Щаслива молода домогосподарка – парадокс чи закономірність?

Відчайдушними домогосподарками (як в одноіменному серіалі Марка Черрі) можуть бути хіба що іноземки. З наших – можливо, одиниці. З багатих. На пересічних надто тисне побут. А він не окрилює. І не надихає.

Ці жінки не мають соціальних гарантій. Їм не світить пенсійне забезпечення в старості – хіба тільки якщо вони платять щомісячні страхові внески до Пенсійного фонду.
Офіційно вони вважаються непрацюючими особами, хоч робочий день у них ненормований, нема вихідних та відпусток, до того ж кожна суміщає, як мінімум, три посади: прибиральниці, кухаря та вихователя. (Зарплата - якщо б працювали в якомусь закладі - у сумі виходить щонайменше близько 4 тисяч гривень. А на ділі домогосподарки фінансово залежать від чоловіків, яким часто буває невтямки: куди дружина діває гроші і як можна стомитись, «сидячи вдома»).
Здавалось би: за таких обставин знайти щасливу молоду домогосподарку - за межею реального. Однак це вдалося - завдяки підказці сільського голови з Кучинівки Валентини Карась. Говорячи про родину Василя та Наталії Мелащенків, вона не приховувала ні задоволення («такі сім’ї – справжній золотий фонд нашої громади»), ні чисто жіночого захоплення («у них така любов, що рідко коли в якому селі зустрінеш, Василь береже дружину, не хоче, щоб вона працювала»).
… Наталі 36 років. Практично половину з них вона господарює вдома.
Розказує: виросла в простій родині (батько – водій, мати – кухар). Була другою з п’яти дітей. Не балувана, привчена до роботи. Чоловік, як і вона, місцевий. Старший на 7 років. Її перше кохання. Почали зустрічатися, коли вона була восьмикласницею, а він – студентом.
- Виходить, Василь «ростив» собі дружину? – запитую.
- Цілих три роки, - сміється.
Одружилися у 1993-му. Щойно жених закінчив вуз (навчався в Харківському інституті механізації і електрифікації сільського господарства), а наречена - школу. Через рік народилася Аліна.
Далі почали перебудовувати старий дім, що дістався Наталі у спадок від дідуся…
- Чоловік працював інженером у колгоспі. А після роботи вдома у нього була друга зміна. Практично усе – сам: робив підвісні стелі, клав кахель у ванній кімнаті, стелив ламінат. Чого не вмів, вчився на ходу, придумував, експериментував, - з гордістю каже Наталя. – Старався, щоб ми з донькою жили, як у місті.
Так тепер і є. У будинку – сучасний дизайн, багатий інтер’єр і зручності. Заходячи туди зараз, перше-наперше хочеться закрити штори, бо похмурий і непоказний сільський пейзаж за вікном ніяк не вписується у світле і сонячне оздоблення оселі.
Біля дому і довкола просторої бесідки з оциліндрованих колод, яку господар спорудив в основному для гостей (у самих не вистачає часу на часті посиденьки в холодку), Наталя кожної весни насіває квітів. (Будинок стоїть на узвишші - на відстані від сусідніх, і з «нижньої» вулиці здається картиною, що висить просто на небосхилі).
Нині Василь працює у Щорсі у приватного підприємця. Рано їде з дому і повертається ввечері. Часу на домашні справи залишається небагато.
- Краде години у сну, - зітхає Наталя. – Іноді навіть не чую, коли він встає. Виходжу доїти корову, а Василь уже збирає інструменти або тракторець у двір заганяє. А мене жаліє…
Вона зовсім не проти влаштуватись на роботу: довготривалий ремонт закінчили, донька, яку вони вдвох обожнюють, виросла (їй -18, навчається у Чернігівському інституті регіональної економіки та управління), але чоловік відмовляє. Мовляв, вистачить і домашньої. (У них – і город, і худоба, і птиця. Самих поросят – не менше десятка). Те, що інші жінки встигають «на двох фронтах», Василя не обходить. Наталя для нього і досі - дівчинка, яку треба захищати і берегти. Від утоми, бідності, поганих новин – усього, що може її засмутити.
Як і всі чоловіки (чого тут гріха таїти), він хоче, щоб кохана завжди була красивою. І багато для цього робить. Що саме? Приміром, не дає приводу для сліз і переживань, не скупиться на обнови. Любить, коли вона радіє – тому часто дарує троянди (її улюблені квіти). Просто любить…
Як і вона. Зізнається: не може затримуватись в «дальніх гостях» більше одного дня. Та що там: Василь ще не доїхав до роботи, а вона вже скучила за ним. Наче тільки вчора зустрілись, а не прожили разом 19 років.
Можливо, комусь таке щастя Наталі видасться дивним. Адже вона йде по життю, залишаючи на узбіччі багато того, що додає смаку кожному дню: ризик, успіх, кар’єру, конкуренцію, азарт боротьби і торжество перемоги, а усі свої інтереси зосереджує навколо центру власного всесвіту – сім’ї, надійного тилу для чоловіка, де його завжди чекають. Наталя ж, у свою чергу, не розуміє тих, хто заради підвищення по службі чи реалізації в соціумі, ладен пожертвувати родиною. Адже за великим рахунком, щастя в коханні, без якого не буває повноцінного життя – це прерогатива не президентів і безробітних, не політиків і електорату, не вчених і неосвічених, а виключно чоловіків і жінок…

До теми
У 2010 році була створена профспілка домогосподарок України. Вона офіційно зареєстрована і має свій статут.
9 грудня 2010 року у Дніпропетровську пройшов перший з’їзд домогосподарок. Близько 500 його учасниць з 14 областей України і Криму зажадали від влади внесення змін до законодавства про працю – визнати ведення домашнього господарства професією і внести її до державного реєстру професій.

Марія Ісаченко