. Тепер ягоди повністю стиглі, без білих кінчиків. Солодші, смачніші, запашніші. Дарма, що їх набагато менше.
Жовідчанка Людмила Аліменко їздить по них велосипедом. Ненадовго, бо ніколи. Вдома город і велике господарство. Самих тільки корів 5.
– Це – наші з чоловіком основні заробітки, - розповідає, - завели ферму, коли треба було вчити доньку. Тепер Юля уже працює бухгалтером у Києві. Але підростає Максим (щойно закінчив 6 клас). Значить, усе піде по другому колу.
Але і без суниць не можу, - посміхається жінка. - Перетираю їх з цукром, і в холодильник. Взимку найкращий солодкий соус до домашнього сиру.
Кожній ягідці треба поклонитися, перед цим втомившись на городі та біля корів (усіх доїть руками). Вони в Людмили працюють, як заведені: часу на суниці мало, ще трохи, і треба повертатися додому.
– Усе доводиться робити «прихватками», - каже. – Та нічого, ми вже звикли. У селі ніколи ніжитись.
На питання, як при цьому має таку чудову засмагу (вона лежить рівно, красиво, як після солярію) тільки сміється.
– Це сонце саме все вирівняло.
Розмовляючи, умудряється, крім суниць, нарвати ще й звіробою – на чай.
– Треба вже зараз думати про зиму, - каже, як досвідчена хазяйка. А їй тільки 40.
Помічаємо в заростях ще кілька машин. Порожніх – господарі розбрелися в пошуках урожайних галявин.
– Їдуть звідусіль, та в основному – щорські. Збирають переважно для себе. Дехто продає. Хоч якась, та копійка.
… Червоні суничні острівці з усіх боків оточують густі сосонки. Вони останнім часом розрослися – хаотично, густо. На диво, комарів, ґедзів майже немає. Тиша. Над головою чисте небо, під ногами – запашний ягідний килим. Хочеться забути про всі катаклізми, біди, проблеми і просто побути з літом.
На шляху назад у березняку зустрічаємо грибників.
– На вихідних тут ціла навала була. Збираю те, що залишилось, - Микола Мартиненко показує трохи лисичок на дні плетеного кошика. – У Піщанці знайшов би в рази більше. Бо там народився, і з малих років знаю усі грибні місця.
– А в Жовідь любов привела?
– Любов, - посміхається.
Розказує: в основному збирає лисички на продаж. Білі припасають для себе. Вони уже почали з’являтися. Тільки ще червиві.
А 11-річна грибниця Катя Басова найбільше любить лисички.
– Супчик з ними – просто ам-ням-ням, - аж облизується.
Вже кілька років поспіль вона із задоволенням приїжджає на канікули з Києва до рідних у Жовідь.
– Тут усе таке чудове: красива природа, луги, ліс. Навіть повітря особливе, - захоплено каже дівчинка. – Туреччина не йде ні в яке порівняння.
Марія Ісаченко, фото автора
Сільчани говорять про це з гордістю. Ліс невеликий, але тут можна знайти практично всі, які є, ягоди і гриби. Зараз сюди ще ходять по суницю. Коли не пошкодуєш часу, можеш набрести на незайману галявину. Ягоди спілі, великі. Повітря просочене їхнім запахом. Однак мешканці села, а особливо заїжджі ягідники частіше проминають ліс і їдуть у самосійки, що розрослися на місці колишніх колгоспних полів. Разом з сосонками сюди «вийшли» з лісу і суниці.
Навіть зараз, коли на галявинах все витолочено, можна назбирати ще доволі смакоти. Тепер ягоди повністю стиглі, без білих кінчиків. Солодші, смачніші, запашніші. Дарма, що їх набагато менше.
Жовідчанка Людмила Аліменко їздить по них велосипедом. Ненадовго, бо ніколи. Вдома город і велике господарство. Самих тільки корів 5.
– Це – наші з чоловіком основні заробітки, - розповідає, - завели ферму, коли треба було вчити доньку. Тепер Юля уже працює бухгалтером у Києві. Але підростає Максим (щойно закінчив 6 клас). Значить, усе піде по другому колу.
Але і без суниць не можу, - посміхається жінка. - Перетираю їх з цукром, і в холодильник. Взимку найкращий солодкий соус до домашнього сиру.
Кожній ягідці треба поклонитися, перед цим втомившись на городі та біля корів (усіх доїть руками). Вони в Людмили працюють, як заведені: часу на суниці мало, ще трохи, і треба повертатися додому.
– Усе доводиться робити «прихватками», - каже. – Та нічого, ми вже звикли. У селі ніколи ніжитись.
На питання, як при цьому має таку чудову засмагу (вона лежить рівно, красиво, як після солярію) тільки сміється.
– Це сонце саме все вирівняло.
Розмовляючи, умудряється, крім суниць, нарвати ще й звіробою – на чай.
– Треба вже зараз думати про зиму, - каже, як досвідчена хазяйка. А їй тільки 40.
Помічаємо в заростях ще кілька машин. Порожніх – господарі розбрелися в пошуках урожайних галявин.
– Їдуть звідусіль, та в основному – щорські. Збирають переважно для себе. Дехто продає. Хоч якась, та копійка.
… Червоні суничні острівці з усіх боків оточують густі сосонки. Вони останнім часом розрослися – хаотично, густо. На диво, комарів, ґедзів майже немає. Тиша. Над головою чисте небо, під ногами – запашний ягідний килим. Хочеться забути про всі катаклізми, біди, проблеми і просто побути з літом.
На шляху назад у березняку зустрічаємо грибників.
– На вихідних тут ціла навала була. Збираю те, що залишилось, - Микола Мартиненко показує трохи лисичок на дні плетеного кошика. – У Піщанці знайшов би в рази більше. Бо там народився, і з малих років знаю усі грибні місця.
– А в Жовідь любов привела?
– Любов, - посміхається.
Розказує: в основному збирає лисички на продаж. Білі припасають для себе. Вони уже почали з’являтися. Тільки ще червиві.
А 11-річна грибниця Катя Басова найбільше любить лисички.
– Супчик з ними – просто ам-ням-ням, - аж облизується.
Вже кілька років поспіль вона із задоволенням приїжджає на канікули з Києва до рідних у Жовідь.
– Тут усе таке чудове: красива природа, луги, ліс. Навіть повітря особливе, - захоплено каже дівчинка. – Туреччина не йде ні в яке порівняння.
Марія Ісаченко, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий