Вже через пару років роботи педколектив поповнився двома новими людьми – Олександром Борматом та Лідією Гусевою, а трохи згодом – Олександром Івановим. Станом на 1 січня 1899 року до школи ходили аж 112 хлопчиків та 48 дівчат. З них німців було п’ятеро, поляків – 41. З числа вчителів звільнилися Марко Шумський та Лідія Гусева, натомість прийшли працювати випускник духовної семінарії Микола Цветіков та Олена Сальникова, яка закінчила жіночу гімназію. Закону Божому навчав отець Петро (Пригоровський).
Минуло сім років і кількість учнів сягнула 263 (187 хлопчиків та 76 дівчаток). Фактичним директором вже був М.Шкілевич, за плечима якого була вчительська семінарія. Платили йому 624 крб. на рік. О.Бормат отримував 516 крб., М.Цветіков – 488 крб. 40 коп., О.Сальникова – 408 крб. Новачки у колективі – випускник прогімназії Улезко та випускниця жіночої гімназії М.Бакевич могли розраховувати на виплати у 435 і 300 карбованців відповідно.
Слід зауважити, що викладацький склад Сновської школи доволі часто зазнавав змін. З 7 жовтня 1908 року законовчителем став місцевий священику Михайло Соловйов. Його річний посадовий оклад склав 180 крб. А в листопаді 1909 року за підписом голови комітету освітніх закладів на Лібаво-Роменській залізниці пана Короткова було затверджено документ, згідно з яким звільнилися з роботи Варвара Улезко та Микола Цветіков. На їхні місця працевлаштовані холостяк Мазюк-Калевич, вчитель Дубровського народного училища Мінської губернії (зарплатня – 450 крб.), та Володимир Скороходов, випускник Мінської духовної семінарії (теж 450). (До того зазначено, що на посаду старожихи взято Палагею Савосько з оплатою праці в 75 крб. на рік). Шкільна програма на той час складалася з таких предметів: Закон Божий, російська мова, арифметика, геометрія, історія, географія, природознавство, фізика, правопис, співи, малювання, рукоділля. Під наглядом запрошеного офіцера хлопці щодня займалися гімнастикою, вивчали зброю, маршували, оволодівали наукою колективного маневру на місцевості, співали військові пісні. І двічі на тиждень слухали лекції директора на тему «любові до царя та Вітчизни».
У 1910 році семеро випускників Сновської школи виявили бажання продовжити навчання за спеціалізованим напрямком у Гомельському технічному залізничному училищі. З них успішно склали іспити троє. Одна дівчина поступила до середнього навчального закладу.
При школі у Сновську відкрився гуртожиток на 10 місць – у найманому будинку. Він складався зі спальні, їдальні, кухні й кімнати для вчителя – завідуючого. Для урізноманітнення дозвілля й загального розвитку зі школярів створили оркестр, де грали на балалайках, мандолінах та гітарах. Стосовно поведінки учнів, то в 1910-му звітному році з 229 аж 213 мали оцінку «5», 13 – «4» й лише троє – «3». Загалом було зафіксовано 18 порушень тиші й порядку в класах, 8 сварок між школярами, 9 брехливих або зухвалих відповідей вчителю. За підсумками навчального року 59 школярів залишено з різних причин на повторний курс. На жаль, шкільне приміщення було тіснуватим для занять – площа класних кімнат складала 59,8 кв. сажня (138 кв. м). Це виявилося менше за затверджений норматив (0,33 кв. сажня). В одному класі інколи займалося по 70 учнів.
Стосовно матеріально-технічної бази, то кошторис видатків школи протягом року склав 5339 крб.84 коп. На зарплатню педколективу пішло 4575 крб., на освітлення, опалення і найм приміщень – 381 крб. 54 коп., на навчальні посібники, письмові приналежності, підручники тощо – 212 крб. 85 коп., на прибирання, чай та сніданки дітей, інвентар – 170 крб. 45 коп. Середня вартість навчання одного учня дорівнювала 21 крб. 27 коп. Учительська бібліотека нараховувала 169 книг, учнівська – 486, фонд підручників сягнув 546 одиниць, навчальних посібників – 617.
У 1910 році з 229 учнів 189 були дітьми працівників залізниці, 16 – колишніх залізничників, 24 – родичів залізничників. За релігійною ознакою 180 належали до православної церкви, 45 – римо-католицької, 4 – старообрядницької. 37 хлопчиків і 17 дівчаток числилися приїжджими, тобто вихідцями переважно з сусідніх населених пунктів.
Статистика станом на 1 січня 1914 року свідчить, що дітей у школі навчалося 257. На другий рік залишили дев’ятнадцятьох. Освітянський курс складався з п’яти класів. Наймолодшому учню було 7 років, найстаршому – 16. Є доволі цікава відомість, яка показує рівень добробуту сімей школярів. У 39 дітей батьки отримували до 180 карбованців на рік, у 25 – до 240, у 60 – до 360, у 70 – до 480, у 14 – до 600, у 28 – до 900, у 15 – до 1200, у 5 – понад 1200.
Приблизно тоді ж комітет освітніх закладів Лібаво-Роменської залізниці розглянув клопотання Городнянської повітової земської управи (тодішньої райдержадміністрації) про сприяння у відкритті при станції Сновськ залізничного чотирикласного міського училища, де б могли здобувати освіту діти залізничників.
Наостанок – про нагороди. Влітку 1914 року журнал «Віра і життя» поінформував читачів, що «Государ імператор Микола ІІ» з нагоди власного дня Народження нагородив деяких своїх підданих золотими медалями на Аннинській стрічці з написом «За усердие». Поміж відзначених освітян були і троє вчителів Сновської школи – Олена Сальникова, Олександр Бормат та Йосип Улезко. До речі, двома роками раніше срібну медаль на Олександрівській стрічці було вручено вчителю Кучинівської школи Євгену Лисенку.
Олег
МІРОШНИЧЕНКО,
за архівними матеріалами, зібраними нашим земляком Євгеном Михайленком у Санкт-Петербурзі
Фото з архіву
Щорського
історичного
музею
Комментариев нет:
Отправить комментарий