Похмура погода, звичайно, не додає настрою. Голі дерева, сірі паркани, розбита дорога, ранні сутінки… І раптом веселий свіжопофарбований будиночок і головне – на воротах пара лебедів – символ кохання. Чомусь одразу захотілося познайомитися з людьми, які мешкають тут.
Щоправда, вдома ми застали жіночу частину цієї дружної родини. Одинадцятирічна Діана з восьмирічною Анжелікою колисали тримісячну Аню. Втім, з усього видно було, що вона вже не збирається спати, а хоче взяти участь у спілкуванні. Посміхається старшим сестричкам, водить довкола оченятами, шукаючи матусю. А та сама більше нагадує сестричку-старшокласницю, аніж матусю трьох доньок. Завжди усміхнена й доброзичлива, вона й сама не почувається берегинею великого сімейства. Хоча навіть одного погляду достатньо, аби зрозуміти, що господиня вона гарна. В оселі чистесенько, свіжі шпалери, гарні меблі, теплий килим на підлозі - усе для зручності дітей. Веселі й доглянуті, вони відкриті для спілкування.
– У вас така гарнюсінька сестричка. А братика хочете? – запитую.
– Я хочу! – одразу відгукується Діана.
– Нам досить! - категорично заперечує Анжеліка.
– Нас у мами, - вступає в розмову Любов Мураха, - п’ятеро: одна сестра живе в Білорусі, ще одна та два брати поряд із батьками в Іванівці. Це я заміж вийшла до Тихонович. Старші дівчатка полюбляють гостювати у бабусі з дідусем у сусідній Іванівці.
Про таке раннє заміжжя Люба не думала. Усе сталося якось швидко. Із Михайлом, майбутнім чоловіком, познайомилася в клубі, коли той повернувся зі служби в армії. Його друг зустрічався тоді з подругою Люби (її все просили «висвистувати» подругу з дому). Не помітила, як і сама почала зустрічатися з Михайлом. Два роки бігали на побачення і ось уже дванадцять вони – подружня пара. Як вінець їх кохання – три красуні-донечки.
У свої двадцять дев’ять років Люба має вигляд скоріше дівчини, а не матері сімейства. І це при тому, що вони з чоловіком ведуть чималеньке господарство. У них є кінь, корова, телиця, порося, птиця. На городі також повний набір усього, що зазвичай вирощують у селі. Оскільки минулого літа матусі було нелегко на останніх місяцях вагітності, на допомогу прийшли доньки, яким з малих років знайома селянська робота. Михайло не має постійної роботи, проте й без заробітків не сидить: береться за будь-яку справу. Головне, що у нього вмілі руки.
- Ми три роки тому затіяли ремонт, - з посмішкою розповідає Люба. – Викинули піч, стало більше місця. Буде окрема кімната для дівчат. Хотілося б швидше завершити роботу, але не виходить.
Звичайно, у молодості хочеться усе й одразу. Це вже згодом приходить розуміння, що так не буває, і головне в домі – любов, взаємна повага, душевність і щасливий дитячий сміх.
Якраз усе це у них є. Як є розуміння того, що саме ці моральні цінності важливо зуміти зберегти. Тоді лебеді своїми крильми закриють родинне щастя.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Щоправда, вдома ми застали жіночу частину цієї дружної родини. Одинадцятирічна Діана з восьмирічною Анжелікою колисали тримісячну Аню. Втім, з усього видно було, що вона вже не збирається спати, а хоче взяти участь у спілкуванні. Посміхається старшим сестричкам, водить довкола оченятами, шукаючи матусю. А та сама більше нагадує сестричку-старшокласницю, аніж матусю трьох доньок. Завжди усміхнена й доброзичлива, вона й сама не почувається берегинею великого сімейства. Хоча навіть одного погляду достатньо, аби зрозуміти, що господиня вона гарна. В оселі чистесенько, свіжі шпалери, гарні меблі, теплий килим на підлозі - усе для зручності дітей. Веселі й доглянуті, вони відкриті для спілкування.
– У вас така гарнюсінька сестричка. А братика хочете? – запитую.
– Я хочу! – одразу відгукується Діана.
– Нам досить! - категорично заперечує Анжеліка.
– Нас у мами, - вступає в розмову Любов Мураха, - п’ятеро: одна сестра живе в Білорусі, ще одна та два брати поряд із батьками в Іванівці. Це я заміж вийшла до Тихонович. Старші дівчатка полюбляють гостювати у бабусі з дідусем у сусідній Іванівці.
Про таке раннє заміжжя Люба не думала. Усе сталося якось швидко. Із Михайлом, майбутнім чоловіком, познайомилася в клубі, коли той повернувся зі служби в армії. Його друг зустрічався тоді з подругою Люби (її все просили «висвистувати» подругу з дому). Не помітила, як і сама почала зустрічатися з Михайлом. Два роки бігали на побачення і ось уже дванадцять вони – подружня пара. Як вінець їх кохання – три красуні-донечки.
У свої двадцять дев’ять років Люба має вигляд скоріше дівчини, а не матері сімейства. І це при тому, що вони з чоловіком ведуть чималеньке господарство. У них є кінь, корова, телиця, порося, птиця. На городі також повний набір усього, що зазвичай вирощують у селі. Оскільки минулого літа матусі було нелегко на останніх місяцях вагітності, на допомогу прийшли доньки, яким з малих років знайома селянська робота. Михайло не має постійної роботи, проте й без заробітків не сидить: береться за будь-яку справу. Головне, що у нього вмілі руки.
- Ми три роки тому затіяли ремонт, - з посмішкою розповідає Люба. – Викинули піч, стало більше місця. Буде окрема кімната для дівчат. Хотілося б швидше завершити роботу, але не виходить.
Звичайно, у молодості хочеться усе й одразу. Це вже згодом приходить розуміння, що так не буває, і головне в домі – любов, взаємна повага, душевність і щасливий дитячий сміх.
Якраз усе це у них є. Як є розуміння того, що саме ці моральні цінності важливо зуміти зберегти. Тоді лебеді своїми крильми закриють родинне щастя.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий