Якось занедужав. Відмовила нога. Права. Біль нестерпний. Чого тільки не робив, щоб полегшало. Нічого не допомогло – ні примочки, ні припарки, ні розтирання.
– О, Господи, доки ж я буду страждати? – підвів очі до неба. – За що мені така кара?
І раптом:
– Сину мій, за все треба відповідати. Хто, скажи, штурхав кота, коли той просив їсти? Забув? Про себе не забуваєте – ви, люди, коли вам щось потрібно. Спішите у Бога просити, а бідну тварину, яка набагато від вас порядніша, - ногою.
Я остовпів! Мову відібрало, в голові заклацало, коли прийшов до тями, згадав: було таке – коли я кота… ногою.
Але хто говорив зі мною? Невже – Сам?.. Навіть подумати страшно.
– Хто ти? – вихопилось у мене. – О, Господи…
– Ти відповів собі, - пролунало з небес.
– Скажи мені, чи насправді мучусь за кота?
– А ти як думав? Кіт, як і ти, жива істота. Хоче їсти-пити. Якщо прихистив його в себе, поводься по-людськи, не знущайся.
У мене серце з грудей мало не вискочило. Добре, що розум не відняло.
Думаю: якщо Бог зі мною балакав, то не такий Він страшний. Я навіть зробив висновок, що Він справедливий і що на світі є немало людей, які люблять котів і за це їм нема кари.
Я сам був свідком, як один крутий просив попа відспівати свого загиблого кота в церкві.
Батюшка був з гумором. Каже йому:
– Я не можу. Ідіть в оту церкву, що за рогом. Там за гроші що завгодно зроблять.
– Не знаю, чи вистачить, - забідкався багатій, - У мене з собою тільки 4000 баксів.
Піп склав руки на животі:
– Треба ж було відразу сказати, що кіт охрещений. Заходьте – відспіваю.
Ось він любив котів. А я свого зобижав. Стало соромно. Не знаю, чому, почав скаржитись на бездомних собак.
– Їх стільки розвелося, Господи! Вештаються містом, нападають на людей, гидять на асфальт.
– Ну, годі, годі! Це теж живі істоти. Теж хочуть жити. Ви спочатку поміж собою розберіться, а потім на тварин нарікайте. Хочете, щоб тваринам було добре,спорудіть для них притулки.
– А де гроші, щоб їх годувати? У нас зараз бомжів більше, ніж собак. Може, краще притулки для них будувати?
– Нещасні ви, - зітхнули небеса.
– А ще у нас у Щорсі дороги ніякі, - раптом згадав я. – Обіцяли зробити капремонт і не роблять. Як бути?
– Терпіть, - відповів Бог. - 2014-й рік не за горами. Може, й дороги зроблять.
– А після що буде?!
… Якийсь час я ще чув голос, але ніяк не міг розібрати слів, а потім він розтанув у вишині, як дим.
Георгій Лепнюк
– О, Господи, доки ж я буду страждати? – підвів очі до неба. – За що мені така кара?
І раптом:
– Сину мій, за все треба відповідати. Хто, скажи, штурхав кота, коли той просив їсти? Забув? Про себе не забуваєте – ви, люди, коли вам щось потрібно. Спішите у Бога просити, а бідну тварину, яка набагато від вас порядніша, - ногою.
Я остовпів! Мову відібрало, в голові заклацало, коли прийшов до тями, згадав: було таке – коли я кота… ногою.
Але хто говорив зі мною? Невже – Сам?.. Навіть подумати страшно.
– Хто ти? – вихопилось у мене. – О, Господи…
– Ти відповів собі, - пролунало з небес.
– Скажи мені, чи насправді мучусь за кота?
– А ти як думав? Кіт, як і ти, жива істота. Хоче їсти-пити. Якщо прихистив його в себе, поводься по-людськи, не знущайся.
У мене серце з грудей мало не вискочило. Добре, що розум не відняло.
Думаю: якщо Бог зі мною балакав, то не такий Він страшний. Я навіть зробив висновок, що Він справедливий і що на світі є немало людей, які люблять котів і за це їм нема кари.
Я сам був свідком, як один крутий просив попа відспівати свого загиблого кота в церкві.
Батюшка був з гумором. Каже йому:
– Я не можу. Ідіть в оту церкву, що за рогом. Там за гроші що завгодно зроблять.
– Не знаю, чи вистачить, - забідкався багатій, - У мене з собою тільки 4000 баксів.
Піп склав руки на животі:
– Треба ж було відразу сказати, що кіт охрещений. Заходьте – відспіваю.
Ось він любив котів. А я свого зобижав. Стало соромно. Не знаю, чому, почав скаржитись на бездомних собак.
– Їх стільки розвелося, Господи! Вештаються містом, нападають на людей, гидять на асфальт.
– Ну, годі, годі! Це теж живі істоти. Теж хочуть жити. Ви спочатку поміж собою розберіться, а потім на тварин нарікайте. Хочете, щоб тваринам було добре,спорудіть для них притулки.
– А де гроші, щоб їх годувати? У нас зараз бомжів більше, ніж собак. Може, краще притулки для них будувати?
– Нещасні ви, - зітхнули небеса.
– А ще у нас у Щорсі дороги ніякі, - раптом згадав я. – Обіцяли зробити капремонт і не роблять. Як бути?
– Терпіть, - відповів Бог. - 2014-й рік не за горами. Може, й дороги зроблять.
– А після що буде?!
… Якийсь час я ще чув голос, але ніяк не міг розібрати слів, а потім він розтанув у вишині, як дим.
Георгій Лепнюк
Комментариев нет:
Отправить комментарий