Саме стільки провела, кружляючи по лісу, 83-річна жителька Тихонович Катерина Колесникова.
Другого червня зранку вона пішла в ліс, що знаходиться неподалік її дому і який вона знала, як свої п’ять пальців.
Розказує:
– Вже трохи й лисичок назбирала, а тут гроза. Дощ періщить, як з відра. Присіла під сосонкою перечекати. І раптом грім як лясне. Метрів зо три поруч ніби земля розкололася. Я й прикипіла до місця. Скільки так просиділа, не знаю. Пам’ятаю тільки, як почала вставати. Голова – обертом. А біля неї, здається, ще одна виросла.
Підвелася і впала. Потім трохи попустило. І я пішла світ за очі – не вибираючи дороги. Кругом був тільки ліс – дерева, кущі. Я весь час ішла. Присідала відпочити тільки, коли відмовляли ноги. Нічого не їла. Тільки один раз напилася води з канави. Від сонця намотувала на голову траву…
В цей час до бабусі в Тихоновичі приїхав зі Щорса онук. Він, сільчани, правоохоронці усі три дні шукали стареньку. А вона ніби крізь землю провалилася. Хоч ходила в радіусі щонайбільше десяти кілометрів.
Принаймні, знайшли її під Охрамійовичами.
– 5-го червня десь після полудня мені зателефонувала секретар місцевої сільради, - розповідає сільський голова Тихонович Анатолій Бондаренко. – Як сказала, що Кузьмівна не лише жива, а й при добрій пам’яті, у мене відразу відлягло від серця. Чого гріха таїти, всякі думки були. Дехто з односельців уже не сподівався побачити жінку живою.
– Як тільки Катерину Колесникову привезли додому, я відразу оглянув її, - говорить завідуючий Тихоновицькою лікарською амбулаторією Юрій Будлянський. – Думав, на ній місця живого нема від укусів комах, та нічого подібного. Тільки подряпини на ногах - видно, пробиралася через чагарники. Тиск відмінний. Ні на що не скаржилась. Хотіла тільки пити і спати. Ледве вмовили її прийняти вітаміни. Єдине, що збентежило лікаря, - фіолетова права рука баби Каті. Біля зап’ястя – тільки цяточки, смужечки, а ближче до плеча шкіра повністю поміняла колір.
– Така картина не могла бути наслідком падіння, - стверджує Юрій Будлянський.
– Болить? – запитую жінку.
– Ні, тільки свербить, - каже вона. – Працювати можна.
І показує начисто виполотий город.
– Онук в усьому допомагає, - в голосі старенької звучить гордість.
34-річний Геннадій – її єдина надія і опора. Жіноче її щастя було недовгим. З чоловіком розлучилися ще в молодості. Син помер. Залишився тільки онук.
– У нього – своя сім’я. Їздить на заробітки в Київ, та й мене не забуває. Як прибуде в Щорс, і до мене спішить. Люблю його дуже сильно. Шкодую, що через мене так перехвилювався.
Вона вже потроху відходить від пережитого. Головне, - зітхає, - втамувала спрагу, помилася і виспалася.
Тепер роздумує: що то з нею таке відбувалося. Може, від грому шкіра на руці потемніла (він ударив якраз з того боку). І «водило» теж, можливо, після грому.
– Може, ще й екстрасенсом станете, - кажу їй.
Вона посміхається:
– Головне, живою залишилась.
До лісу більше не йде. Навіть – щоб забрати відро з лисичками. Воно залишилося лежати під сосонкою, де вона ховалася від дощу.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
На знімку: Катерина
Кузьмівна в молодості і зараз – після пригоди в лісі.
Другого червня зранку вона пішла в ліс, що знаходиться неподалік її дому і який вона знала, як свої п’ять пальців.
Розказує:
– Вже трохи й лисичок назбирала, а тут гроза. Дощ періщить, як з відра. Присіла під сосонкою перечекати. І раптом грім як лясне. Метрів зо три поруч ніби земля розкололася. Я й прикипіла до місця. Скільки так просиділа, не знаю. Пам’ятаю тільки, як почала вставати. Голова – обертом. А біля неї, здається, ще одна виросла.
Підвелася і впала. Потім трохи попустило. І я пішла світ за очі – не вибираючи дороги. Кругом був тільки ліс – дерева, кущі. Я весь час ішла. Присідала відпочити тільки, коли відмовляли ноги. Нічого не їла. Тільки один раз напилася води з канави. Від сонця намотувала на голову траву…
В цей час до бабусі в Тихоновичі приїхав зі Щорса онук. Він, сільчани, правоохоронці усі три дні шукали стареньку. А вона ніби крізь землю провалилася. Хоч ходила в радіусі щонайбільше десяти кілометрів.
Принаймні, знайшли її під Охрамійовичами.
– 5-го червня десь після полудня мені зателефонувала секретар місцевої сільради, - розповідає сільський голова Тихонович Анатолій Бондаренко. – Як сказала, що Кузьмівна не лише жива, а й при добрій пам’яті, у мене відразу відлягло від серця. Чого гріха таїти, всякі думки були. Дехто з односельців уже не сподівався побачити жінку живою.
– Як тільки Катерину Колесникову привезли додому, я відразу оглянув її, - говорить завідуючий Тихоновицькою лікарською амбулаторією Юрій Будлянський. – Думав, на ній місця живого нема від укусів комах, та нічого подібного. Тільки подряпини на ногах - видно, пробиралася через чагарники. Тиск відмінний. Ні на що не скаржилась. Хотіла тільки пити і спати. Ледве вмовили її прийняти вітаміни. Єдине, що збентежило лікаря, - фіолетова права рука баби Каті. Біля зап’ястя – тільки цяточки, смужечки, а ближче до плеча шкіра повністю поміняла колір.
– Така картина не могла бути наслідком падіння, - стверджує Юрій Будлянський.
– Болить? – запитую жінку.
– Ні, тільки свербить, - каже вона. – Працювати можна.
І показує начисто виполотий город.
– Онук в усьому допомагає, - в голосі старенької звучить гордість.
34-річний Геннадій – її єдина надія і опора. Жіноче її щастя було недовгим. З чоловіком розлучилися ще в молодості. Син помер. Залишився тільки онук.
– У нього – своя сім’я. Їздить на заробітки в Київ, та й мене не забуває. Як прибуде в Щорс, і до мене спішить. Люблю його дуже сильно. Шкодую, що через мене так перехвилювався.
Вона вже потроху відходить від пережитого. Головне, - зітхає, - втамувала спрагу, помилася і виспалася.
Тепер роздумує: що то з нею таке відбувалося. Може, від грому шкіра на руці потемніла (він ударив якраз з того боку). І «водило» теж, можливо, після грому.
– Може, ще й екстрасенсом станете, - кажу їй.
Вона посміхається:
– Головне, живою залишилась.
До лісу більше не йде. Навіть – щоб забрати відро з лисичками. Воно залишилося лежати під сосонкою, де вона ховалася від дощу.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
На знімку: Катерина
Кузьмівна в молодості і зараз – після пригоди в лісі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий