Одного із своїх кривдників 59-річна мешканка Тур’ї Лідія Тройна впізнала по телевізору.
– Точно він, тільки борода за три місяці більша виросла, - переконана жінка.
Впевненості їй додає те, що бороданя (ні імені, ні прізвища його Лідія не знає) показували у вечірньому випуску ТСН (23 вересня) в сюжеті про приватних підприємців, які займаються встановленням металопластикових вікон і розводять на гроші та кредити жителів усієї області. Вона теж попалася на їхній гачок. На початку цьогорічного липня. Якщо точно – четвертого числа.
Згадує:
- Це був четвер. Ми з чоловіком поралися вдома. Бачимо, заходять у двір два хлопці. Красиві і гарно вдягнені. Кажуть, з Чернігова. З офісу. Почали розпитувати, чим опалюємось, чи не холодно взимку в хаті. Побідкались, що багато тепла тікає через старі вікна.
«А нові не хочете? – питають далі. – Сучасні. Самі привеземо, вам нікуди їздити не треба. І візьмемо недорого. Одне вікно – тисяча гривень. З установкою».
Виходило, треба 7 тисяч. Таких грошей у нас і близько не було. В обох – мінімальні пенсії. Те, що наекономили по крихтах, віддали сину на хату.
«Це нічого, - кажуть хлопці. Ми поможемо оформити кредит. Хочете – на три, хочете – на п’ять років. Віддаватимете потроху, і не помітите, як виплатили».
Ніби ману якусь накинули. Я киваю чоловіку: що думаєш? А він – інвалід по зору, в усьому покладається на мене. Здвигнув плечима: роби, як знаєш. Тоді кажу хлопцям: на всяк випадок запишу номер вашої машини. А то раптом надурите. Вони сміються: та будь ласка. Я пішла і записала. Хоч і незручно було, що наче не довіряю хорошим людям. На цій машині ми з ними поїхали в Чернігів оформляти договір. Але там комп’ютер чомусь не прийняв моїх документів. Хлопці привезли мене назад. Взяли 100 гривень. Чи за бензин, чи завдаток, не знаю. Сказали – я віддала. Пообіцяли приїхати на другий день, а явилися тільки в суботу. Уже іншою машиною. Перша була червона, а ця – темна. З ними ще й жінка була. Така сама молода, як і вони.
За цей час ми з чоловіком одумались. Вирішили: нащо нам вікна, якщо навіть на ліки не вистачає. Коли проходили діагностику, лікарка виписала їх на тисячу з лишнім. Та рецепт як поклали на стіл, так він там досі й лежить. Нічого не купували. Так зразу бізнесменам нашим і сказали. Прямо у дворі. А вони: ходімте в хату - відмову писати. Так треба. Ну, ходімте. Дали мені зразок, я написала. Розписалась. А вони: і тут ще розпишіться. І підсовують якісь папери. Питаю, що це. Кажуть: кредит. Тут сусідка – Наташа Жовнір, – що саме була в нас (вона набагато від мене проворніша) встряла в розмову. Каже: дайте прочитати, що то за кредит. А вони у відповідь: вам воно не треба. І знай підсовують до мене папери. Спочатку я відмовлялась. А вони наче не чують - забивають мені баки різними балачками. То їм треба в Холми їхати, то дітей із садка забирати. А потім стали залякувати : «Як не підпишете, ми на вас у суд подамо. Там набагато більше грошей вилетить».
Затуркали мене зовсім. У голові ніби туман якийсь стоїть. І страшно: а що, як і правда по судах тягатимуть. Як підписала, не пам’ятаю. Наче не в собі була… Наступного дня дзвоню їм в офіс. Спитати, що ж далі. А мені відповідають: жінка, що веде ваше замовлення, вийшла. Потім перестали брати трубку. Я подумала: чого я буду набридати, у людей багато роботи. Сказали – зроблять. Сусідці – Ользі Пушкар – ці самі хлопці вікна привезли і встановили. І ще деяким. Нам теж привезуть. А в серпні вже мені дзвонять. З банку - щоб кредит платила. Потім листа прислали з повідомленням, що гроші направили підприємцям ще шостого липня. Як таке може бути, не втямлю. Підписала я папери десь о сьомій вечора. Коли ж бородань з товаришем встигли все оформити, щоб у той самий день їм гроші направили?
Зуміли, виходить. А я маю сплатити – разом з процентами за 3 роки – 19 тисяч гривень. Як дізналася, думала – здурію. Ні кредиту, ні вікон в очі не бачила, а плати. Та ще й стільки. Заробляти уже несила, а продати нічого. В хазяйстві тільки мотлох. Одна цінна річ – старий телевізор. Чим усе кінчиться, боюсь і думати. Ходила і в прокуратуру, і в міліцію. Розказала про своє горе. І про бородатого. Якщо його по телевізору показали, значить, можна дізнатися, хто він. Кажуть: будемо розбиратись. Хоч би дожити. Кожен день тиск скаче, голова обертом. Лаю себе, що така недолуга. Плачу.
– Подібних заяв від мешканців району з півдесятка, - говорить начальник Щорського райвідділу внутрішніх справ Андрій Зеляк. – Особи приватних підприємців, що укладали договори на виготовлення і встановлення вікон, відомі. Ведуться слідчі дії. Відпрацьовуються всі версії. Якщо буде доведено, що підприємці діяли з шахрайськими намірами, їм загрожує кримінальна відповідальність.
А поки люди подають позови до суду про захист прав споживачів та розірвання договорів. Одна з них – 44-річна Ніна Бага з Нових Борович. Інвалід по зору. Письмовий договір на купівлю, виготовлення та встановлення семи вікон вона уклала з іншим чернігівським приватним підприємцем цьогорічного 23 липня. За умовами договору він мав доставити товар протягом 16 днів. Щоб не влазити в борги, жінка продала корову. Виручених грошей ( 6400 грн.) не вистачило, щоб здійснити попередню оплату повністю. «Решту віддасте пізніше», - заспокоїв підприємець.
Жінка спокійно чекала півмісяця. Каже: не хвилювалася, бо протягом цього часу деяким односельцям вікна встановлювали працівники саме цієї фірми. Потім почала телефонувати в Чернігів. Там спочатку розказували про тимчасові проблеми з поставками, а згодом взагалі перестали відповідати.
– Про те, що з цим підприємцем можуть виникнути проблеми, ніхто з сільчан не міг і подумати. Всі були впевнені, що йому цілком можна довіряти, - каже Ніна Леонідівна.
Цікавлюсь, як він завоював таку довіру, і жінка розказує цілу історію.
Вперше чоловік приїхав у Нові Боровичі ще в червні. Зайшов у бар, купив мінералки, підсів до відпочивальників. Просив порадити, у кого можна придбати пристойний будинок для офісу. Мовляв, збирається тут торгувати будматеріалами, встановлювати вікна тощо. Потім приїздив ще. Молодий, ввічливий, діловий. Умови перших договорів виконав бездоганно. У селі його почали сприймали як розкрученого бізнесмена.
На бланках договору були не тільки адреса і телефони, а й серія, номер його паспорта та ідентифікаційного коду. Бажаючим звірити чоловік надавав оригінал документів.
– Це підкуповувало, - зітхає Ніна Бага.
Восьмого жовтня у Щорському районному суді мало відбутися слухання цивільної справи за її позовом. Але його змушені були перенести: повістка, направлена підприємцю за старою, вказаною в договорі, адресою, повернулася назад.
Подала позов до суду і Лідія Тройна. Приїхала до адвоката з Тур’ї (за 10 км) схожим на дитячий велосипедом. І сама малесенька – зростом не більше за метр тридцять. У таких самих крихітних гумових чоботях (хоч була суха, навіть тепла - як для нинішньої осені - погода).
– Тепер не те, що вірити чужим людям, на поріг їх не пущу, - каже жінка.
Єдина її надія на те, що суд прийме рішення про розірвання договору. А як не прийме?
Марія Ісаченко
P.S. Коли матеріал уже був готовий до друку, стало відомо, що суди не відбулися. Ні перші, ні повторні. Зараз розшукують нові адреси підприємців. Тим часом на адресу Лідії Тройни безупинно надходять листи з банку. З нагадуваннями про необхідність сплати боргу і попередженнями про намір подати на неї позов до суду.
– Точно він, тільки борода за три місяці більша виросла, - переконана жінка.
Впевненості їй додає те, що бороданя (ні імені, ні прізвища його Лідія не знає) показували у вечірньому випуску ТСН (23 вересня) в сюжеті про приватних підприємців, які займаються встановленням металопластикових вікон і розводять на гроші та кредити жителів усієї області. Вона теж попалася на їхній гачок. На початку цьогорічного липня. Якщо точно – четвертого числа.
Згадує:
- Це був четвер. Ми з чоловіком поралися вдома. Бачимо, заходять у двір два хлопці. Красиві і гарно вдягнені. Кажуть, з Чернігова. З офісу. Почали розпитувати, чим опалюємось, чи не холодно взимку в хаті. Побідкались, що багато тепла тікає через старі вікна.
«А нові не хочете? – питають далі. – Сучасні. Самі привеземо, вам нікуди їздити не треба. І візьмемо недорого. Одне вікно – тисяча гривень. З установкою».
Виходило, треба 7 тисяч. Таких грошей у нас і близько не було. В обох – мінімальні пенсії. Те, що наекономили по крихтах, віддали сину на хату.
«Це нічого, - кажуть хлопці. Ми поможемо оформити кредит. Хочете – на три, хочете – на п’ять років. Віддаватимете потроху, і не помітите, як виплатили».
Ніби ману якусь накинули. Я киваю чоловіку: що думаєш? А він – інвалід по зору, в усьому покладається на мене. Здвигнув плечима: роби, як знаєш. Тоді кажу хлопцям: на всяк випадок запишу номер вашої машини. А то раптом надурите. Вони сміються: та будь ласка. Я пішла і записала. Хоч і незручно було, що наче не довіряю хорошим людям. На цій машині ми з ними поїхали в Чернігів оформляти договір. Але там комп’ютер чомусь не прийняв моїх документів. Хлопці привезли мене назад. Взяли 100 гривень. Чи за бензин, чи завдаток, не знаю. Сказали – я віддала. Пообіцяли приїхати на другий день, а явилися тільки в суботу. Уже іншою машиною. Перша була червона, а ця – темна. З ними ще й жінка була. Така сама молода, як і вони.
За цей час ми з чоловіком одумались. Вирішили: нащо нам вікна, якщо навіть на ліки не вистачає. Коли проходили діагностику, лікарка виписала їх на тисячу з лишнім. Та рецепт як поклали на стіл, так він там досі й лежить. Нічого не купували. Так зразу бізнесменам нашим і сказали. Прямо у дворі. А вони: ходімте в хату - відмову писати. Так треба. Ну, ходімте. Дали мені зразок, я написала. Розписалась. А вони: і тут ще розпишіться. І підсовують якісь папери. Питаю, що це. Кажуть: кредит. Тут сусідка – Наташа Жовнір, – що саме була в нас (вона набагато від мене проворніша) встряла в розмову. Каже: дайте прочитати, що то за кредит. А вони у відповідь: вам воно не треба. І знай підсовують до мене папери. Спочатку я відмовлялась. А вони наче не чують - забивають мені баки різними балачками. То їм треба в Холми їхати, то дітей із садка забирати. А потім стали залякувати : «Як не підпишете, ми на вас у суд подамо. Там набагато більше грошей вилетить».
Затуркали мене зовсім. У голові ніби туман якийсь стоїть. І страшно: а що, як і правда по судах тягатимуть. Як підписала, не пам’ятаю. Наче не в собі була… Наступного дня дзвоню їм в офіс. Спитати, що ж далі. А мені відповідають: жінка, що веде ваше замовлення, вийшла. Потім перестали брати трубку. Я подумала: чого я буду набридати, у людей багато роботи. Сказали – зроблять. Сусідці – Ользі Пушкар – ці самі хлопці вікна привезли і встановили. І ще деяким. Нам теж привезуть. А в серпні вже мені дзвонять. З банку - щоб кредит платила. Потім листа прислали з повідомленням, що гроші направили підприємцям ще шостого липня. Як таке може бути, не втямлю. Підписала я папери десь о сьомій вечора. Коли ж бородань з товаришем встигли все оформити, щоб у той самий день їм гроші направили?
Зуміли, виходить. А я маю сплатити – разом з процентами за 3 роки – 19 тисяч гривень. Як дізналася, думала – здурію. Ні кредиту, ні вікон в очі не бачила, а плати. Та ще й стільки. Заробляти уже несила, а продати нічого. В хазяйстві тільки мотлох. Одна цінна річ – старий телевізор. Чим усе кінчиться, боюсь і думати. Ходила і в прокуратуру, і в міліцію. Розказала про своє горе. І про бородатого. Якщо його по телевізору показали, значить, можна дізнатися, хто він. Кажуть: будемо розбиратись. Хоч би дожити. Кожен день тиск скаче, голова обертом. Лаю себе, що така недолуга. Плачу.
– Подібних заяв від мешканців району з півдесятка, - говорить начальник Щорського райвідділу внутрішніх справ Андрій Зеляк. – Особи приватних підприємців, що укладали договори на виготовлення і встановлення вікон, відомі. Ведуться слідчі дії. Відпрацьовуються всі версії. Якщо буде доведено, що підприємці діяли з шахрайськими намірами, їм загрожує кримінальна відповідальність.
А поки люди подають позови до суду про захист прав споживачів та розірвання договорів. Одна з них – 44-річна Ніна Бага з Нових Борович. Інвалід по зору. Письмовий договір на купівлю, виготовлення та встановлення семи вікон вона уклала з іншим чернігівським приватним підприємцем цьогорічного 23 липня. За умовами договору він мав доставити товар протягом 16 днів. Щоб не влазити в борги, жінка продала корову. Виручених грошей ( 6400 грн.) не вистачило, щоб здійснити попередню оплату повністю. «Решту віддасте пізніше», - заспокоїв підприємець.
Жінка спокійно чекала півмісяця. Каже: не хвилювалася, бо протягом цього часу деяким односельцям вікна встановлювали працівники саме цієї фірми. Потім почала телефонувати в Чернігів. Там спочатку розказували про тимчасові проблеми з поставками, а згодом взагалі перестали відповідати.
– Про те, що з цим підприємцем можуть виникнути проблеми, ніхто з сільчан не міг і подумати. Всі були впевнені, що йому цілком можна довіряти, - каже Ніна Леонідівна.
Цікавлюсь, як він завоював таку довіру, і жінка розказує цілу історію.
Вперше чоловік приїхав у Нові Боровичі ще в червні. Зайшов у бар, купив мінералки, підсів до відпочивальників. Просив порадити, у кого можна придбати пристойний будинок для офісу. Мовляв, збирається тут торгувати будматеріалами, встановлювати вікна тощо. Потім приїздив ще. Молодий, ввічливий, діловий. Умови перших договорів виконав бездоганно. У селі його почали сприймали як розкрученого бізнесмена.
На бланках договору були не тільки адреса і телефони, а й серія, номер його паспорта та ідентифікаційного коду. Бажаючим звірити чоловік надавав оригінал документів.
– Це підкуповувало, - зітхає Ніна Бага.
Восьмого жовтня у Щорському районному суді мало відбутися слухання цивільної справи за її позовом. Але його змушені були перенести: повістка, направлена підприємцю за старою, вказаною в договорі, адресою, повернулася назад.
Подала позов до суду і Лідія Тройна. Приїхала до адвоката з Тур’ї (за 10 км) схожим на дитячий велосипедом. І сама малесенька – зростом не більше за метр тридцять. У таких самих крихітних гумових чоботях (хоч була суха, навіть тепла - як для нинішньої осені - погода).
– Тепер не те, що вірити чужим людям, на поріг їх не пущу, - каже жінка.
Єдина її надія на те, що суд прийме рішення про розірвання договору. А як не прийме?
Марія Ісаченко
P.S. Коли матеріал уже був готовий до друку, стало відомо, що суди не відбулися. Ні перші, ні повторні. Зараз розшукують нові адреси підприємців. Тим часом на адресу Лідії Тройни безупинно надходять листи з банку. З нагадуваннями про необхідність сплати боргу і попередженнями про намір подати на неї позов до суду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий