Трапляються такі люди, після зустрічі з якими на серці ще довго теплиться враження від спілкування. Мимоволі згадуєш щиру посмішку, добре слово, притягальну магію співбесідника. Ніби нічого особливого не було сказано, а на душі приємно, із задоволенням подумки повертаєшся до розмови. Талант спілкування дарований Богом далеко не кожному. А якщо така приязна людина за своєю професією завжди перебуває серед хворих людей, вони з вдячністю згадують кожну зустріч.
В.В. Ющенко зі шкільної лави мріяла про професію фармацевта. Їй легко давалася така непроста наука як хімія, тож у Житомирському фармацевтичному училищі успішно долала курс за курсом, служила взірцем старанності для своїх подруг. А подруг мала багато, бо доброта й щирість цінувалися у всі часи. І зараз, час від часу переглядаючи знімки студентських років, а потім і світлини, зроблені під час зустрічей випускників через 10, 20 років, згадує юність, сповнену мрій і сподівань.
За направленням уже дипломованим спеціалістом прибула до Щорської районної аптеки. І тут у великому колективі якось одразу полюбили серйозну й допитливу дівчину, красуню і неймовірно добру та чуйну. Серед подруг називає перш за все провізора Тетяну Науменко, якій також були притаманні ці риси характеру. Ось і на одному із знімків восьмидесятих років вони стоять поруч на традиційній виставці квітів і плодів, котру готували всім колективом. Часто, подумки поринаючи в ті далекі часи, Валентина Василівна теплим спомином згадує завідуючих аптекою Г.А.Костюкову та В.А. Сенченка, колег А.Ф. Цога, В.Ф. Мотяш, С.А. Шлому, Н.Є. Перегуду та багатьох інших, із ким її звела доля. Основною складовою життя Валентини Василівни була робота. Удома її сім’я – тато і матуся - раділи за доньку, коли їй у 1980-му році присвоїли звання «Відмінника охорони здоров’я». А в аптеці колектив став її другою родиною. Скільки знімків із сімейного архіву розповідають про насичене життя фармацевтів. Разом відзначали великі й малі свята, разом влаштовували суботники чи виїжджали на поля колгоспів району, разом заготовляли лікарські рослини…
Зараз переважна більшість (як і Валентина Василівна) уже на заслуженому відпочинку. Дехто, на жаль, відійшов у кращий із світів. Але живі зберегли трепетне ставлення один до одного, пам’ятають, провідують одне одного, часто телефонують, щоб почути знайомий голос, підтримати, допомогти. Так склалося життя, що після смерті батьків В.В. Ющенко залишилася зовсім самотньою. А ще це збіглося в часі із тяжким захворюванням, яке призвело до інвалідності. Однак її не забувають колеги, часто навідуються сусіди В.Б. Щербина та В.З. Калюжна. З дитинства, з юності бере витоки шкільна дружба: Л.Д.Волошина приходить, телефонує подрузі. Також однокласники Р.Г. Герасенко та Н.І. Синьова пам’ятають про Валентину Василівну. Часто телефонує, цікавиться здоров`ям, заходить подруга О.П.Дейнеко. Зазирає на теплий вогник гостинного дому й Н.Є. Перегуда, яка вважає Валентину Василівну своєю наставницею. А літня жінка вдячна усім, хто пам’ятає про неї та намагається полегшити її непросте життя. У неї квартирує дівчинка Аня, якій завжди рада Валентина Василівна. Своєю першою помічницею вважає соціальну робітницю Оксану Сентябрьову. Нечасто В.В. Ющенко виходить із домівки. З кожним роком усе важче їй пересуватися (зараз уже з допомогою милиць). Та, попри свою неміч, вона продовжує активне спілкування, читає пресу. І часто поринає у спогади, в яких її друзі й колеги ще молоді, а вона - здорова. Усі, з ким доводилося говорити про Валентину Василівну, характеризують її як напрочуд чуйну та добру людину, пригадують надзвичайно смачну випічку, якою пригощала, а також дивувала шедеврами домашньої консервації.
Хвороби, які обсіли жінку, обмежують її у фізичних можливостях. Але сутність її не змінилася. Доброта, яка назавжди оселилася в її серці, переважає у всіх вчинках та словах. Тому й тягнуться до неї люди, щоб напитися з чистої джерелиці її серця.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото з сімейного архіву В.В.Ющенко
Комментариев нет:
Отправить комментарий