Історія тамтешнього закладу освіти має право на окрему главу, адже з усіх сільських населених пунктів нашого краю саме там функціонувала не просто школа грамоти (тобто початкова), а другокласна (за сучасними мірками – неповна середня). Можливо, свою роль зіграло те, що Нові Боровичі й на ті часи були ніби центром сільради, до того ж там був маєток графів Милорадовичів.
Причому, за тоді існуючої системи, випускник навчального закладу Нових Борович після складання відповідного іспиту отримував право викладати предмети у початкових класах.
Часом відкриття класичної церковно-парафіяльної школи вважається 17 грудня 1896 року - за старим стилем. У штаті викладачів були Никифор Вишневський, який закінчив духовну семінарію, та випускник міського училища Василь Пригоровський. (Хоча, власне, освітній процес у селі стартував раніше, ще 1886 року, й започаткували його священик Володимир Булгаков та вчитель (з селян) Антон Біба). На утримання навчального закладу, що спочатку містився в найманому приміщенні, Священний Синод виділив 1500 крб. на рік. Вже 10 вересня 1898 року відбулося урочисте освячення Новоборовицької другокласної школи. (Незадовго перед тим «Черниговские епархиальные известия» повідомляли про наявність у селі вакантної посади старшого вчителя, завуча - з окладом у 360 крб. на рік і службовим житлом). Навчалися там не лише діти новоборовичан. Для учнів з інших населених пунктів відкрили гуртожиток на 22 місця. Кожен пожилець постачав до загального столу провізію – на місяць по 16 кг житнього борошна, 50 кг картоплі, 4 кг гречаної чи пшеничної крупи, 1200 г сала, 1200 г м’яса й відро буряків та моркви. Крім того, на свічки для освітлення та найму кухарки вносили платню в сумі 5 коп. у звичайний місяць і 20 коп. – у пісний. Станом на 1899 рік за партами сиділо 67 хлопчиків і 13 дівчаток.
За документами 1902 року школа виглядала як на ті часи, доволі солідно: дерев’яна двоповерхова будівля із залізним дахом, розмір – 30х18 аршин (21х13 метрів), площа садиби складала майже три гектари. До церкви було 350 метрів. До педради належали завідуючий (він же – викладач закону Божого) священик Микола Виноградський, старший вчитель Микола Прожига, вчителів Василя Пригоровського та Івана Юницького. На той час у першому відділенні (класі) навчалося 15 учнів, у другому – 16 і в третьому – 12. З числа старшокласників семеро витримали іспит на право викладання в початкових церковно-парафіяльних школах і вже незабаром розпочали роботу на освітянській ниві. Шкільна бібліотека складалася з 1510 томів. Окрім передбачених програмою предметів, школярі опановували палітурну справу під наставництвом Василя Пригоровського. У листопаді 1902 року на «казенні» 200 карбованців відкрили столярний ремісничий клас, де займалися лише старшокласники. Вони виготовляли різні речі для потреб навчального закладу. У 1902 році число мешканців гуртожитку збільшилося до 30, платня за проживання і харчування на місяць (з кожного) складала 4 крб. 50 коп. Усі вставали о 6-ій годині ранку, о 7 год. 45 хв. була ранкова молитва, потім сніданок. Уроки починалися о 8 год. 30 хв. і закінчувалися о 14-00. До 17-ої години діти були вільні, пили чай. Надалі тривали вечірні заняття – до 20 год. 30 хв., коли гуртом сідали за вечерю. Після 9 год. 30 хв. починалася вечірня молитва й учні молодших класів лягали спати. А старші могли займатися до 23-00. При гуртожитку завжди перебував черговий вчитель.
За розподілом повсякденних обов’язків Микола Прожига займався документообігом, Василь Пригоровський відповідав за бібліотеку, Іван Юницький був завгоспом. З 1 квітня 1902 року в царській Росії вступила в дію реформа системи освіти, внаслідок якої було посилено вимоги до бажаючих працювати вчителем.
Цікавий момент: вже тоді «вищестояще начальство» в особі протоієрея Федора Васютинського та єпархіальної училищної ради тримало на контролі протипожежну безпеку в шкільному приміщенні. Зокрема, 1903 року зверталася увага, що пічки на другому поверсі складені не на кам’яних устях, а на звичайних дерев’яних основах, й цей недолік слід усунути.
У 1913 році Новоборовицька школа функціонувала за вже устійненою схемою, аби набрати учнів, її завідуючий – священик Микола Виноградський – дав оголошення в журнал «Віра й життя». Там писалося, що прийом школярів відбудеться 30 і 31 серпня, кожен бажаючий вчитися спочатку складатиме екзамен за програмою церковно-парафіяльної школи. Прохання на зарахування слід подавати до маєтку «Милорадовичі», де мешкав священик. До заяви слід було додати метричну виписку про народження, свідоцтво про закінчення початкової школи й медичну довідку про щеплення від віспи. Платня за проживання в гуртожитку – 50 крб. на рік – зі своїм одягом та постільною білизною і вноситься за кожні 2 місяці наперед. Також за власний кошт треба було придбати частину підручників і скрипку (для оволодівання музикою). Курс навчання в Новоборовицькій школі був трирічним. Випускник міг потім отримати посаду вчителя у «школі грамоти» і скористатися пільгою – скороченим терміном служби в армії.
