Сто п’ятдесят!

(З розповіді В.Шевардіна)
Якось голова колгоспу зі Старих Борович Борис Лукич Фомський приїхав на нараду, де йшлося про заготівлю силосу. До початку ще залишався час, і голова вирішив перекусити.
Зайшов у буфет. Взяв «для зігріву» сто п’ятдесят горілки і риби на закуску. А вона – одні кістки. Поки морочився з ними, почалася нарада.
Коли зайшов у зал засідань, перший секретар райкому уже кидав громи і блискавки – давав головам у хвіст і в гриву за зрив плану заготівлі силосу.
– Ось ви, шановний, скільки заклали? - звернувся до спантеличеного Бориса Лукича, що завмер на порозі. – Мабуть, немало, якщо навіть на нараду спізнилися.
Бідний чоловік, що не чув попередньої промови, від такого натиску ще більш розгубився і сказав правду:
– Сто п’ятдесят! (Подумав: всеодно в райкомі уже знають про буфет).
– Ось бачите, - пом’якшав секретар. – Можете, якщо захочете. Учіться працювати в староборовлян.
– А скільки ще плануєте закласти?
– Ні на грам не менше, - зметував голова. І додав про себе: «І бокал пива!»
Геогрій Лепнюк