18 червня Православна церква відзначає вбивство великого князя Ігоря Олеговича Чернігівського.
Св. князь жив у ХІІ столітті, у той печальний час, коли нерідко піднімався один князь на іншого, навіть брат на брата, діти на батька й батько на дітей.
Багато хто з доблесних князів постраждали в цей час від владолюбства своїх родичів. Св. князь Ігор захопився духом часу і, забуваючи євангельське вчення, брав участь у міжусобицях та проливав кров єдиноплемінників. Нарешті він зайняв великокняжий престол у Києві. Але кияни, через неприязнь до роду Олеговичів (нащадків Олега), збурили проти нього переяславського князя Ізяслава, й Ігор був переможений і кинутий до в’язниці. Тут князь збагнув усю суєту земної слави, каявся в тому, що через честолюбство пролив багато крові своїх же братів, допускав багато несправедливості й жорстокості, плакав про свої гріхи, і вирішив присвятити себе Богові. Ізяслав звільнив його із ув’язнення, і він, прийнявши схиму в київському Федоровому монастирі, весь час постився і молився. Незабаром знову відбулася міжусобиця між князями, і в декого з киян народилася думка убити Ігоря. «Смерть Ігореві! Він ворог нашого князя і наш!» - кричали і кинулися до монастиря. «Не робіть цього гріха, діти, інакше накличете на себе гнів Божий!» - переконував натовп Климент, митрополит київський. Натовп не послухався архіпастиря. Ігор у цей час молився за літургією. Увірвавшись до храму, злочинці зірвали з нього мантію і поволокли із храму й нарешті умертвили. Це було в 1147 р. Бачачи неминучу смерть, св. князь просив собі духівника, але злочинці не виконали його побажання. Тіло вбитого князя було віднесене в церкву. Вночі самі собою загорілися лампади, що висіли над гробом князя, а під час поховання над храмом було видно світлий стовп, і при цьому гримів грім і тряслася земля. Народ розкаявся у своєму злодійстві. У 1150 р. мощі св. Ігоря перенесені були до Чернігова, до храму св. Спаса в терем.
Отець Павло,
благочинний церков Щорського району
Св. князь жив у ХІІ столітті, у той печальний час, коли нерідко піднімався один князь на іншого, навіть брат на брата, діти на батька й батько на дітей.
Багато хто з доблесних князів постраждали в цей час від владолюбства своїх родичів. Св. князь Ігор захопився духом часу і, забуваючи євангельське вчення, брав участь у міжусобицях та проливав кров єдиноплемінників. Нарешті він зайняв великокняжий престол у Києві. Але кияни, через неприязнь до роду Олеговичів (нащадків Олега), збурили проти нього переяславського князя Ізяслава, й Ігор був переможений і кинутий до в’язниці. Тут князь збагнув усю суєту земної слави, каявся в тому, що через честолюбство пролив багато крові своїх же братів, допускав багато несправедливості й жорстокості, плакав про свої гріхи, і вирішив присвятити себе Богові. Ізяслав звільнив його із ув’язнення, і він, прийнявши схиму в київському Федоровому монастирі, весь час постився і молився. Незабаром знову відбулася міжусобиця між князями, і в декого з киян народилася думка убити Ігоря. «Смерть Ігореві! Він ворог нашого князя і наш!» - кричали і кинулися до монастиря. «Не робіть цього гріха, діти, інакше накличете на себе гнів Божий!» - переконував натовп Климент, митрополит київський. Натовп не послухався архіпастиря. Ігор у цей час молився за літургією. Увірвавшись до храму, злочинці зірвали з нього мантію і поволокли із храму й нарешті умертвили. Це було в 1147 р. Бачачи неминучу смерть, св. князь просив собі духівника, але злочинці не виконали його побажання. Тіло вбитого князя було віднесене в церкву. Вночі самі собою загорілися лампади, що висіли над гробом князя, а під час поховання над храмом було видно світлий стовп, і при цьому гримів грім і тряслася земля. Народ розкаявся у своєму злодійстві. У 1150 р. мощі св. Ігоря перенесені були до Чернігова, до храму св. Спаса в терем.
Отець Павло,
благочинний церков Щорського району
Комментариев нет:
Отправить комментарий