Батько і дід Анатолій ІЛЬЄНКО, інспектор Державної інспекції з карантину рослин, м.Щорс

Прикладом справжнього мужчини для мене був мій батько. А для нього – його батько, мій дід Прокіп. Він був колишній фронтовик. Пройшов через таке пекло, що його нічим не можна було ні налякати, ні спантеличити.

Якось на лугу батька, ще підлітка, вкусила гадюка. Везти його в лікарню можна було тільки підводою. А це – не менше години. Тоді дід Прокіп видавив отруту з рани, «розкочегарив» самокрутку, яку ніколи не випускав з рота, і припік місце укусу. Вискочила водянка, але згодом усе зажило.
Історія повторилася через пару-трійку десятків років.
Я був підлітком. Пам’ятаю: йшов ранком босоніж по росі - допомагати порати сіно. (Це було на лугу поблизу Єліного).
Перестрибнув через висохлу канаву і занімів від раптового болю – у ногу над п’ятою ніби хтось встромив гостру колючку. Стою, як укопаний, а гадюка спокійно переповзає через мої босі ноги.
Я видавив отруту і думав, що все минеться. Ще десь з півгодини гріб сіно. Потім почало нудити, паморочитися в голові. Далі нічого не пам’ятаю. Прийшов до тями в обласній лікарні у реанімаційному відділенні.
Виявилось, батько привіз мене спочатку в Щорську лікарню а потім – на всіх парах – в Чернігів. Встиг! Удруге подарував мені життя.
Тепер уже нема їх обох. Але і дід, і батько живі в моїй пам’яті. Вони для мене – і оберіг, і захист, і взірець. Я вдячний долі, що у моєму житті були такі чоловіки. Мої рідні. І перед тим, як прийняти важливе рішення, я завжди подумки питаю себе: а як би вчинили у цій ситуації дід та батько.