Вільна боротьба традиційно вважається суто чоловічим видом спорту. Однак вже майже десять років минуло, як така традиція зазнала суттєвих коректив. На тренуваннях спортклубу «Витязь» з’явилися дівчата, а невдовзі ми почули і про їхні успіхи на змаганнях. Сьогоднішня наша розповідь – про ученицю районної гімназії Яну Мірошниченко, яка може на рівних боротися з юнаками-ровесниками і не вважає це чимось особливим.


За словами Яни, до 7 класу в неї не було жодного бажання чимось урізноманітнити своє дозвілля. А захоплення спортом розпочалося із занять гімнастикою. І саме керівник студії «Світлана» С.Коляко порадила їй спробувати сили у вільній боротьбі. Після першого тренування все тіло ломило, м’язи аж ніби бриніли від перенапруження, але бажання боротися не зникло. Відтоді минуло три роки. За цей час Яна відточила свою майстерність, пройшла гарт на численних районних, обласних, всеукраїнських змаганнях, міжнародних турнірах і відчула смак перемог. Про її успіхи свідчить чимала тека з грамотами та дипломами і набір нагород. Поступово набувався досвід. Прийшло розуміння, що легких перемог не буває, що не кожен суперник є взірцем спортивної поведінки. (Згадує, як на турнірі у Кривому Розі конкурентка в ході двобою вкусила її за руку). А ще – порада наставника або товариша інколи значить напрочуд багато. Як, наприклад, на турнірі в Білій Церкві, коли колега по команді Руслан підказав: кидай суперницю з підхватом. І, дійсно, саме цей технічний прийом допоміг нашій землячці покласти конкурентку на обидві лопатки вже у першому періоді.
На запитання «Що було найважчим?» без вагань відповіла: «Коли спробувала свої сили на змаганнях з дзюдо. Вже практично з першого періоду обідрала собі шкіру на пальцях об кімоно суперниці, було незвично боляче, крапала кров. На диво агресивна конкурентка під час двобою «ненавмисне» заїхала мені в око, розбила носа. До того ж очки в дзюдо нараховуються трохи інакше, ніж у боротьбі, тому довелося попокидати свою «візаві», перш ніж судді визнали мою перемогу».
«А що тобі дав спорт?» - «Я за тиждень тренувань освоїла «місток», згодом навчилася робити «колесо» та інші акробатичні вправи. На поперечині підтягуюся 12 разів. (Далеко не кожен юнак стільки ж зможе. – авт.). Побачила Україну, беручи участь у змаганнях. Знаю, що без наполегливості не досягнути наміченого. Планую в майбутньому оволодіти професією правоохоронця, тож вільна боротьба обов’язково стане в пригоді. До того ж саме завдяки їй я познайомилася з А.З. Косевичем. Він хороший тренер і наставник. Звісна річ, у моєму житті – не лише спорт. Не забуваю про дозвілля, вчуся у випускному класі гімназії – словом, як і всі мої ровесники. Щоправда, не всі друзі розуміють мого захоплення. Але на запитання: «Ну чому ти займаєшся саме вільною боротьбою?» - відповідаю: «Просто мені подобається…»