У кожну картину Наталя вмальовує свою мрію

Що робити, коли ти молодий, не ледачий, маєш багато планів, а не можеш їх здійснити через банальну відсутність коштів (ну, що поробиш: не пощастило з предками)?



- Не розкисати, - каже Наталія Савоста зі Щорса (Чернігівська область). Зізнається: її від сумних думок рятує улюблене заняття.
- Малювала, скільки себе й пам’ятаю. На полях шкільних зошитів, на клаптиках паперу. Коли щось подобалось чи просто привертало увагу, відразу ж хотілося зобразити його.
Кілька років дівчинка ходила на заняття гуртка образотворчого мистецтва, який вела самодіяльна щорська художниця Степанида Безручко. Коли Наталя закінчила 9 класів, хотіла вчитися малювати у професійних художників. Але її батьки – прості і небагаті мешканці райцентру – не могли забезпечити доньці такого задоволення. Довелось вибрати «більш приземлене училище» - де готували працівників робочих спеціальностей для Чернігівського камвольного комбінату. На підприємстві Наталя довго не витримала.
Далі одна робота змінювала іншу, а малювання залишалось завжди - для душі. Грошей на пристойні фарби, на полотно і належні рами не було ніколи. Використовувала, що траплялось. Усе, що було доступне за ціною. Малювала на оргаліті (деревоволокнисті плити), а рами власного виробництва найчастіше дарували друзі.
На більшості із сотні намальованих дівчиною картин зображені тварини. Особливо багато картин - із конями. Наталя зізнається: дуже любить цих волелюбних, красивих і розумних тварин. Давно виношує задум намалювати білого коня, що розриває пута, аби вирватись на свободу. Не приховує: їй самій знайоме таке відчуття – коли ладен пожертвувати усім, аби тільки позбутися важких і гнітючих оков.
Для того, щоб мрія втілилась у життя, створює картини на замовлення. Продає їх за невисокими цінами. Те, що доводиться малювати, - не завжди творчість. Вірніше, майже завжди копіювання у збільшених розмірах. ( Скажімо, не так давно довелося малювати літак). Але вона за 20 років, відколи пішла на свій хліб, перестала вірити в несподіване диво, яке добрий чарівник створить особисто для неї. Усього звикла досягати сама. Своєю невтомністю і працею.
Розказує: не так давно у неї купили картину італійці. Дуже вдячна господарям чернігівських магазинів «Світ посуду», де зараз працює: вони дозволили виставляти картини в торгівельних залах.
- Це мої художні салони, - посміхається. – Дарма, деяким відвідувачам картини подобаються…
Можливо, у ній тихо згасає митець, талант якого розцвів би під керівництвом справжнього вчителя. Та Наталя жене від себе сумні думки. Втішає себе тим, що багатьом людям набагато гірше, ніж їй – сутужніше, самотніше і важче. А вона має заняття, котре рятує від депресії її саму і приносить радість багатьом людям. Її світлі і сонячні картини справді дуже позитивні. У кожну з них мужня художниця вмальовує свою мрію.

Марія Ісаченко