Відколи в листопаді минулого року стартував черговий мисливський сезон - місцевий ринок «дикого» хутра почало лихоманити. Річ у тім, що скупники «м’якого золота» відразу ж виставили доволі високу ціну за шкурку лісової куниці – аж 500 гривень. Причому вказана вартість згодом «пішла вгору» й почала сягати 550 або й 600. Взагалі, поміж людей пішов доволі фантастичний поголос, ніби у Києві хтось дає за куницю й усі вісім сотень!
Як відомо, саме попит породжує пропозицію. У розмовах з деякими закупівельниками хутра вдалося з’ясувати: переважна більшість їхнього товару оптовими партіями прямує потім до Росії й уже там він опиняється в руках китайців. Оті умільці «з нічого зробити все» пристосовують різноманітну «хутросировину» до потреб свого виробництва. Не виключено, що деякі «соболячі шуби та манто» у московських дорогих салонах насправді зроблені з добутих у Щорському районі куниць.
Загалом наявність такого фактору вже навіть на нашому хутряному ринку вказує на те, що китайцям мало Сибіру, який лежить у них під боком, й вони хочуть осягнути більшого ресурсу.
Дехто з українців, що мешкали роками в тайзі й повертаються нині додому, розповідають дивовижні речі. Китайці у тому краї, користуючись на диво поблажливою політикою російської влади, почуваються доволі впевнено (чисельність їхньої громади стабільно зростає), вони потужно експлуатують багатства тваринного світу. Причому інтенсивно вивозять додому в неймовірній кількості не лише соболячі шкури, а й екзотику на кшталт жаб’ячого жиру, молодих оленячих рогів, ведмежачих лап тощо. Традиційно великим попитом користуються ембріони такого різновиду оленів, як ізюбрь. Погуляну самицю вбивають, живіт їй розтинають, виймають недоношений плід й використовують його для приготування ліків, на які є попит серед тих, хто має статеві розлади. З огляду на вищенаведені тенденції, мимоволі виникає запитання: а яким саме змістом можуть бути наповнені декларації про «розвиток українсько-китайського стратегічного партнерства», які чутно в нашій країні на офіційному рівні протягом останніх двох років?
Але повернемося до Щорсівщини. Якщо вести мову про відсоток ринку в добуванні того чи іншого хутряного звіра, то першість все ж таки належить лисиці. За неї дають 160 гривень, хоча коли трапляється дійсно унікальний (за розміром чи якістю) екземпляр, то можуть викласти і 180.
Особливість нинішнього сезону – порівняльне здешевлення шкури єнотовидного собаки. Раніше вона коштувала майже у півтора рази дорожче за лисячу, а зараз зрівнялася в ціні. Деякі мисливці ще намагаються правити за неї 180, а то й 200 гривень, проте на подібну пропозицію позитивної реакції торговців зазвичай не спостерігається. На нашій місцевості попит на хутро явно мізерний. Давно відійшла в минуле мода на лисячі й єнотовидні шапки, коміри та шуби.
Кам’яна куниця, цей відомий нічний гість, що часто навідується до людських дворів, цінується на 350 грн., норка – 130. Ходить поголос, ніби в одному сусідньому районі вже добули рись, однак власники її шкури ніяк не можуть скласти ціну на неї. Окремі перекупники, обговорюючи цю ситуацію, зійшлися на думці, що давати за цю «екзотику» більше 800 грн. не варто. Цікавий момент: горностая, це маленьке звірятко з «королівським» хутром, досі оминає людська увага, адже попиту на нього нема. Хоча, може це китайці просто ще не розмістили замовлення?
За словами голови райради УТМР М.О. Мурахи, сезонні відстрільні картки місцевого МРП на хутряного звіра придбали 200 мисливців. Загалом вполювати лисицю чи єнота не так вже й легко. До основних методів добування рудої хитрунки належить загонове (колективне), причому більший успіх гарантується при використанні собак-гончаків. Є любителі шукати дичину індивідуально, коли в ролі помічника виступає норний собака, скажімо, ягдтер’єр. При цьому доводиться багато ходили угіддями, шукаючи й перевіряючи нори. Полювання на єнотовидку має певні особливості через дещо специфічну біологію цієї тварини, зокрема – схильністю вести своє життя здебільшого в складно доступних нетрях. За умови наявності мисливського щастя звичайний стрілець може вполювати протягом сезону 5-6 лисиць і кількох єнотів.
Наостанок варто зауважити, що раніше «хутровий ресурс» важив напрочуд багато для деяких країн. Більше того – інколи він був життєво необхідним у критичних ситуаціях. Під час війни з німцями в 1941-45 роках однією з основних статей товарного експорту СРСР стало хутро. Саме завдяки проданим до Америки мільйонам шкур радянський уряд зміг купувати в США все необхідне – від боєприпасів і шоколаду до літаків, мотоциклів та паровозів. Без соболя і куниці Сталіну довелося, напевно, відбиватися від ворога грудками глини… Тому про такий фактор не слід забувати й нарешті розпочати ставитися до природи належним чином. Бо хижацьке користування тваринним світом може колись підвести нашу громаду до тієї межі, коли місцеві угіддя вже нікого не годуватимуть, адже стоятимуть порожніми. Й винуватити тоді доведеться не китайців, а самих себе. Бо азіати поки що – лише замовники, а ось виконавці – хто?
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий