Недарма кажуть, що шляхи Господні несповідимі. Певно, й ті, чиї нащадки зараз щиро підтримують приязні стосунки, у роки війни й уявити не могли, що прийде час, і перемогу отримають прості людські стосунки. Навіть не так – прийде час, коли буде домінувати народна мудрість. Адже мир завжди краще війни. Брати Ульмке не люблять говорити про це. Але їх вчинки, усе їх життя – свідчення їх миролюбства, заперечення агресії і війни як способу вирішення будь-яких проблем. Доброзичливість, доброчинність – ось що для них головне.
У перше брати Йоханес, Йорген і Годдерт Ульмке прибули з Німеччини на Щорську землю у 2000 році у пошуках могили їх батька, який загинув у нашому краї в період окупації фашистськими загарбниками. Вклонившись рідному праху, брати водночас бачили свою місію і в спокутуванні гріхів покоління завойовників. Тож, ближче познайомившись із історією нашого району, особливо у період другої світової війни, брати Ульмке повернулися додому до невеличкого німецького містечка Фрьонденберг із намірами створити «Спілку друзів Щорса». До неї увійшли члени релігійної громади протестантської Євангелістської церкви. Від щирого серця допомагали коштами споруджувати Свято-Миколаївський Всецариці храм у Щорсі, підтримували тих, хто потрапив у життєву скруту. Їх стараннями став можливим регулярний обмін делегаціями зі Щорса до Німеччини та з Фрьонденберга на Україну. Тепер через рік вони приїжджають до нас, а наші земляки вирушають до них. Нещодавно із Німеччини повернулися сповнені вражень посланці Щорсівщини. Делегацію очолював заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань В.М. КАРПЕНКО. Ми попросили його розповісти про побачене й почуте.
- Володимире Миколайовичу, програма візиту якось узгоджувалася заздалегідь?
- Безумовно, враховувався склад делегації, професійні інте-реси її членів. Адже серед нас були методист дитсадка №1 О.Г. Романенко, викладач музичної школи Н.Ф. Лашук, начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА А.З. Косевич, юрист В.В. Зайончковська. Складну місію перекладача взяла на себе вчителька районної гімназії Я.В Соболь. Ми знали, побуваємо в дошкільних, музичних і спортивних закладах, відвідаємо об’єкти соціального призначення, молодіжні клуби тощо. Мешкали ми в сім’ях друзів родини Ульмке – членів церковної громади, тож і пропагувалися ті заклади, які утримує ця громада.
- Тобто релігійна громада частково взяла на себе вирішення соціальних проблем?
- У Німеччині так склалося, що саме суспільство покладає на себе утримання соціальних об’єктів. Держава бере у цьому лише часткову участь. Фрьонденберг – містечко порівняно невелике – налічує 22 тисячі населення. При цьому у місті діє кілька соціальних закладів на 400 місць (від 10 до 200 чоловік кожен).Усі вони готельного типу, зручні й затишні. Тут усе передбачене для того, щоб людина похилого віку почувалася комфортно, доглянуто й спокійно. Хто в змозі, той оплачує повністю утримання, комусь допомагають діти. Якщо такої можливості немає – на допомогу приходить держава. Волонтери беруть на себе благоустрій, зелені насадження. Територія потопає в квітах. Щоб немічні люди могли насолодитися звичним доглядом за квітами, тут деякі клумби розташовані на метровій висоті над землею. Пенсіонери багато подорожують по світу, навіть візочники їздять відпочивати на море та в інші країни. У соціальних закладах обов’язково обладнані кімнати для спілкування зі зручними місцями для богослужіння, а також для відпочинку, де можна зварити каву тощо. До подібних закладів у разі необхідності можна влаштуватися на вихідні чи на період відпустки дітей. Аби зарані забронювати місце в такому закладі, можна з молоду на спеціальний рахунок переказувати кошти.
- Чим іще Ви були вражені під час поїздки?
