Робота з дітьми додає упевненості

Вихователь Світлана Савоста та няня Галина Мося зі своїми вихованцями.

Для тридцяти малюків з Петрівки та Хотунич садок до певної міри став ніби другою домівкою. І в даному випадку мова йде не стільки про виховання, догляд, харчування чи побутові умови перебування в цьому дошкільному закладі, а, радше, про атмосферу, яка панує в його затишних кімнатах. Зрештою, саме сердечне тепло, яким оточені діти, дозволяє зробити безсумнівний висновок: тут працюють люди, щиро віддані своїй професії.
…Вихователь Світлана Савоста - родом з Петрівки. Свого часу після закінчення сільської школи вона подала документи на вступ до Ніжинського педінституту, на природничий факультет, однак не пройшла за конкурсом. Проте від своєї мрії – стати педагогом – не відмовилася. Рік пропрацювала у рідному навчальному закладі піонервожатою, а потім успішно склала іспити до Прилуцького педучилища. Здобувши там освіту, повернулася на свою малу батьківщину й отримала перше місце роботи за фахом – вихователем у колгоспному дитсадку. Наступні 8 років лише підтвердили правильність її вибору. «Подобалося мені працювати з дітьми, моє це, ну просто лежить до душі», - розповідає Світлана Савоста. «Але потім настали складні часи – садок закрили. Довелося шукати іншу роботу, була і страховим агентом, і співробітником ощадкаси».
Нова сторінка її біографії відкрилася понад три роки тому, коли надійшла пропозиція перейти до навчально-виховного комплексу «школа-сад» на посаду вихователя. Погодилася практично без роздумів, бо що може бути кращим, ніж віддавати час і сили улюбленій справі? Відтоді Світлана Савоста працює там, жодного разу не пошкодувавши про свій крок. До того ж її колегою в садку стала Валентина Надточій – давня подруга, знайома ще по Прилуцькому педучилищу й роботі у колгоспному садку. (Та й діти їхні разом до школи ходили, тож спільних інтересів у жінок вистачало). Упевненості в повсякденних клопотах додавало те, що нянею працює Галина Мося – людина з сорокарічним досвідом догляду за малюками. Словом, колектив підібрався хороший. Хоча головне, зрозуміло, це діти. Вони бувають різними – веселими й спокійними, допитливими й інколи пустотливими, але усі без винятку є щирими. Коли збираються разом, стільки курйозів протягом дня може виникнути! Вихователям лишається хіба усміхатися. А ще – дивуватися, бо дітлахи нині дуже розвинені, розумні. Для декого навіть у шестирічному віці комп’ютер - звичайна річ… Дехто ж просто вражає своєю пам’яттю, здатністю моментально запам’ятовувати вірші й пісні. (Колись цим дуже відзначалася Анечка Сухорукова, яка нині навчається в 2 класі). Добрі спогади у вихователів про Ангеліну Мельник, котру після садка мати забрала до Києва. Там, у столичній школі, дівчинка радує своїми успіхами. А зараз добрі надії подає Юля Петренко. Мабуть, колись буде відмінницею», – каже про неї Світлана Савоста.
Є думка, що робота з дітьми продовжує людині молодість. «Чи так воно насправді?» - запитуємо у співрозмовниці. На мить задумавшись, вона відповідає: «Дещиця правди у цьому твердженні дійсно є, адже коли вихователь дивиться на навколишній світ очима дітей, він саме в такому разі зможе зрозуміти їхні прагнення. Тому ми у колективі постійно намагаємося зробити щось гарне для садка, щось казкове. Декор інтер’єру, аплікації, вишивки – головне, мати уяву і бажання. Принагідно треба подякувати батькам. Вони, в разі потреби, наші добрі помічники й беруть близько до серця садківські клопоти. Найголовніше ж – коли вихователь працює з дітьми, це додає йому життєвого оптимізму і віри в краще майбутнє».
P.S. Продовження теми сьогодення та майбутнього Петрівського навчально-виховного комплексу – розповідь його директора Василя Шмаровоза – читайте в наступному номері «Променя».
Олег МІРОШНИЧЕНКО