Перший почав проявлятися після операції з видалення апендиксу. Може, була якась інша причина, а з операцією просто співпало – хто зна. Батьки хлопчика – прості люди. (Обоє на той час працювали в автоколоні райспоживспілки. Батько – водієм, мати – бухгалтером). Не мали ні грошей на дорогі клініки, ні потрібних знайомств. Вони використали усі доступні їм можливості і засоби, щоб вилікувати сина. Але нічого не допомогло.
У перший клас хлопчик пішов у звичайну школу – спеціалізованих у Щорсі немає. Вчитися було неважко, бо був старанним і мав хорошу пам’ять. Відповідати на усних уроках йому згодом дозволили письмово. Біда була з однокласниками. Те, що дражнилися, кривлялися, ще можна було пережити. У крайньому разі – дати здачі. Нестерпно було постійно почуватися ніби відділеним від класу невидимою стіною. Згадує: забував усі образи і кривди, коли кликали до гурту…
Про те, ким хоче бути, довго нікому не казав. Боявся, що засміють. Та і самому на дивовижу була така мрія: стати диригентом військового оркестру.
- Звідки вона з’явилася, і сам не знаю. Не інакше її нашепотів Різдвяний янгол, - посміхається Олександр. – Малим я вірив у те, що дива бувають. І, як виявилося, недарма…
У мене були чудові батьки і старший брат. Але не було друзів – однолітків. Тому я записувався майже в усі гуртки, які нам пропонували. На деякі з них треба було ходити у будинок культури. Якось (це було у другому класі) я прийшов раніше. Щоб не нудитися, заглядав у різні кабінети. Відчинив одні двері і остовпів. Там проходила репетиція духового оркестру: я побачив свою мрію наживо.
- Його тягло туди, як магнітом, - додає Сашкова мати Марія Циганок. - Зима, холод, рано сутеніє, а він бере ліхтарик , і в будинок культури. На керівника духового оркестру – Анатолія Федоровича - мало не молиться. Потім сам пішов у музичну школу, здав екзамени, навіть заяву сам написав. Нас з чоловіком поставив уже перед фактом. Довелось збирати гроші на трубу. Керівник духового оркестру – Анатолій Герасименко – для Олександра досі кумир. Він першим відкрив у хлопчикові неабиякі здібності, зробив усе, щоб вони розкрилися. А головне – допоміг дитині повірити в себе.
- Я почав отримувати на обласних музичних конкурсах призові місця, - продовжує О. Циганок. – Радів, звичайно. Але мої однокласники про це не знали. І коли побачили мене на параді 9 Травня, де я виступав з нашим оркестром, багато хто здивувався. Але це мало що змінило. Принаймні, друзів не додало.
Щоб не було часу думати про свої жалі, хлопчик брався за все. Допомагав вдома по господарству, навчився шити на швацькій машинці (таємно від батьків, вони боялися , що зламає), малював, ліпив із солоного тіста, займався авіамоделюванням, освоював деревообробку. Коли приніс додому власноруч зроблений молоток, мати зраділа: гарно вийшло, чим не майбутня професія.
- Я тоді ледве не розплакався, - каже Саша. – І розказав про свою мрію.
… Після 9 класів він подав документи до Чернігівського музичного училища імені Л. Ревуцького ( спеціальність – музичне мистецтво: оркестрові духові та ударні інструменти). На фоні блискуче зданих екзаменів мовна вада абітурієнта сама собою відійшла на другий план. Ненадовго. Саме на стільки, аби дати йому порадіти з того, що вступив. Потім почалося навчання, і уже пережите в школі пішло по другому колу , бо з-поміж трьохсот з лишнім студентів Олександр Циганок виявився єдиним «не таким». Не приховує: дуже переживав, боявся, що відрахують, не дадуть довчитися.
Йому було лише 16. І він знав тільки один спосіб не впасти у відчай: завантажити себе роботою так, щоб на важкі думки не залишалось часу. Каже: хіба що не спав з нотами та інструментами.
- Саші було дуже непросто, - говорить колишній його класний керівник Людмила Хусед. – Практично кожний навчальний день був для нього як екзамен. Небагато хто так хоче вчитися і докладає до цього стільки зусиль.
Саме завдяки своїм успіхам Олександр Циганок був відібраний для поїздки в Німеччину. Виступав там із симфонічним оркестром. Уперше почув орган.
- А в 2009 році ми їздили в Польщу на шостий міжнародний фестиваль–парад молодіжних оркестрів. Отримали гран-прі, - розповідає з гордістю і величезною вдячністю викладачам, акомпаніаторам, котрі свого часу підтримали його: В. О. М’язю, І. О. Пономаренко, О.Й. Вишнепольському, М. Г. Гришаку,О.В. Коптєву, Р.А. Алещенку…
У цьому ж році Саша закінчив училище. І знову посипались проблеми. Де шукати роботу? Хто захоче дати хоч чверть ставки вчителю, який невідомо як збирається розповідати навчальний матеріал?
- Не буду кривити душею, спочатку я вагалася, - зізнається директор Корюківської музичної школи Валентина Лашко. – З одного боку викладач-«духовик» дуже потрібний. Вісім років не могли знайти підходящої кандидатури. З іншого – брали сумніви, чи зможе він як належить викладати предмет, чи зрозуміють його учні. Збирала батьків, пояснювала ситуацію. Врешті-решт всі «дали добро». Тепер я дякую Богові, що так вийшло. За два роки, відколи Олександр Анатолійович у нас працює, відбулося стільки змін на краще.
По - перше, він виявився хорошим учителем: уже в перший рік роботи його учень посів на обласному конкурсі друге місце. По - друге, він не тільки знає усі духові інструменти, а й уміє їх ремонтувати. По –третє, у нього прекрасний контакт з дітьми. Його поважають батьки. По - четверте, він створив при корюківському будинку культури оркестр духових інструментів, і у нас тепер свята схожі на свята. Особисто для мене Олександр був справжнім відкриттям – досі не доводилось зустрічати людину, яка б настільки любила свою роботу…
Відбулися зміни і в особистому житті О. Циганка. Він вступив і вже другий рік успішно навчається на заочному відділенні Донецької Державної музичної академії ім. С. Прокоф’єва. Відчув упевненість у собі. Перестав хвилюватися, коли розмовляє, і мовлення набагато полі-пшилось. А по телефону (довелось почути) взагалі щебетав, як соловей. Відчувалося: неспроста.
- Мабуть, любов? – питаю його.
А він тільки посміхається у відповідь.
У нинішньому липні Саші виповнився 21 рік. Попереду ще безліч часу для здійснення мрії. Тим більше, що початок уже є – друге місце у третьому Всеукраїнському конкурсі диригентів оркестрів духових інструментів серед студентської молоді (2009 рік).
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий