До кінця XVIII століття головним заняттям населення нашого краю було землеробство з використанням тяглової сили і приселищне тваринництво. Край був багатий на ліс, тому жителі возили у Синявку і Березне на продаж пиляні дошки, тес, дрова, виготовлені власноруч колеса, човни, вулики, дерев’яний посуд.
Орної землі було замало, то тут же на торгах купували хліб. Спожиток мали також від млинів. Особливо багато їх було по Снові. Так, через річку від Носівки до Гвоздиківки простяглась монастирська гребля довжиною в одну версту на 8 млинових амбарів, 20 млинових коліс. У селах були сукноварні, крупорушки, винокурні, розвивалось ткацтво, ковальство, птахівництво, бджільництво, полювали на бобрів і торгували їх шкурами, виробляли дьоготь, займались риболовлею. Гута на річці Студенці виробляла скляний посуд, у Старій Рудні видобували залізо з болотної руди.
З кожного виду діяльності платили податок, диференційований за соціальним станом населення. Спочатку натуральний, а з початку XVIII століття – грошовий. У 1726 році місцями фіксується повне припинення усяких зборів «за оскуднением деревень». Серед таких назване с.Єліне.
Кінець XIX століття знаменується розвитком промисловості. У панських маєтках з’являються цегельні, цукрові та лісопильні заводи.
Наявність залізниці сприяла розвитку селища Сновськ. За свідченням першоджерел, «у кінці XIX – на початку ХХ сторіччя станція Сновська щорічно відвантажувала на Ромни 1,6 млн. пудів лісу і будівельних матеріалів. Значну кількість лісу відправляли по річці, до 1 млн. пудів. Таким чином Сновська пристань, поряд з Макошинською на Десні, посіла перше місце по сплаву деревини в Чернігівській губернії».
Звісно, що найбільшими промисловими об’єктами у селищі були депо і залізничний вузол. Вузькоколійка німця Вебера з’єднувала Сновськ з його 2 лісопильними заводами в Тихоновичах. Такі заводи були і у Сновську. Процвітали приватні підприємства: кузні, миловарні, паровий млин, приватний ресторан Булденка, приватні будинки власника Заворотнова, перукарня Аронова, два фотоательє Морзовського та Фрейдкіна. Було багато майстрів-кустарів, працювали невеликі булочні, чайні, скобяні лавки.
У селищі починають відкриватись заклади медицини та освіти, культури і відпочинку: земська бібліотека, робітничий клуб, кінематограф «Ілюзіон». Було два оркестри: залізничний та єврейський. З 1891 року працює фельдшер та лікар-акушер. До речі, Городянська повітова лікарня надавала для Сновська 4 місця. Початкова школа була відкрита у 1889 році, а у 1894 почала діяти школа для дітей залізничників – Сновська церковно-парафіяльна школа. У селах в той час відкриваються церковно-приходські школи: второкласні, однокласні, школи грамоти. Створюються товариства тверезості.
Н.МОКРОСНОП
Орної землі було замало, то тут же на торгах купували хліб. Спожиток мали також від млинів. Особливо багато їх було по Снові. Так, через річку від Носівки до Гвоздиківки простяглась монастирська гребля довжиною в одну версту на 8 млинових амбарів, 20 млинових коліс. У селах були сукноварні, крупорушки, винокурні, розвивалось ткацтво, ковальство, птахівництво, бджільництво, полювали на бобрів і торгували їх шкурами, виробляли дьоготь, займались риболовлею. Гута на річці Студенці виробляла скляний посуд, у Старій Рудні видобували залізо з болотної руди.
З кожного виду діяльності платили податок, диференційований за соціальним станом населення. Спочатку натуральний, а з початку XVIII століття – грошовий. У 1726 році місцями фіксується повне припинення усяких зборів «за оскуднением деревень». Серед таких назване с.Єліне.
Кінець XIX століття знаменується розвитком промисловості. У панських маєтках з’являються цегельні, цукрові та лісопильні заводи.
Наявність залізниці сприяла розвитку селища Сновськ. За свідченням першоджерел, «у кінці XIX – на початку ХХ сторіччя станція Сновська щорічно відвантажувала на Ромни 1,6 млн. пудів лісу і будівельних матеріалів. Значну кількість лісу відправляли по річці, до 1 млн. пудів. Таким чином Сновська пристань, поряд з Макошинською на Десні, посіла перше місце по сплаву деревини в Чернігівській губернії».
Звісно, що найбільшими промисловими об’єктами у селищі були депо і залізничний вузол. Вузькоколійка німця Вебера з’єднувала Сновськ з його 2 лісопильними заводами в Тихоновичах. Такі заводи були і у Сновську. Процвітали приватні підприємства: кузні, миловарні, паровий млин, приватний ресторан Булденка, приватні будинки власника Заворотнова, перукарня Аронова, два фотоательє Морзовського та Фрейдкіна. Було багато майстрів-кустарів, працювали невеликі булочні, чайні, скобяні лавки.
У селищі починають відкриватись заклади медицини та освіти, культури і відпочинку: земська бібліотека, робітничий клуб, кінематограф «Ілюзіон». Було два оркестри: залізничний та єврейський. З 1891 року працює фельдшер та лікар-акушер. До речі, Городянська повітова лікарня надавала для Сновська 4 місця. Початкова школа була відкрита у 1889 році, а у 1894 почала діяти школа для дітей залізничників – Сновська церковно-парафіяльна школа. У селах в той час відкриваються церковно-приходські школи: второкласні, однокласні, школи грамоти. Створюються товариства тверезості.
Н.МОКРОСНОП
Комментариев нет:
Отправить комментарий