Понад сто років тому місцева громада нарешті дійшла до чіткого усвідомлення необхідності розвитку освіти. Часи тоді були специфічні – якщо в звичайному селі поміж простолюду нараховувалося більше десятка грамотних, то це вважалося добрим показником. Але надалі так тривати не могло, життя і цивілізація ставили свої вимоги. Зазвичай ініціаторами відкриття перших шкіл ставали священики та залізничники.
Наприкінці XIX сторіччя в царській Росії питання запровадження широкої освіти серед простого населення через цілеспрямовану урядову політику навіть не стояло. Правителі добре усвідомлювали, що розумна і начитана людина починає думати, а від цього лише один крок до вільнодумства. А царю були потрібні покірні й слухняні піддані…
Доволі показовим є приклад села Тур’я. У листопаді 1887 року пресове видання «Черниговские епархиальные известия» розповіло, що тамтешню парафію відкрито у 1870 році – на колишньому хуторі, розташованому в лісовій та болотяній місцевості. До 1883 року в громаді було лише двоє грамотних і п’ятеро напівграмотних селян. Коли туди прибув священик Андрій Пригоровський, то констатував: при храмі не було ані нормального читця, ані півчого не крилосі, а релігійні пізнання тутешніх мешканців є відверто вбогими. Аби виправити таку ситуацію, він і започаткував створення церковно-парафіяльної школи. До справи священнослужитель взявся з усією необхідною енергією, тож уже незабаром «Черниговские епархиальные ведомости» повідомили про грошову винагороду, виділену «вищестоячим органом» отцю Андрію: за 1884-85 навчальний рік у сумі 30 карбованців. Під його наставництвом наукою оволодівали 15 хлопчиків з Тур’ї.
Тож як тоді навчалися діти? Про це відомо, скажімо, з розкладу занять Тур’янської школи у березні 1887 року. Учні молодшої та старшої груп ходили на уроки шість днів на тиждень. Вивчали закон Божий (катихизм, священна історія, молитва), арифметику, читання – за букварем, Псалтирем та Євангелієм, церковний спів, письмо. Перший урок починався о 8-ій ранку й тривав до 9-ї год. 15 хв. Малі перерви дорівнювали 15 хв., а велика – 1 год. і 15 хв. Матеріальна база школи (кажучи сучасною мовою) залишала бажати кращого. На самому початку «пішли в науку» 11 хлопчиків (сталося це 15 листопада за старим стилем 1883 року), і займалися вони попервах у хаті церковного псаломника. Але той не мав хисту і бажання викладати, тому невдовзі заняття перенесли на кухню священичого будинку. Підручників не було, приналежностей – теж. Лише 2 жовтня 1884 року надійшли затверджені Священним Синодом правила занять. Учні протягом року навчалися вільно читати тексти у церковних та цивільних книгах, «писати будь-яке слово», вільно орієнтуватися в оповідях Старого й Нового заповітів, рахувати на чотири арифметичні дії числами від 1 до 100, ознайомилися з таблицею множення і шкалою мір, вивчили молитви й кілька церковних пісень. Такого роду успіхи спонукали тих батьків-селян, які спочатку скептично поставилися до ідеї відкриття школи, змінити свою думку. На новий навчальний рік «по науку» прийшло ще 12 хлопців. Щоб купити кілька парт, шкільну дошку й найнеобхідніші підручники було введено платню – 2 карбованці на рік за кожну дитину. Також отець Андрій звернувся по допомогу до Санкт-Петербурзького комітету грамотності, звідки вдалося отримати 150 різних книжок, а зі столичного книжкового магазину «Народная польза» - підручників на 7 крб. 11 травня 1886 року Тур’янська школа провела перший випуск з п’яти учнів. Й тоді ж, до дня Святих Кирила й Мефодія, школярі без участі псаломника прочитали й проспівали всенощну та обідню. Відтоді при місцевому храмі ніколи не відчувалося нестачі в читцях та півчих, що спричинило відчутне релігійне піднесення в селі й спонукало тур’янську громаду приділити більшу увагу шкільним проблемам. Батьки почали висловлювати бажання взяти участь у будівництві окремого приміщення навчального закладу. Однак питання вирішилося у вересні 1886 року в інший спосіб. Церковна громада саме виділила священику нову хату, тож він і запропонував: стару оселю розібрати й перенести на зручніше місце, неподалік храму. Отець Андрій зібрав на цю справу поміж парафіян понад 10 карбованців благодійних внесків, виклопотав дозвіл у єпископа взяти 20 крб. з церковних грошей і доклав свою 30-крабовнцеву премію від єпархіальної училищної ради. Таким чином 21 листопада 1886 року в Тур’ї розпочала функціонувати повноцінна школа. До 15 старшокласників додалися ще 13 хлопчиків і 3 дівчаток. Учні приходили восени й навесні о 8-ій ранку, взимку – о 9-ій, черговий читав під загальний хор «Слава тобі Боже…», «Царю небесний…», «Трисвяте», «Пресвята Тройце…», «Отче наш…», денний Тропар, Символ віри, Богородице діво»…», «Спаси Господи» і ранкові молитви. Перед початком занять школярі співали молитву «Преблагий Господи…» Уроки тривали 5 годин. Якщо священик був відсутнім через душпастирські справи, його за окремою вказівкою замінював хтось із випускників. За підсумками 1886-87 навчального року 11 старшокласників успішно склали випускні іспити. У парафії вже нараховувалися не 7, а 57 людей, адже дехто з тих, кому не вдалося піти до школи, вчився вдома під наставництвом учнів. Правду кажучи, навчальний процес для деяких дітей трохи переривався восени й навесні, коли у розпалі були сільгоспроботи. З часом священик А.Пригоровський увів до програми й курси садівництва та переметної майстерності.
Школа в Тур’ї не мала державного фінансування і являла собою конкретний приклад того, як сільська громада разом зі священиком спромоглися самостійно створити умови для набуття освіти дітьми. Вони мали бажання – і це було головним.
Цей матеріал варто доповнити ще деякими даними. У 1887 році священику – вчителю Андрію Пригоровському за освітянську працю видано премію від єпархіальної училищної ради в сумі 45 карбованців. Наступного року при школі була створена екзаменаційна комісія в складі отця Андрія Пригоровського і вчительки Юлії Єзерської. Минув час, і вже у 1894 році науку дітям викладав випускник міського середнього училища Василь Пригоровський, отримуючи платні 10 крб. на місяць. (Ймовірно це був син священика). Він мав свідоцтво на звання учителя. Ще через рік його зарплатня сягнула 165 крб. – 40 від церкви, 45 за право - вчення і 80 «синодальних». Наступного року виплата «синодальних» зросла до 100 крб. Станом на 1899 рік у Тур’янській школі навчалися 35 учнів. «Спонсорських коштів» на освітній заклад у селі тоді зібрали 68 крб. 08 коп.
Олег МІРОШНИЧЕНКО,
за матеріалами,
зібраними нашим земляком із Санкт-Петербурга Євгеном Михайленком
Наприкінці XIX сторіччя в царській Росії питання запровадження широкої освіти серед простого населення через цілеспрямовану урядову політику навіть не стояло. Правителі добре усвідомлювали, що розумна і начитана людина починає думати, а від цього лише один крок до вільнодумства. А царю були потрібні покірні й слухняні піддані…
Доволі показовим є приклад села Тур’я. У листопаді 1887 року пресове видання «Черниговские епархиальные известия» розповіло, що тамтешню парафію відкрито у 1870 році – на колишньому хуторі, розташованому в лісовій та болотяній місцевості. До 1883 року в громаді було лише двоє грамотних і п’ятеро напівграмотних селян. Коли туди прибув священик Андрій Пригоровський, то констатував: при храмі не було ані нормального читця, ані півчого не крилосі, а релігійні пізнання тутешніх мешканців є відверто вбогими. Аби виправити таку ситуацію, він і започаткував створення церковно-парафіяльної школи. До справи священнослужитель взявся з усією необхідною енергією, тож уже незабаром «Черниговские епархиальные ведомости» повідомили про грошову винагороду, виділену «вищестоячим органом» отцю Андрію: за 1884-85 навчальний рік у сумі 30 карбованців. Під його наставництвом наукою оволодівали 15 хлопчиків з Тур’ї.
Тож як тоді навчалися діти? Про це відомо, скажімо, з розкладу занять Тур’янської школи у березні 1887 року. Учні молодшої та старшої груп ходили на уроки шість днів на тиждень. Вивчали закон Божий (катихизм, священна історія, молитва), арифметику, читання – за букварем, Псалтирем та Євангелієм, церковний спів, письмо. Перший урок починався о 8-ій ранку й тривав до 9-ї год. 15 хв. Малі перерви дорівнювали 15 хв., а велика – 1 год. і 15 хв. Матеріальна база школи (кажучи сучасною мовою) залишала бажати кращого. На самому початку «пішли в науку» 11 хлопчиків (сталося це 15 листопада за старим стилем 1883 року), і займалися вони попервах у хаті церковного псаломника. Але той не мав хисту і бажання викладати, тому невдовзі заняття перенесли на кухню священичого будинку. Підручників не було, приналежностей – теж. Лише 2 жовтня 1884 року надійшли затверджені Священним Синодом правила занять. Учні протягом року навчалися вільно читати тексти у церковних та цивільних книгах, «писати будь-яке слово», вільно орієнтуватися в оповідях Старого й Нового заповітів, рахувати на чотири арифметичні дії числами від 1 до 100, ознайомилися з таблицею множення і шкалою мір, вивчили молитви й кілька церковних пісень. Такого роду успіхи спонукали тих батьків-селян, які спочатку скептично поставилися до ідеї відкриття школи, змінити свою думку. На новий навчальний рік «по науку» прийшло ще 12 хлопців. Щоб купити кілька парт, шкільну дошку й найнеобхідніші підручники було введено платню – 2 карбованці на рік за кожну дитину. Також отець Андрій звернувся по допомогу до Санкт-Петербурзького комітету грамотності, звідки вдалося отримати 150 різних книжок, а зі столичного книжкового магазину «Народная польза» - підручників на 7 крб. 11 травня 1886 року Тур’янська школа провела перший випуск з п’яти учнів. Й тоді ж, до дня Святих Кирила й Мефодія, школярі без участі псаломника прочитали й проспівали всенощну та обідню. Відтоді при місцевому храмі ніколи не відчувалося нестачі в читцях та півчих, що спричинило відчутне релігійне піднесення в селі й спонукало тур’янську громаду приділити більшу увагу шкільним проблемам. Батьки почали висловлювати бажання взяти участь у будівництві окремого приміщення навчального закладу. Однак питання вирішилося у вересні 1886 року в інший спосіб. Церковна громада саме виділила священику нову хату, тож він і запропонував: стару оселю розібрати й перенести на зручніше місце, неподалік храму. Отець Андрій зібрав на цю справу поміж парафіян понад 10 карбованців благодійних внесків, виклопотав дозвіл у єпископа взяти 20 крб. з церковних грошей і доклав свою 30-крабовнцеву премію від єпархіальної училищної ради. Таким чином 21 листопада 1886 року в Тур’ї розпочала функціонувати повноцінна школа. До 15 старшокласників додалися ще 13 хлопчиків і 3 дівчаток. Учні приходили восени й навесні о 8-ій ранку, взимку – о 9-ій, черговий читав під загальний хор «Слава тобі Боже…», «Царю небесний…», «Трисвяте», «Пресвята Тройце…», «Отче наш…», денний Тропар, Символ віри, Богородице діво»…», «Спаси Господи» і ранкові молитви. Перед початком занять школярі співали молитву «Преблагий Господи…» Уроки тривали 5 годин. Якщо священик був відсутнім через душпастирські справи, його за окремою вказівкою замінював хтось із випускників. За підсумками 1886-87 навчального року 11 старшокласників успішно склали випускні іспити. У парафії вже нараховувалися не 7, а 57 людей, адже дехто з тих, кому не вдалося піти до школи, вчився вдома під наставництвом учнів. Правду кажучи, навчальний процес для деяких дітей трохи переривався восени й навесні, коли у розпалі були сільгоспроботи. З часом священик А.Пригоровський увів до програми й курси садівництва та переметної майстерності.
Школа в Тур’ї не мала державного фінансування і являла собою конкретний приклад того, як сільська громада разом зі священиком спромоглися самостійно створити умови для набуття освіти дітьми. Вони мали бажання – і це було головним.
Цей матеріал варто доповнити ще деякими даними. У 1887 році священику – вчителю Андрію Пригоровському за освітянську працю видано премію від єпархіальної училищної ради в сумі 45 карбованців. Наступного року при школі була створена екзаменаційна комісія в складі отця Андрія Пригоровського і вчительки Юлії Єзерської. Минув час, і вже у 1894 році науку дітям викладав випускник міського середнього училища Василь Пригоровський, отримуючи платні 10 крб. на місяць. (Ймовірно це був син священика). Він мав свідоцтво на звання учителя. Ще через рік його зарплатня сягнула 165 крб. – 40 від церкви, 45 за право - вчення і 80 «синодальних». Наступного року виплата «синодальних» зросла до 100 крб. Станом на 1899 рік у Тур’янській школі навчалися 35 учнів. «Спонсорських коштів» на освітній заклад у селі тоді зібрали 68 крб. 08 коп.
Олег МІРОШНИЧЕНКО,
за матеріалами,
зібраними нашим земляком із Санкт-Петербурга Євгеном Михайленком
Комментариев нет:
Отправить комментарий