Народна пам’ять має дивовижну властивість: вона зберігає спогади саме про тих, хто дійсно залишив незгладимий слід у житті своїми словами та вчинками.
Дільничний інспектор міліції Михайло Місяць свого часу належав до числа тих правоохоронців, які цілком могли стати прообразами для героїв оповідань та персонажів кінофільмів. Недарма деякі наші літні земляки кажуть: «Таких, як він, тепер немає». І розповідають, як на танцях у залізничному клубі височезний міліціонер без зайвих розмов брав бешкетника двома пальцями за шкірки й виводив на вулицю… Сьогодні ми пропонуємо читачам бесіду з мешканкою Щорса Л.М. Грищенко – донькою М.Л. Місяця. До певної міри це – особистий, близький погляд на відому, де в чому навіть легендарну постать тутешньої правоохоронної системи.
«Мій батько був родом зі Щорса, з сім’ї місцевих ковалів. Їхня кузня стояла по вулиці Партизанській. Він народився у 1923 році, а на службу до міліції прийшов уже після війни, до того побувши з 1943 року стрільцем допоміжного підрозділу. (Від періоду його юності збереглася медаль «За перемогу над Німеччиною»). У ті часи органи внутрішніх справ потребували саме таких – кремезних, зростом під два метри, сильних людей. І хоча в нього на одній руці бракувало трьох пальців, справі це не заважало. Служба тоді була – не як нині, від села до села доводилося ходити пішки, вже згодом у розпорядженні райвідділу з’явилися коні, а з роками – мотоцикли й відомі всім «бобики»…»
М.Л. Місяць пройшов усі сходинки служби - від рядового до офіцера. Мав безліч заохочень від керівництва, був нагороджений відзнакою «За бездоганну службу» (1959 рік), медаллю «50 років радянській міліції». Але чомусь найбільше цінував звичайний значок «Відмінник міліції», завжди носив його на кітелі. Відданість службі дивувала навіть колег. Коли старша донька виходила заміж (на Байконурі, в Казахстані), то він не поїхав на весілля. Сказав – зайнятий… Разом з тим його поважали люди, він користувався авторитетом. Портрет М.Л. Місяця висів на районній Дошці пошани й на Дошці пошани обласного управління внутрішніх справ.
На запитання - «Як це бути донькою міліціонера?» - Людмила Михайлівна відповіла: «Чесно кажучи, відчувала різне, адже міліціонер ніколи для всіх хорошим не буде. Пам’ятаю, батько мені якось сказав: «Не ходи гуляти допізна, знаєш, скільки у мене ворогів?» Але здебільшого про роботу волів удома не розповідати. Хоча інколи про небезпеку його міліцейських буднів я довідувалася випадково. Ось конкретний приклад – одного разу побачила в сараї міліцейський кашкет з дірочкою збоку й запитала у мами: «Це, певно, міль проїла?» А вона так сумно відповіла: «Ні, то від кулі…» Як з’ясувалося, батько разом з колегами в одному селі організував засідку для затримання відомого злочинця на прізвисько Шабуня. Той, тікаючи до кукурудзи, почав відстрілюватися, ось один постріл ледве й не став фатальним для тата…
Однак можна згадати й хороше, передовсім, те, що у нього було багато друзів. З числа правоохоронців – це Федір Хулап, Григорій Бучич. Професійне свято – День міліції відзначали у нас удома великою компанією, душею якої був батько. Він умів створювати загальний чудовий настрій, любив співати, попри високий зріст – танцювати».
Прослуживши в міліції понад тридцять років, М.Л. Місяць почав задумуватися над виходом на пенсію. Хотілося пожити спокійно, більше часу присвячувати онукам, улюбленим заняттям і захопленням (був сильним грибником – міг за кілька ранкових годин зібрати у Мурашках два кошики грибів, а ще – затятим спортивним уболівальником). Керівництво підписало рапорт з третього разу. Але вже й на пенсії інколи кликало його для допомоги в розкритті складних справ. (Так було, коли в одному селі вбили листоношу).
У ході бесіди з Людмилою Михайлівною довелося поцікавитися й такою дещо суперечливою темою як «зиск від служби». На що у відповідь вона сказала: «Батько був принциповим супротивником усіляких «могоричів», не кажучи вже про щось більше. Він казав: «Я працюю чесно і спокійно сплю». А коли будував хату синові, то навіть завів спеціальну теку, куди складав накладні й квитанції про оплату за придбані матеріали».
М.Л. Місяць помер у віці 58 років. Його за якихось чотири місяці звела в могилу онкологія. Сталося це у 1981 році. Колеги по службі не забули його вдову й навідувалися до неї з нагоди Дня міліції, приносячи подарунки. Хоча всі розуміли – зі смертю М.Л. Місяця ніби відійшла в минуле ціла епоха в історії місцевого райвідділу міліції.