Наступного року в правилах прийому значилося, що вік кандидатів мав складати від 13 до 17 років.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Причому, за тоді існуючої системи, випускник навчального закладу Нових Борович після складання відповідного іспиту отримував право викладати предмети у початкових класах.
Часом відкриття класичної церковно-парафіяльної школи вважається 17 грудня 1896 року - за старим стилем. У штаті викладачів були Никифор Вишневський, який закінчив духовну семінарію, та випускник міського училища Василь Пригоровський. (Хоча, власне, освітній процес у селі стартував раніше, ще 1886 року, й започаткували його священик Володимир Булгаков та вчитель (з селян) Антон Біба). На утримання навчального закладу, що спочатку містився в найманому приміщенні, Священний Синод виділив 1500 крб. на рік. Вже 10 вересня 1898 року відбулося урочисте освячення Новоборовицької другокласної школи. (Незадовго перед тим «Черниговские епархиальные известия» повідомляли про наявність у селі вакантної посади старшого вчителя, завуча - з окладом у 360 крб. на рік і службовим житлом). Навчалися там не лише діти новоборовичан. Для учнів з інших населених пунктів відкрили гуртожиток на 22 місця. Кожен пожилець постачав до загального столу провізію – на місяць по 16 кг житнього борошна, 50 кг картоплі, 4 кг гречаної чи пшеничної крупи, 1200 г сала, 1200 г м’яса й відро буряків та моркви. Крім того, на свічки для освітлення та найму кухарки вносили платню в сумі 5 коп. у звичайний місяць і 20 коп. – у пісний. Станом на 1899 рік за партами сиділо 67 хлопчиків і 13 дівчаток.
За документами 1902 року школа виглядала як на ті часи, доволі солідно: дерев’яна двоповерхова будівля із залізним дахом, розмір – 30х18 аршин (21х13 метрів), площа садиби складала майже три гектари. До церкви було 350 метрів. До педради належали завідуючий (він же – викладач закону Божого) священик Микола Виноградський, старший вчитель Микола Прожига, вчителів Василя Пригоровського та Івана Юницького. На той час у першому відділенні (класі) навчалося 15 учнів, у другому – 16 і в третьому – 12. З числа старшокласників семеро витримали іспит на право викладання в початкових церковно-парафіяльних школах і вже незабаром розпочали роботу на освітянській ниві. Шкільна бібліотека складалася з 1510 томів. Окрім передбачених програмою предметів, школярі опановували палітурну справу під наставництвом Василя Пригоровського. У листопаді 1902 року на «казенні» 200 карбованців відкрили столярний ремісничий клас, де займалися лише старшокласники. Вони виготовляли різні речі для потреб навчального закладу. У 1902 році число мешканців гуртожитку збільшилося до 30, платня за проживання і харчування на місяць (з кожного) складала 4 крб. 50 коп. Усі вставали о 6-ій годині ранку, о 7 год. 45 хв. була ранкова молитва, потім сніданок. Уроки починалися о 8 год. 30 хв. і закінчувалися о 14-00. До 17-ої години діти були вільні, пили чай. Надалі тривали вечірні заняття – до 20 год. 30 хв., коли гуртом сідали за вечерю. Після 9 год. 30 хв. починалася вечірня молитва й учні молодших класів лягали спати. А старші могли займатися до 23-00. При гуртожитку завжди перебував черговий вчитель.
За розподілом повсякденних обов’язків Микола Прожига займався документообігом, Василь Пригоровський відповідав за бібліотеку, Іван Юницький був завгоспом. З 1 квітня 1902 року в царській Росії вступила в дію реформа системи освіти, внаслідок якої було посилено вимоги до бажаючих працювати вчителем.
Цікавий момент: вже тоді «вищестояще начальство» в особі протоієрея Федора Васютинського та єпархіальної училищної ради тримало на контролі протипожежну безпеку в шкільному приміщенні. Зокрема, 1903 року зверталася увага, що пічки на другому поверсі складені не на кам’яних устях, а на звичайних дерев’яних основах, й цей недолік слід усунути.
У 1913 році Новоборовицька школа функціонувала за вже устійненою схемою, аби набрати учнів, її завідуючий – священик Микола Виноградський – дав оголошення в журнал «Віра й життя». Там писалося, що прийом школярів відбудеться 30 і 31 серпня, кожен бажаючий вчитися спочатку складатиме екзамен за програмою церковно-парафіяльної школи. Прохання на зарахування слід подавати до маєтку «Милорадовичі», де мешкав священик. До заяви слід було додати метричну виписку про народження, свідоцтво про закінчення початкової школи й медичну довідку про щеплення від віспи. Платня за проживання в гуртожитку – 50 крб. на рік – зі своїм одягом та постільною білизною і вноситься за кожні 2 місяці наперед. Також за власний кошт треба було придбати частину підручників і скрипку (для оволодівання музикою). Курс навчання в Новоборовицькій школі був трирічним. Випускник міг потім отримати посаду вчителя у «школі грамоти» і скористатися пільгою – скороченим терміном служби в армії.
Наступного року в правилах прийому значилося, що вік кандидатів мав складати від 13 до 17 років.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий