Циганське багаття світить усім бездомним

Неписаний закон ромів не заохочує шлюбів з нециганами. Але й не забороняє їх. Проти одруження буває, як правило, «інша сторона».
Як воно: бути небажаною невісткою, відчула на собі Людмила Масленок зі Щорса. Український хлопець Михайло після одруження привів її, свою циганочку, жити у свій дім, до батька і мачухи. Рідна померла, коли йому не виповнилося і двох років. Але вони з Людмилою кохали одне одного, тому ніщо їх не розлучило.
Їхня історія повторилася у 1981-му (тоді Масленки жили окремо, а їхня донька Люба уже мала йти в перший клас) із зовсім іншою парою. Людмила та Михайло зробили все, щоб молоді не втратили одне одного.
- Все почалося восени 1979-го, - згадує Людмила. – Я тоді працювала від ресторану кухарем у Щорському ПТУ. Серед першокурсників училища побачила дівчинку-циганку. Вона приїхала вчитися на маляра-штукатура із Красохутірського інтернату. Зовсім юна – після восьмого класу. І неймовірно самотня. Уникала однолітків, після занять майже не виходила зі своєї кімнати в гуртожитку.
Її було шкода – це одне. Інше - у циган існує правило: не проходити мимо безпритульних і сиріт. Наше прислів`я говорить: « Циганське багаття світить усім бездомним».
Я достукалася до Шури – так звали дівчину. Розговорила . Наплакалась над її долею: дитина з трьох років по сиротинцях. Натомилася у чужих стінах серед чужих людей.
Щоб якось розрадити її, кликала до себе на кухню: начебто допомогти. Картоплю чистимо, розмовляємо. Я її смачненьким пригощаю. Повеселішала трохи моя дівчинка. А потім я почала забирати її додому.
- Це було більше тридцяти років тому, а пам’ятаю все до дрібниць. Як Люся в перший же день повела мене в магазин і накупила одежі та білизни, як потім мене хрестили. Вони з Мишею так добре до мене ставились, що я готова була за них і в вогонь, і в воду. Якось навіть їхню Любу відлупцювала за те, що батька з матір`ю не слухалась. Люба – в сльози, а я перелякалась. Думаю: зараз буде мені на горіхи. А Люся обняла нас обох, - світліє поглядом тепер уже 48-річна Шура.
Нині вона живе на Менщині - у селі Пам’ять Леніна ( Куковицької сільради). Хоч і не так часто, як хотілося б, жінки зустрічаються протягом усіх цих тридцяти з лишнім років – і ніколи їхні зустрічі не обходяться без спогадів.
… Після другого курсу Шура завагітніла. Їй було лише 17. Батько дитини – теж учень ПТУ, тільки на 7 років старший, готовий був одружитися з нею, але його рідні були проти. Не так батьки, як бабуся не хотіла, щоб онук приводив у дім циганку.
Людмила, що пройшла через подібне, була на боці молодих. Розказує: «Порадились з чоловіком і вирішили: відсвяткуємо весілля у нас удома. Тільки з умовою: на ньому будуть батьки жениха.
- Не переймайся, - сказав , коли я йому про все розповіла, тодішній директор ПТУ Василь Гомонок, - влаштуємо їм комсомольське весілля в училищі.
Але і цього не знадобилося: Анатолієві батьки врешті-решт змирилися з вибором сина. Святкували у них у селі. Все було не гірше, ніж в інших. Хіба що наречена спочатку плуталася у довгій – до підлоги – сукні, бо одягла таку вперше в житті.
Розписувались у клубі. Зійшлося майже все село: людям кортіло подивится на невістку Пономаренків, через яку було стільки розмов. Першими молодих вітали батьки жениха. А родичі з боку нареченої – тільки ми з Михайлом. Самим лише по 33 роки, але мусили бути як батьки. Вони (або старші за віком) на циганських весіллях підносять молодим хліб і сіль і вимовляють:
- Щоб ви не стали одне одному нелюбими, як не стають нелюбими одне іншому сіль і хліб. Як не можуть люди відірватися від хліба, так щоб і ви не могли відірватися одне від одного.
Я почала говорити і розплакалась. Далі говорив уже чоловік.
Спочатку молоді Пономаренки оселилися в батьків Анатолія. Через кілька місяців у них народився Андрійко, а в 1985-му – Наталя. Вони купили хату і почали жити окремо.
Увесь цей час Шуру не покидало бажання знайти рідну матір. Розпитувала у поїздах, у всіх циган, яких зустрічала. Каже: просто хотіла подивитися їй в очі і спитати про те, що мучило з дитинства: чому вона кинула мене.
І таки знайшла. Поїхала до неї в Гомель. Але навіть поговорити по-людськи не вдалося. Мати обрубала усі питання фразою: «А, може, ти зовсім не моя дочка». У неї були дві інші дочки, які жили з нею. Шура зняла з себе золоті прикраси, віддала їм і пішла.
За ромськими правилами, циган з невідомої сім’ї або такий, що втратив відомості про свою сім’ю, вважається безбатченком, і вага його в громаді дуже низька. Але набагато більше Шурі боліло інше: мати відмовилась не тільки від неї, а й від своїх онуків.
- У мене є моя родина, у мене є Люся, - втішала себе по дорозі додому.
Як усі жінки, займалася господарством, обробляла город, варила, прала, ростила дітей. Згодом про скандали з приводу невістки - циганки у селі забули. Все стало на свої місця. Хоча сімейне життя Пономаренків далеко не завжди було їм в радість. Коли ситуація заходила в глухий кут , Шура їхала до Люсі. Знала: вона знайде вихід, примирить, порадить. І Анатолій, якщо бував у Щорсі по роботі ( працює в дистанції колії), неодмінно заходив до Масленків.
Саме у них він був і того дня 2000 року, коли трапилося найбільше у їхньому з Шурою житті нещастя – загинув Андрій. Йому було тільки 19. Красивий, схожий на цигана. Роботящий.
- Його збила машина, коли їхав мотоциклом на сіно, - розповідає Людмила. Шура не може говорити про смерть сина. Тільки вдячно обнімає свою Люсю: Масленки приїхали тоді всією сім’єю (крім дочки Люби, у них є ще син Яніс), допомогли, трохи розвіяли горе.
У тому, що донька Наташа зараз щаслива в шлюбі, Шура теж завдячує Люсі.
Дівчина була молода і недосвідчена, сліпо вірила кожному слову чоловіка, в якого закохалась. А він дурив її, бо насправді був одружений. Це Людмила «побачила» на картах, коли ворожила на молодих. Обман розкрився. Згодом Наталя зустріла гідного мужчину. Живуть у Чернігові.
Не залишилась осторонь Людмила і коли два роки тому Шура покалічилася.
За збігом обставин, це трапилось під час сінозаготівлі – як і з сином. Упала з воза і пошкодила шийні хребці. Тепер на групі.
- Різниця між нами – 16 років, але Люся для мене і мати, і хрещена, і сестра, і подруга, - розчулено каже жінка.
Одне з її найбільших бажань – діждатися онука і влаштувати велике, з циганським розмахом, свято. І щоб Люся була на ньому найпочеснішою гостею…
Марія Ісаченко

До теми
5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом». Він прирівнював кочових циган до дармоїдів і забороняв кочовий спосіб життя. В результаті «осіло» близько 90 процентів циган колишнього Союзу.
Реєстрація шлюбу для ромів не означає, що молоді стали чоловіком та дружиною. Циганська громада визнає шлюб тільки після весільного гуляння. Молода дружина у циган стає повноцінним членом чоловікової родини лише після народження першої дитини – хлопчика.