Донька народилася на Різдво: на десяту річницю знайомства батьків

Так уже склалося, що кар’єрою заради сім’ї зазвичай жертвують жінки - матері і берегині домашнього вогнища. Але ні для кого не секрет, що при цьому вони часто втрачають свій шанс на самореалізацію, забуваючи про власне життя заради інтересів чоловіка та дітей. І – що найсумніше - домашні з часом починають сприймати це як належне.
- Нормальний чоловік ніколи подібного не допустить, - говорить щорсівчанин Роман Силенко.
Перед ним та його дружиною теж стояла проблема такого вибору.
Йому – 30, Оксана на рік молодша. Офіційно одружені 5 років, до весілля близько року жили цивільним шлюбом.
Розказують: познайомилися на Різдво у 2002 році. На дискотеці в одному із студентських клубів Харкова. У цьому місті обоє навчалися: Роман - в академії пожежної безпеки, Оксана – у педагогічному коледжі.
Більше двох років зустрічалися раз на тиждень – коли Романа відпускали у звільнення. У 2004- му він закінчив академію (Оксана на той час уже працювала вчителькою молодших класів в одній із харківських шкіл, заочно навчалася в національному педуніверситеті імені Г. Сковороди). Але їхні зустрічі стали ще рідшими, бо випускник був направлений на роботу на Чернігівщину (в Ічню). Працював на інспекторських посадах у місцевому відділенні Держпожнагляду і впродовж двох років щонайменше один раз на місяць їздив у Харків на побачення. У 2006-му, щоб бути поруч з коханою, Роман знову повертається до академії (на той час вона була реорганізована в університет цивільного захисту України): вступає до магістратури управління у сфері протипожежного захисту.
Вони нарешті разом і дуже щасливі. Кажуть: за 4 роки у кожному назбиралося так багато нерозтраченої любові, що вона поглинула і проблеми взаємного «притирання», і невлаштованість побуту: жили на найманій квартирі.
Через рік – перед Романовим випускним - відгуляли весілля.
Жити залишились у Харкові. Оксана вчителювала, заочно навчалася у магістратурі національного технічного університету. Роман писав кандидатську дисертацію, працював над створенням рециркуляційного електрофільтру на основі іонного вітру – приладу для видалення з приміщень диму, викладав в університеті.
Обоє – молоді, розумні, успішні, амбітні. В обох - перспектива кар’єрного росту. Кажуть: якби мали власне житло, якось би поєднували родину і кар’єру. Та в Харкові вони були приречені стати вічними квартирантами. На зарплати годі було й мріяти купити тут хоч якийсь куток. І батьки в обох не зі столичних багатіїв - Романові живуть у Срібному на Чернігівщині, Оксана – з Харківської області.
Тому через два роки магістр вищої школи і автор практично готової кандидатської дисертації зробили вибір на користь сім’ї. Роман, звернувшись до головного управління МНС, у жовтні 2009 року отримав направлення на роботу в Щорс. Зараз він – начальник пожежно-рятувальної частини №8 (до речі, тут працює і його колишній студент – Павло Товстий).
Через два місяці приїхала в Щорс і Оксана. Заметене снігом невеличке містечко з лісом, що підступає впритул, спочатку трохи налякало її. Але з часом усе владналося. Вона влаштувалася у Великощимельську школу. Потім вони з Романом купили житло. А в січні 2012-го у них народилася донечка Вікторія.
– Тепер ми навіть вдячні долі, що влаштувала нам стільки випробувань, - говорять Силенки. - Адже всі вони врешті – решт принесли користь. Перші чотири роки, проведені «в режимі очікування», дали змогу перевірити почуття. А всілякі життєві перипетії допомогли уникнути кризи сімейних відносин. Її не було ні через один, ні через три подружні роки. Нема її і зараз. Ми, як і раніше, цікаві одне одному, у нас спільні інтереси. Обоє дорожимо нашим коханням.
Роман не приховує: відчув, що саме Оксана – його друга половинка, невдовзі після знайомства, коли вона прийшла в лікарню підтримати його після операції. Відколи разом, нічого поганого не трапляється, все - в радість, все вдається. Побут не заїдає, а суперечки закінчуються жартом або поцілунком.
Тому вони не бояться, що колись настане розчарування чи пересичення одне одним, і не рахують роки, які залишилися до прогнозованих криз сімейних відносин.
Натомість у них є набагато приємніші підрахунки, дати і події: у 2012 році святкували два ювілеї : Романів «тридцятник» і cпільне п’ятиріччя - дерев’яне весілля. Незабаром буде рік доньці. Вона народилася на Різдво – день у день – на десяту річницю їхнього знайомства…
Вони знайшли сімейне щастя. І не шкодують про свій вибір. Тим більше, що мають ще досить часу, аби зайнятись кар’єрою.
Марія Ісаченко