Микола, 34 роки: «Мене рік вдома не було. Їздив на заробітки. Ще раніше був у райвійськкоматі, проходив комісію. Є питання - і по зору, і зі спиною, й інші. Коли постане питання ребром – незважаючи на недуги, піду захищати завоювання Майдану.
Хоча більшість хлопців, з якими спілкуюся, вважають мої наміри нісенітницею. Кажуть, що атовці нікому не потрібні, що довго тоді (якщо живим лишуся) буду пільг домагатися. Друзі вважають, що все зміниться лише тоді, коли сини високих начальників, крутих бізнесменів повоюють на сході... Чи, наприклад, хтось із депутатів Верховної Ради під Донецьким летовищем побуде, чи поживе на півтори тисячі гривень на місяць.
Володимир, 43 роки: «Коли була революція Гідності, я не міг не побути у столиці. Щоправда, оскільки був повністю завантажений роботою (двоє колег розрахувалися і пішли трудитися в інші місця) Майдану віддавав вихідні. Одного разу у мене навіть мало не влучив шмат бруківки. Ніхто мені за поїздки не платив, навпаки, я з дому брав сало і віддавав тим, хто був у наметах. Якби все повернулося, можливо, був би активнішим, не зважав би на ойкання дружини і тещі. Можливо... Хоча я радію, що скинули той режим, що стало більше демократії. Відразу у нас все не з’явиться, і країні ще довго треба очищатися. Багато лишилося тих, хто думає, як повернути назад, журиться за дешевою ковбасою. Їхні погляди заважають розвиватися країні. А на Майдані, вважаю, були найсміливіші, найпатріотичніші».
Ольга, 20 років: «Я – студентка одного з київських вузів. Два роки тому, у листопаді, разом з одногрупниками бігала на Майдан. Нам спочатку забороняли це робити проректор і викладачі, рідні з дому дзвонили і плакали. А нам хотілося революції, ми прагнули змін. Пишаюся, що деякі наші хлопці були на барикадах, били бруківку, шини палили, загалом робили щось конкретне, аби прогнати бандитів, які тоді правили країною. Незабаром, навесні 2016, у мене буде захист диплому і остаточне визначення, що робити далі. Знаю, що роботу собі знайду, що вкладені батьками у моє навчання гроші не пропадуть даремно. І хоч мама дуже переживає і за житло, і за майбутню пару, і за те, що такі у них з татком малі зарплати, я переконана: життя прекрасне, воно одне і все в ньому буде добре. Додам: мені імпонує європейська модель. Хай навіть маленької Польщі. Я там була і на власні очі бачила прогрес. От якби наші депутати ввели безвізовий режим, якби можна було у цю країну потрапляти безперешкодно. Це ж, зрештою, є тим, за що боровся Майдан».
Галина Іванівна, 74 роки: «Мої діти і онуки, неначе заворожені були тим Майданом, що відбувався в Україні в листопаді 2013 року. Тепер вони при найменшій можливості сидять біля телевізора чи комп’ютера, споглядаючи події на сході. А я втомилася від безкінечних труднощів, від демонстрації горя і сліз, я хочу миру і спокою. Не все з того, що відбувається, розумію. Вважаю: у високій владі багато порожніх обіцянок і слів, а мало кроків для людей. Ну, от навіщо міняти вивіски з „міліції” на „поліцію”, навіщо перейменовувати міста, з цінами гратися. Я вже навіть в АТБ й СеДам майже не ходжу – нема за що купувати їжу. Добре, що картопля і бурячок свої. От вам і революція гідності!»
Розмовляла Олена КОМПАНЕЦЬ
Хоча більшість хлопців, з якими спілкуюся, вважають мої наміри нісенітницею. Кажуть, що атовці нікому не потрібні, що довго тоді (якщо живим лишуся) буду пільг домагатися. Друзі вважають, що все зміниться лише тоді, коли сини високих начальників, крутих бізнесменів повоюють на сході... Чи, наприклад, хтось із депутатів Верховної Ради під Донецьким летовищем побуде, чи поживе на півтори тисячі гривень на місяць.
Володимир, 43 роки: «Коли була революція Гідності, я не міг не побути у столиці. Щоправда, оскільки був повністю завантажений роботою (двоє колег розрахувалися і пішли трудитися в інші місця) Майдану віддавав вихідні. Одного разу у мене навіть мало не влучив шмат бруківки. Ніхто мені за поїздки не платив, навпаки, я з дому брав сало і віддавав тим, хто був у наметах. Якби все повернулося, можливо, був би активнішим, не зважав би на ойкання дружини і тещі. Можливо... Хоча я радію, що скинули той режим, що стало більше демократії. Відразу у нас все не з’явиться, і країні ще довго треба очищатися. Багато лишилося тих, хто думає, як повернути назад, журиться за дешевою ковбасою. Їхні погляди заважають розвиватися країні. А на Майдані, вважаю, були найсміливіші, найпатріотичніші».
Ольга, 20 років: «Я – студентка одного з київських вузів. Два роки тому, у листопаді, разом з одногрупниками бігала на Майдан. Нам спочатку забороняли це робити проректор і викладачі, рідні з дому дзвонили і плакали. А нам хотілося революції, ми прагнули змін. Пишаюся, що деякі наші хлопці були на барикадах, били бруківку, шини палили, загалом робили щось конкретне, аби прогнати бандитів, які тоді правили країною. Незабаром, навесні 2016, у мене буде захист диплому і остаточне визначення, що робити далі. Знаю, що роботу собі знайду, що вкладені батьками у моє навчання гроші не пропадуть даремно. І хоч мама дуже переживає і за житло, і за майбутню пару, і за те, що такі у них з татком малі зарплати, я переконана: життя прекрасне, воно одне і все в ньому буде добре. Додам: мені імпонує європейська модель. Хай навіть маленької Польщі. Я там була і на власні очі бачила прогрес. От якби наші депутати ввели безвізовий режим, якби можна було у цю країну потрапляти безперешкодно. Це ж, зрештою, є тим, за що боровся Майдан».
Галина Іванівна, 74 роки: «Мої діти і онуки, неначе заворожені були тим Майданом, що відбувався в Україні в листопаді 2013 року. Тепер вони при найменшій можливості сидять біля телевізора чи комп’ютера, споглядаючи події на сході. А я втомилася від безкінечних труднощів, від демонстрації горя і сліз, я хочу миру і спокою. Не все з того, що відбувається, розумію. Вважаю: у високій владі багато порожніх обіцянок і слів, а мало кроків для людей. Ну, от навіщо міняти вивіски з „міліції” на „поліцію”, навіщо перейменовувати міста, з цінами гратися. Я вже навіть в АТБ й СеДам майже не ходжу – нема за що купувати їжу. Добре, що картопля і бурячок свої. От вам і революція гідності!»
Розмовляла Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий