Він з дитинства мріяв працювати машиністом тепловоза – як його дідусь Слава по материній лінії. Після того, як той одного разу взяв його у поїздку. Ті дитячі враження іще й досі бентежать його душу. Хоча Костя напевне знає, що ніколи не зможе стати за реверс тепловоза: на заваді завжди буде вроджена вада – дуже поганий зір. Спадкова хвороба виявилася невиліковною, а це означає, що у своєму виборі, у своїх можливостях юнак дуже обмежений. Втім це зовсім заважає шукати своє місце в житті, пробувати свої можливості й уподобання.
Так три роки тому життєві стежки привели хлопця на поріг міжнародного медичного коледжу імені святого Луки, що в Києві. Упродовж трьох років Костя вивчав анатомію, фізіологію, масаж, фітотерапію, акушерство, гінекологію, лікувальну фізкультуру і ще багато цікавих та корисних справ, на практиці вчився застосовувати набуті знання. Підсвідоме бажання стати повноцінним, а головне, - корисним членом суспільства додавало снаги й він уперто долав науку. Усе почуте на лекціях записував на диктофон, щоб потім ще й ще раз прослухати, осмислити. А під час практики дослухався не лише до порад, а й до кожного власного поруху, до того, як на нього реагує пацієнт.
Коли проходив практику в одному з київських госпіталів, де лікуються та реабілітуються воїни АТО, за день приймав по сім «важких» пацієнтів. До вечора стомлювався, просто рук не відчував. Відпрацьовував, як то кажуть, на совість. З людьми, покаліченими війною за незалежність Батьківщини, інакше просто не міг. Хоча б таким чином юнак намагався бути корисним у цей непростий час. Певно, оцінивши його зусилля, начальник госпіталю назвав Костянтина Бєляєва кращим із практикантів і запропонував роботу. Втім, при щирому бажанні допомагати реабілітуватися пораненим воїнам, юнак залишитися не зміг: Київ – занадто дороге місто й мізерної зарплатні не вистачало на найнеобхідніше. А в Щорсі – любляча мама, велика рідня, тож усім разом виживати легше.
Проте з роботою в рідному місті значно складніше, а тим паче, якщо ти - інвалід з дитинства. Симпатичний, середнього зросту, атлетичної статури, відкритий у спілкуванні, Костянтин легко знаходить спільну мову із співрозмовником, спільні інтереси. Приміром, йому дуже подобається длубатися в мотоциклі – розбирати, ремонтувати його, іноді проїхати. Тут йому на допомогу приходить дід Слава. Та найбільше хоче оволоділи своєю спеціальність. Його рукам даються секрети мануальної терапії. Може вправляти диски хребта. Масаж обличчя – здавалося б, протилежно інший напрямок роботи масажиста, бо тут потрібна чутливість пальців, ніжність. Але й це вміє Костя.
– Подобається давати уроки лікувальної фізкультури, - продовжує медбрат. –Хочеться допомогти повірити в себе й працювати над собою хворим після травм, переломів, інсультів – усім, хто туго пересувається. До цього у мене лежить душа.
А ще додамо – душа зовсім молодої людини, яка з самісінького дитинства обмежена в своїх можливостях. І все ж прагне понад усе здолати свою неміч і бути корисним таким же обділеним долею хворим. Він може бути медбратом, реабілітологом, масажистом. Що до масажу, то в коледжі оволодів секретами масажу обличчя і зони декольте, антицелюлітним, спортивним, бронхо-легеневим, при опущенні внутрішніх органів, банним, крапковим, медовим тощо. Оскільки з офіційною роботою якось не склалося, мріє відкрити власну справу. У нашому місті чимало людей потребує допомоги умілого масажиста. А якщо він має чудову професійну підготовку, фізичну силу, вправні руки й чуйне до чужої біди серце, усе в нього обов’язково вийде.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Так три роки тому життєві стежки привели хлопця на поріг міжнародного медичного коледжу імені святого Луки, що в Києві. Упродовж трьох років Костя вивчав анатомію, фізіологію, масаж, фітотерапію, акушерство, гінекологію, лікувальну фізкультуру і ще багато цікавих та корисних справ, на практиці вчився застосовувати набуті знання. Підсвідоме бажання стати повноцінним, а головне, - корисним членом суспільства додавало снаги й він уперто долав науку. Усе почуте на лекціях записував на диктофон, щоб потім ще й ще раз прослухати, осмислити. А під час практики дослухався не лише до порад, а й до кожного власного поруху, до того, як на нього реагує пацієнт.
Коли проходив практику в одному з київських госпіталів, де лікуються та реабілітуються воїни АТО, за день приймав по сім «важких» пацієнтів. До вечора стомлювався, просто рук не відчував. Відпрацьовував, як то кажуть, на совість. З людьми, покаліченими війною за незалежність Батьківщини, інакше просто не міг. Хоча б таким чином юнак намагався бути корисним у цей непростий час. Певно, оцінивши його зусилля, начальник госпіталю назвав Костянтина Бєляєва кращим із практикантів і запропонував роботу. Втім, при щирому бажанні допомагати реабілітуватися пораненим воїнам, юнак залишитися не зміг: Київ – занадто дороге місто й мізерної зарплатні не вистачало на найнеобхідніше. А в Щорсі – любляча мама, велика рідня, тож усім разом виживати легше.
Проте з роботою в рідному місті значно складніше, а тим паче, якщо ти - інвалід з дитинства. Симпатичний, середнього зросту, атлетичної статури, відкритий у спілкуванні, Костянтин легко знаходить спільну мову із співрозмовником, спільні інтереси. Приміром, йому дуже подобається длубатися в мотоциклі – розбирати, ремонтувати його, іноді проїхати. Тут йому на допомогу приходить дід Слава. Та найбільше хоче оволоділи своєю спеціальність. Його рукам даються секрети мануальної терапії. Може вправляти диски хребта. Масаж обличчя – здавалося б, протилежно інший напрямок роботи масажиста, бо тут потрібна чутливість пальців, ніжність. Але й це вміє Костя.
– Подобається давати уроки лікувальної фізкультури, - продовжує медбрат. –Хочеться допомогти повірити в себе й працювати над собою хворим після травм, переломів, інсультів – усім, хто туго пересувається. До цього у мене лежить душа.
А ще додамо – душа зовсім молодої людини, яка з самісінького дитинства обмежена в своїх можливостях. І все ж прагне понад усе здолати свою неміч і бути корисним таким же обділеним долею хворим. Він може бути медбратом, реабілітологом, масажистом. Що до масажу, то в коледжі оволодів секретами масажу обличчя і зони декольте, антицелюлітним, спортивним, бронхо-легеневим, при опущенні внутрішніх органів, банним, крапковим, медовим тощо. Оскільки з офіційною роботою якось не склалося, мріє відкрити власну справу. У нашому місті чимало людей потребує допомоги умілого масажиста. А якщо він має чудову професійну підготовку, фізичну силу, вправні руки й чуйне до чужої біди серце, усе в нього обов’язково вийде.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий