Пам'ять про нього житиме завжди

У реаліях нашого сьогодення не дуже часто можна зустріти людину, яка б протягом кількох десятиліть незмінно була б відданою своїм ідеям і рідній країні. А ще – не лише словом, а й вчинком повсякчас доводила вірність обраному шляху. Таким був П.Д.Семененко. Усі, хто знав і поважав Павла Дмитровича, 10 вересня з неймовірним смутком у серцях сприйняли звістку про його смерть…


До літопису нашого краю передовсім увійшов вчинок П.Д.Семененка на демонстрації в 1990 році. Тоді, ще у радянські часи, він перший підняв у Щорсі український національний прапор. Номенклатурно-комуністичне середовище у відповідь завирувало ненавистю, глузуванням, злістю. Тодішня система зробила все можливе, щоб отруїти йому життя. Але Павло Дмитрович виявив незламність, дивовижну віру в краще майбутнє своєї Вітчизни, а вже трохи більше, як через рік, Україна нарешті стала незалежною державою. П.Д.Семененко й ті, хто поділяв його погляди, були праві. Їхня любов до рідної землі виявилася сильнішою за психологію рабства.
П.Д.Семененко – з селянської сім`ї, а працював в електроенергетиці. Мав можливість зробити кар’єру і в органах влади, але через відразу до лицемірства, інтриганства та несправедливості вирішив триматися подалі від «начальства». Пропрацював до пенсії у районі електричних мереж. Про те, яким він був, найкраще сказали його однодумці. Л.Удод, О.Хасенко, Н.Платонова, С.Василечко, Р.Зуб та інші згадують, що передовсім постать П.Д.Семененка є для них моральним авторитетом. Ця людина ніколи не мала ані посад, ані грошей, проте мала незаперечний вплив на земляків та події в нашому краї. Принциповий, винятково чесний, переконаний у кращому майбутньому України. До його думки дослухалися. Послідовний патріот. Разом з тим мав дивовижно доброзичливу вдачу. У бесідах справляв враження коректного та спокійного співрозмовника. Павло Дмитрович завжди думав про події у навколишньому світі трохи краще, ніж все складалося в реальності, вбачаючи в усіх явищах передовсім хороші риси. Прагнув зробити все можливе, щоб нарешті реалізувалася провідна ідея його життя – встановлення в Україні справжньої системи народовладдя. Щоб кожна людина могла б вільно жити на своїй землі, але разом з тим, щоб і відчувала свою відповідальність за долю громади та держави.
Для когось П.Д.Семененко був другом, для когось – однодумцем, а для сім`ї – люблячим і турботливим чоловіком, батьком, дідусем. Усім він дарував часточку тепла свого щирого серця. А чи не найбільшим захопленням останніх десятиріч стало для нього бджолярство. Природа рідного краю була для Павла Дмитровича невід’ємною частинкою життя. Можливо саме тому близькі П.Д.Семененка не хочуть вірити, що він назавжди відійшов у вічність. Й інколи думають: ні, він просто вирушив на пасіку. І колись таки повернеться…
Олег МІРОШНИЧЕНКО