І на згадку про ті часи рідні поміж старих документів зберігають і досі значок «Відмінник міліції», яким колись так дорожив герой цієї оповіді.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Дільничний інспектор міліції Михайло Місяць свого часу належав до числа тих правоохоронців, які цілком могли стати прообразами для героїв оповідань та персонажів кінофільмів. Недарма деякі наші літні земляки кажуть: «Таких, як він, тепер немає». І розповідають, як на танцях у залізничному клубі височезний міліціонер без зайвих розмов брав бешкетника двома пальцями за шкірки й виводив на вулицю… Сьогодні ми пропонуємо читачам бесіду з мешканкою Щорса Л.М. Грищенко – донькою М.Л. Місяця. До певної міри це – особистий, близький погляд на відому, де в чому навіть легендарну постать тутешньої правоохоронної системи.
«Мій батько був родом зі Щорса, з сім’ї місцевих ковалів. Їхня кузня стояла по вулиці Партизанській. Він народився у 1923 році, а на службу до міліції прийшов уже після війни, до того побувши з 1943 року стрільцем допоміжного підрозділу. (Від періоду його юності збереглася медаль «За перемогу над Німеччиною»). У ті часи органи внутрішніх справ потребували саме таких – кремезних, зростом під два метри, сильних людей. І хоча в нього на одній руці бракувало трьох пальців, справі це не заважало. Служба тоді була – не як нині, від села до села доводилося ходити пішки, вже згодом у розпорядженні райвідділу з’явилися коні, а з роками – мотоцикли й відомі всім «бобики»…»
М.Л. Місяць пройшов усі сходинки служби - від рядового до офіцера. Мав безліч заохочень від керівництва, був нагороджений відзнакою «За бездоганну службу» (1959 рік), медаллю «50 років радянській міліції». Але чомусь найбільше цінував звичайний значок «Відмінник міліції», завжди носив його на кітелі. Відданість службі дивувала навіть колег. Коли старша донька виходила заміж (на Байконурі, в Казахстані), то він не поїхав на весілля. Сказав – зайнятий… Разом з тим його поважали люди, він користувався авторитетом. Портрет М.Л. Місяця висів на районній Дошці пошани й на Дошці пошани обласного управління внутрішніх справ.
На запитання - «Як це бути донькою міліціонера?» - Людмила Михайлівна відповіла: «Чесно кажучи, відчувала різне, адже міліціонер ніколи для всіх хорошим не буде. Пам’ятаю, батько мені якось сказав: «Не ходи гуляти допізна, знаєш, скільки у мене ворогів?» Але здебільшого про роботу волів удома не розповідати. Хоча інколи про небезпеку його міліцейських буднів я довідувалася випадково. Ось конкретний приклад – одного разу побачила в сараї міліцейський кашкет з дірочкою збоку й запитала у мами: «Це, певно, міль проїла?» А вона так сумно відповіла: «Ні, то від кулі…» Як з’ясувалося, батько разом з колегами в одному селі організував засідку для затримання відомого злочинця на прізвисько Шабуня. Той, тікаючи до кукурудзи, почав відстрілюватися, ось один постріл ледве й не став фатальним для тата…
Однак можна згадати й хороше, передовсім, те, що у нього було багато друзів. З числа правоохоронців – це Федір Хулап, Григорій Бучич. Професійне свято – День міліції відзначали у нас удома великою компанією, душею якої був батько. Він умів створювати загальний чудовий настрій, любив співати, попри високий зріст – танцювати».
Прослуживши в міліції понад тридцять років, М.Л. Місяць почав задумуватися над виходом на пенсію. Хотілося пожити спокійно, більше часу присвячувати онукам, улюбленим заняттям і захопленням (був сильним грибником – міг за кілька ранкових годин зібрати у Мурашках два кошики грибів, а ще – затятим спортивним уболівальником). Керівництво підписало рапорт з третього разу. Але вже й на пенсії інколи кликало його для допомоги в розкритті складних справ. (Так було, коли в одному селі вбили листоношу).
У ході бесіди з Людмилою Михайлівною довелося поцікавитися й такою дещо суперечливою темою як «зиск від служби». На що у відповідь вона сказала: «Батько був принциповим супротивником усіляких «могоричів», не кажучи вже про щось більше. Він казав: «Я працюю чесно і спокійно сплю». А коли будував хату синові, то навіть завів спеціальну теку, куди складав накладні й квитанції про оплату за придбані матеріали».
М.Л. Місяць помер у віці 58 років. Його за якихось чотири місяці звела в могилу онкологія. Сталося це у 1981 році. Колеги по службі не забули його вдову й навідувалися до неї з нагоди Дня міліції, приносячи подарунки. Хоча всі розуміли – зі смертю М.Л. Місяця ніби відійшла в минуле ціла епоха в історії місцевого райвідділу міліції.
І на згадку про ті часи рідні поміж старих документів зберігають і досі значок «Відмінник міліції», яким колись так дорожив герой цієї оповіді.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий