Ще років 100-150 тому перелік місцевих пресових видань, які могли передплатити мешканці нашого краю, був дуже коротким. Газети регіонального рівня на кшталт «Черниговских губернских ведомостей» виглядали поодинокими медіа-засобами в похмурому мороці тодішнього інформаційного простору. Проте шпальти цих друкованих ЗМІ містили чимало цікавого, зокрема – згадок про соціально-економічні відносини в суспільстві кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя.
Алкоголь
Як відомо, свого часу аристократичній родині Милорадовичів у Нових Боровичах належала винокурня – фактично передвісник теперішнього спиртозаводу. Довкола цього підприємства (точніше – його продукції) вже тоді коїлися дивні речі. Так, у 1854 році до Чернігівської казенної палати надійшло повідомлення від акцизного відкупника про зникнення ярличків за номерами 1057161, 1057163 та 1057166 на провоз по Старих Боровичах двох партій по 25 відер вина й однієї – по Нових Боровичах (39,3 відра).
Чесність
«Черниговское слово» від 28 жовтня 1915 року поінформувало читачів про неймовірно чесний вчинок старшини Новоборовицької волості (сільського голови по-сучасному) Якима Крисенка. Коли він отримував у казначействі гроші для видачі сім’ям запасних військовозобов’язаних (нагадаємо, що тоді саме тривала І світова війна), йому в касі випадково поклали зайву тисячу карбованців. Але, приїхавши додому, він виявив цей надлишок й наступного ж дня повернув зайві кошти чиновнику казначейства. Газета зауважила, що дії Якима Крисенка заслуговують на гідну увагу та схвалення.
Кримінал
«Черниговские губернские ведомости» у 1912 році сповістили, що через проблеми із законом розшукується мешканець селища Сновськ Нота Нухимович Рохленко. Згодом за визначенням Чернігівського окружного суду в розшук подали ще одного представника місцевої іудейської громади – Арона-Шльому Берковича Рохленка.
Восени 1913 року на залізничній станції «Сновська» було вкрадено паспорт у селянина з-під Дроздовки (Городнянського повіту). Також Городнянське повітове поліцейське управління оприлюднило інформацію про недійсність паспорта, виданого мешканцю Рогізок (Великощимельської волості) Тарасу Точеному. Цей документ разом зі свідоцтвами про закінчення церковно-парафіяльної та земської шкіл у нього вкрали разом з дорожньою скринькою у залізничному вагоні під час переїзду між станціями Кременчук і Ромни. Схожа історія трапилася і з мешканцями Старих Борович Петром Михалевичем та Никифором Тимченком. Їхні паспорти зникли в лісопильній конторі Баса. Приблизно тоді ж начальник залізничної станції «Сновська» Йосип Баранович дав об’яву про втрату свідоцтва накладного платежу.
Участь у війні
У 1916 році «Черниговское слово» розмістило цікавий репортаж... Вже 2 роки минуло, відколи Росія воювала з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Тилові служби царської армії були укомплектовані далеко не найкращим чином, тому дехто зі звичайних громадян до певної міри взяв на себе функції держави. Борис Милорадович, граф, заручившись згодою і благословенням матері своєї О.К.Милорадович та двох братів, висунув ідею створити передовий санітарний загін для надання першої допомоги пораненим на полі бою. Він зібрав усі свої готівкові гроші, продав більшу частину належних йому лісових угідь і вніс на реалізацію благої справи величезну, як на ті часи, суму – 65 тисяч карбованців. (Тоді звичайний робітник на залізниці протягом року заробляв близько 300 крб.). Штатний розклад підрозділу передбачав посади священика, братів милосердя, писаря та санітарів. Борис Милорадович присвятив декілька місяців закупівлі коней, у новоборовицькому маєтку замовив виготовлення необхідної кількості возів та спорядження. Пересвідчитися в дієздатності загону з Москви приїхали двоє уповноважених загальнодворянської організації – В.Расторов та Ф.Тютчев. 17 березня 1916 року після полудня під церковні дзвони з новоборовицької церкви вийшов хресний хід. Його супроводжував спів хору під наставництвом місцевого вчителя А.Виноградського. Біля пам’ятника імператору Олександру ІІ, на площі, вишикувався готовий до походу загін. Довкола зібралися селяни з Нових Борович та навколишніх сіл. Розпочався молебень за участю трьох священиків й прибулого сільського хору з Хоробич. (Тоді цей населений пункт мав назву Хоробричі). Диригентом була Н.О. Семплиневич. Надалі священик окропив свяченою водою усіх, хто належав до загону, і розповів народу про призначення цього підрозділу. Також акцентував увагу на великій заслузі перед Батьківщиною Бориса Милорадовича. З побажаннями сил та здоров’я староста села Хоробичі Слісаренко підніс графу хліб-сіль на старовинному українському рушнику.
Урочиста частина заходу скінчилася, але люди не розходилися до сутінків. Особовому складу санітарного загону зачитали вітальну телеграму від Чернігівського губернатора А.М. Келеновського, а графиня О.К. Милорадович благословила кожного образком та Євангелієм. Сільських старост і заслужених селян родина Милорадовичів запросила до себе в дім на трапезу.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Підготовано за матеріалами, зібраними в архівах Санкт-Петербурга нашим земляком Євгеном Михайленком.
Алкоголь
Як відомо, свого часу аристократичній родині Милорадовичів у Нових Боровичах належала винокурня – фактично передвісник теперішнього спиртозаводу. Довкола цього підприємства (точніше – його продукції) вже тоді коїлися дивні речі. Так, у 1854 році до Чернігівської казенної палати надійшло повідомлення від акцизного відкупника про зникнення ярличків за номерами 1057161, 1057163 та 1057166 на провоз по Старих Боровичах двох партій по 25 відер вина й однієї – по Нових Боровичах (39,3 відра).
Чесність
«Черниговское слово» від 28 жовтня 1915 року поінформувало читачів про неймовірно чесний вчинок старшини Новоборовицької волості (сільського голови по-сучасному) Якима Крисенка. Коли він отримував у казначействі гроші для видачі сім’ям запасних військовозобов’язаних (нагадаємо, що тоді саме тривала І світова війна), йому в касі випадково поклали зайву тисячу карбованців. Але, приїхавши додому, він виявив цей надлишок й наступного ж дня повернув зайві кошти чиновнику казначейства. Газета зауважила, що дії Якима Крисенка заслуговують на гідну увагу та схвалення.
Кримінал
«Черниговские губернские ведомости» у 1912 році сповістили, що через проблеми із законом розшукується мешканець селища Сновськ Нота Нухимович Рохленко. Згодом за визначенням Чернігівського окружного суду в розшук подали ще одного представника місцевої іудейської громади – Арона-Шльому Берковича Рохленка.
Восени 1913 року на залізничній станції «Сновська» було вкрадено паспорт у селянина з-під Дроздовки (Городнянського повіту). Також Городнянське повітове поліцейське управління оприлюднило інформацію про недійсність паспорта, виданого мешканцю Рогізок (Великощимельської волості) Тарасу Точеному. Цей документ разом зі свідоцтвами про закінчення церковно-парафіяльної та земської шкіл у нього вкрали разом з дорожньою скринькою у залізничному вагоні під час переїзду між станціями Кременчук і Ромни. Схожа історія трапилася і з мешканцями Старих Борович Петром Михалевичем та Никифором Тимченком. Їхні паспорти зникли в лісопильній конторі Баса. Приблизно тоді ж начальник залізничної станції «Сновська» Йосип Баранович дав об’яву про втрату свідоцтва накладного платежу.
Участь у війні
У 1916 році «Черниговское слово» розмістило цікавий репортаж... Вже 2 роки минуло, відколи Росія воювала з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Тилові служби царської армії були укомплектовані далеко не найкращим чином, тому дехто зі звичайних громадян до певної міри взяв на себе функції держави. Борис Милорадович, граф, заручившись згодою і благословенням матері своєї О.К.Милорадович та двох братів, висунув ідею створити передовий санітарний загін для надання першої допомоги пораненим на полі бою. Він зібрав усі свої готівкові гроші, продав більшу частину належних йому лісових угідь і вніс на реалізацію благої справи величезну, як на ті часи, суму – 65 тисяч карбованців. (Тоді звичайний робітник на залізниці протягом року заробляв близько 300 крб.). Штатний розклад підрозділу передбачав посади священика, братів милосердя, писаря та санітарів. Борис Милорадович присвятив декілька місяців закупівлі коней, у новоборовицькому маєтку замовив виготовлення необхідної кількості возів та спорядження. Пересвідчитися в дієздатності загону з Москви приїхали двоє уповноважених загальнодворянської організації – В.Расторов та Ф.Тютчев. 17 березня 1916 року після полудня під церковні дзвони з новоборовицької церкви вийшов хресний хід. Його супроводжував спів хору під наставництвом місцевого вчителя А.Виноградського. Біля пам’ятника імператору Олександру ІІ, на площі, вишикувався готовий до походу загін. Довкола зібралися селяни з Нових Борович та навколишніх сіл. Розпочався молебень за участю трьох священиків й прибулого сільського хору з Хоробич. (Тоді цей населений пункт мав назву Хоробричі). Диригентом була Н.О. Семплиневич. Надалі священик окропив свяченою водою усіх, хто належав до загону, і розповів народу про призначення цього підрозділу. Також акцентував увагу на великій заслузі перед Батьківщиною Бориса Милорадовича. З побажаннями сил та здоров’я староста села Хоробичі Слісаренко підніс графу хліб-сіль на старовинному українському рушнику.
Урочиста частина заходу скінчилася, але люди не розходилися до сутінків. Особовому складу санітарного загону зачитали вітальну телеграму від Чернігівського губернатора А.М. Келеновського, а графиня О.К. Милорадович благословила кожного образком та Євангелієм. Сільських старост і заслужених селян родина Милорадовичів запросила до себе в дім на трапезу.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Підготовано за матеріалами, зібраними в архівах Санкт-Петербурга нашим земляком Євгеном Михайленком.
Комментариев нет:
Отправить комментарий