- У суспільстві особливе ставлення до всіх, хто так чи інакше виявився обділений долею. Приміром, ми побували в пункті, де концентрують продукти харчування для неімущих. До таких у Німеччині відносять усіх, у кого дохід складає менше 900 євро. Вони можуть раз на тиждень користуватися послугами такого пункту, до якого приносять лишки продуктів або пожертви. Також раз на тиждень бездомні можуть розраховувати на безкоштовне харчування. На свята – обов’язковий обід. Відвідали ми й заклад тимчасового перебування емігрантів з країн Азії та Африки. Це щось на зразок нашого гуртожитку. Його мешканці одержують матеріальну допомогу, але не мають права працювати. Їх вчать німецькій мові.
- На Вашу думку, які враження вивезли з Німеччини наші педагоги?
- На першому місці там – здоров’я нації. Цьому підпорядковані всі зусилля. Ми побували у дитячому садку на 45 місць, де обслуговуючого персоналу всього сім чоловік. Дві різновікові групи виховуються на демократичних засадах: умови перебування визначають батьки. Приміром, якщо дитина не хоче вдень спати, її ніхто до цього не примушує. Тут їжу не готують – її вже готову завозять, якість – відмінна. При таких чудових умовах плата за дитсадок також диференційована. Якщо батьки не в змозі повністю оплатити утримання малюка – держава доплачує з бюджету. У музичних школах також немає жорсткої програми. Діє кілька хорів, котрі співають і на богослужіннях. До речі, на базі загальноосвітньої школи можна вчитися грі на скрипці чи інших музичних інструментах. Батьки для цього утворили фонд, аби утримувати дітей. Плата погодинна, до того ж також диференційована – у залежності від статків батьків. У спортивній школі головне не результати, а участь, зайнятість дітей після уроків. Ті, хто хоче займатися спортом професійно, навчаються у спортивній гімназії. Побували ми на кількох спортивних об’єктах: на міському стадіоні, у басейні (до речі, А.З. Косевич і Н.Ф. Лашук вразили тим, що скупалися у ньому досить прохолодної пори року). А ще вразили відвідини одного із двох гольф-клубів та заповідника на зразок нашого гідропарку, де розводять птахів. Молодіжний центр, котрий ми відвідали, розташований у підвалі соціального центру. Тут із юнаками та дівчатами віком від 16 до 30 років працюють волонтери – переважно студенти вузів. Молодь займається на вибір музикою, більярдом, дивиться кіно, театральні вистави тощо.
- Володимире Миколайовичу, напевне (враховуючи те, з чого зародилася така дружба між нашими містами) побували ви й у місцях, які дорогі нашим співвітчизникам?
- Так, ми вшанували пам’ять загиблих у роки Другої світової війни, побувавши на міському кладовищі. Тут у 21 могилі спочиває прах радянських і польських воїнів. У 2006 році стараннями родини Ульмке було встановлено прізвища п’яти українців. Доглянуті також і могили остарбайтерів. Хочу також поділитися враженнями від відвідин храмів, яких багато у Фрьонденберзі. В одному ми не лише слухали органну музику, а й разом із віруючими співали церковних пісень (нам роздали ноти з текстом російською мовою).
- Як Вам брати Ульмке?
- Прості й дуже щирі люди. Скрізь супроводжував і опікувався нашою делегацією Годдерт. Ми побували вдома у Йоргена Ульмке. У чотирьох сім`ях 84-річного чоловіка займаються родинним бізнесом – розведенням та вирощуванням свиней. Зараз поголів’я становить 300 свиней. У фермерського господарства є два трактори, свій млин, необхідне обладнання. Родина обробляє 20 гектарів землі, мешкає у будинку, якому вже близько 400 років. До речі, щодо сільського господарства, то на запрошення товариства кролівників ми побували на виставці кролів. Познайомилися ми ще з одним родинним бізнесом, що передається із століття в століття: на молочній фермі де утримується 400 голів, доїльний зал на 23 корови, поголів’я не виганяють на випаси, годують на фермі. Кожна корова за добу дає від 30 до 60 літрів молока. Воно частково переробляється тут же в сирцеху. Ціна кілограму не переробленого молока 15 центів. А вже перероблене коштує 1 євро.
- Будь ласка, кілька слів про офіційні зустрічі, що входили до програми вашого візиту.
- Нас прийняв бургомістр Фрьонденберга пан Реббе. Я поцікавився наповнюваністю бюджету міста, але там, де працює економіка, це не проблема. Зустрічалися ми із депутатом бундестагу паном Кашчмареком, який представляє соціально-демократичну партію. У Німеччині депутати працюють півроку у бундестазі, а решту часу – в окрузі. Пріоритет віддають законотворчій діяльності. Пан Кашчмарек бував на Україні, вивчав проблеми Чорнобиля. Напевне, офіційною нашу зустріч із членами «Спілки друзів Щорса» називати не варто. Але там відбулася цікава дискусія. Ми презентували наш край, розповідали про себе, про свої сім’ї, чому ми приїхали, висловлювали свої пропозиції як поглиблювати й поширювати наші дружні стосунки. Запитань до нас було багато. Крім представників релігійної громади та друзів сім’ї Ульмке, на зустрічі були присутні й місцеві політики.
- Володимире Миколайовичу, чим запам’яталася Вам культурна програма, запропонована приймаючою стороною?
- Під час екскурсії Фрьонденбергом ми побували в музеї ланцюгів, де діє кузня. На утримання музею кошти заробляє кафе, розташоване на його території. У ньому влаштовують екзотичні весілля. Третій із братів Йоханес Ульмке сам створив і утримує краєзнавчий музей, у якому 650 експонатів, деяким з них вже не одне століття. Тут виставлене сільськогосподарське знаряддя, побутові речі, прялки, кавомолки, вишивки. Без перебільшення серед них є унікальні речі. А під музеєм просто неба на вулиці виставлені авіабомби періоду Другої світової війни. (О.Г. Романенко подарувала музею український рушник, вишитий її матір’ю понад півстоліття тому.) Також приватна особа – художник – викупив старе приміщення і створив у ньому музей сучасного мистецтва. У місті Хамм пригодилася й 50-метрова споруда колишньої фабрики, з якої обладнали величезного слона (найбільшого у світі). Тепер Максіміліан-парк – дуже популярне місце відпочинку. У приміщенні та за його межами під музику за допомогою світлового ефекту рухаються по стінах, стелею різноманітні химерні фігури. Музей світла діє в місті Унна у споруді колишнього пивзаводу. Містом велосипедів називають Мюнстер, у якому мешкає 300 тисяч чоловік, діє 90 церков. На кожного жителя в середньому припадає 6(!) велосипедів. Кельн уже багато віків вражає туристів своєю основною пам’яткою – собором заввишки 157 метрів.
- Підсумовуючи Вашу цікаву розповідь, хочу спитати, що Вам найбільше запам’яталося із побаченого й почутого?
- Напевне те, що громадськість і релігійні общини беруть на себе забезпечення старості та утримання соціальних об’ктів для молоді. Держава лише допомагає їм у цьому. Таким чином розвантажується бюджет. Серед німців дуже багато людей високого зросту. Усі вони привітні, чемні, пунктуальні, приємні у спілкуванні, майже завжди посміхаються. Спостерігали таку картину: на перехресті водій неправильно виконав маневр. І о диво! Замість конфлікту - посмішка – і всі мирно роз’їхалися. «Данкешон» - слово, яке звучить найчастіше. Німці дуже дбають про місце свого побутування: скрізь (у побуті й на виробництві) багато квітів, простий, але вишуканий декор прикрашає помешкання і вулиці, кав’ярні і соціальні об’єкти. Для оформлення підходить усе: жовте листя і каштани, кукурудза і… барометр. І скрізь свічки - на столику в ресторані, під час сімейної вечері вдома, а на урочистостях їх десятки. Варто тільки захотіти прикрасити власне життя, і для цього не потрібні значні витрати – досить трішки фантазії. Взагалі ми дуже вдячні братам Ульмке і всім, хто посприяв нашій восьмиденній подорожі до Німеччини. Ми відкрили для себе дружній народ, ближче познайомилися із традиціями, звичками, життям Фрьонденберга та інших міст. Було дуже цікаво і повчально.
- Дякую за розмову, Володимире Миколайовичу.
Інтерв’ю взяла
Валентина ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий