12 грудня у «Зеленій Бучі» під Києвом відкрилася резиденція Діда Мороза. (Саме туди – на вулицю Інститутську,22 і слід надсилати листи відомому дарувальнику подарунків). При наявності зворотної адреси Дід Мороз обов’язково надсилає (спасибі Укрпошті) відповідь. Принаймні, саме так було в минулому році.
Розповідає тодішній начальник Щорського міського відділення поштового зв’язку Любов Клименко:
– Діти часто відправляють листи Діду Морозу без конвертів. Просто клаптики паперу з бажаннями. Але жодне послання не губиться. Їх поштовики доставляють особисто в руки Діду Морозу. Торік близько десяти маленьких щорсівчан, що вказали зворотну адресу, отримали від нього подарунки. Це були фломастери, олівці тощо. Але вони раділи так, що й самій хотілось вірити: їх справді прислав Дід Мороз.
Напередодні ми вирішили дізнатися, що знають про Діда Мороза пересічні громадяни, чи вірили (вірять) у те, що він приходить. Привід був подвійний. Крім Нового року, день народження Діда Мороза (18 листопада). Запитання про день народження було першим. З ним можна було й «нарватися». Але, на щастя, ніхто не посилав, пальцем біля скроні не крутив і не обурювався, що «грошей нема, все дороге, а ви зі своїми дурницями».
Навпаки – багато хто навіть ніяковів, що не знає. А дізнавшись, усі посміхались. Цікаві розпитували, чому саме в цей день і як святкувати. Дехто розповідав цілі історії. Найцікавіші ми записали.
Любов ОМЕЛЬЧЕНКО, 79 років, м.Щорс:
– Діти, що пережили війну, не дуже вірили в казки. Про Діда Мороза мало хто знав. Я вперше побачила його в 1944-му. У 10 років. Це було на шкільному новорічному ранку. У Тростянці Борзнянського району. Я звідти родом.
…Посеред класу стояла велика ялинка. На ній було багато вати, а іграшок зовсім мало. Під ялинкою сидів гармоніст і наярував польку, краков’як та гопак. Під цю музику навколо ялинки ходив чоловік у вивернутому (вовною назовні) кожусі, у шапці і з полотняною торбою через плече. Малеча бігала вслід і смикала за неї. Хтось сказав, що це Дід Мороз і що він приніс подарунки. Я почала його роздивлятись і впізнала вчителя української мови Миколу Петровича. У нього прізвище було Дорогий.
У подарунок мені дісталася грудочка
цукру і саморобна, схожа на іриску, цукерка.
Олена ЖУК, безробітна, 40 років, Петрівка:
– Мої сини давно виросли, а я досі не забула, як вони засинали, засунувши руки під подушки – щоб доторкнутись до Діда Мороза, коли він буде класти туди подарунки.
Івану зараз 18, він навчається у Щорському вищому училищі лісового господарства. Денису – 21 рік. Працює в Донецьку. Приїздить тільки раз за усі 365 днів – зустрічати вдома Новий рік. Тепер він Дід Мороз для мене: любить робити приємні сюрпризи, привозить подарунки. Торік поклав під ялинку супутникову антену.
Наталія ІСАЧЕНКО, 36 років, перукар, м.Щорс:
– Я ніколи нічого в Діда Мороза не просила. Бо найбільше з усіх подарунків любила книжки. Їх мені батьки купували завжди, а не тільки на Новий рік. Іще мені було невтямки, як Дід Мороз встигає за 12 ударів годинника обійти всі будинки і покласти подарунки. Зате я вірила, що чудовисько з «Червоненької квіточки» може перетворитися в прекрасного принца.
Олена КОВАЛЕНКО, 51 рік, директор школи-інтернату:
– Для деяких дітей, які потрапляють до нас із проблемних сімей, Дід Мороз – така сама дивовижа, як банан, ківі чи шоколадна цукерка. У цих дітей власні батьки вкрали дитинство. Позбавили його дива. А диво потрібне навіть дорослим. Без цього що за життя?
(Пам’ятаю, як наша молодша донька вірила, що Дід Мороз живе в холодильнику. Перед Новим роком відчиняла туди двері і говорила туди бажання. Скільки щастя було, коли вони здійснювались!). Таке щастя ми всім колективом стараємось дарувати зараз нашим вихованцям.
Павлик НАЙДО, 3 роки, с.Гірськ:
– Навіть малі діти знають, що є Дід Мороз. Він приносить подарунки різні. Іграшки там, шоколадки. Він мені це все дарував. Тепер я прошу у нього справжню машину. Ну мотоцикл…
Микола РОСОЛ, 74 роки, с.Клюси:
– Я довго – років, мабуть, з 10 – працював у Клюсах завклубом. Кожної зими був Дідом Морозом. Але з усіх свят у пам’яті тільки одне. Коли разом з росіянами проводжали зиму. Це було в 1968 році. Головою нашого колгоспу була тоді Агнеса Толочко. Це вона придумала влаштувати для людей велике свято. Запросила сусідів з Хоромного (ми дружили колгоспами). Приїхало начальство – з району, області, кореспонденти.
Один підходить до мене з мікрофоном:
– Що скаже Дід Мороз про найближче майбутнє?
Я не чекав такого питання. Трохи розгубився. Кажу: «Буде весна». Всі сміялися. Хоч насправді це був найточніший прогноз.
Тепер я – постійний Дід Мороз для власних онуків. Син живе на Городнянщині, а дочка - у Пушкіно під Москвою. Щойно повернувся звідти. Відвіз подарунки – сала, грибів, різних маринадів.
Вадим БОЖОК, 24 роки, вчитель фізкультури Новоборовицької ЗОШ:
– Торік я був Дідом Морозом на новорічному ранку у молодших школярів. І жоден з них не засумнівався, чи я (тобто він) справжній. Довіряли свої таємниці, бажання.
Мине рік-два, і все зміниться. Але їм дуже потрібні ці «рік-два» з Дідом Морозом. Щоб росли щирими і добрими. Коли в мене будуть власні діти, до них обов’язково приходитиме Дід Мороз.
До теми
18 листопада було визнане днем народження Діда Мороза у зв’язку з тим, що приблизно у другій половині цього місяця у Великий Устюг Вологодської області (це місто вважається батьківщиною Діда Мороза) приходить зима.
Його садиба знаходиться за 15 км від міста – у сосновому бору на березі річки Сухони. Дід Мороз живе в дерев’яному візерунчатому теремі, у якому 13 кімнат.
Новосілля йому було влаштоване в кінці грудня 1999 року. А починаючи з 2005-го, тут пишно святкують день народження Діда Мороза. Взяти участь в урочистостях, особисто привітати іменинника, посидіти на його троні і задумати бажання (тоді воно неодмінно збудеться) приїздять тисячі туристів.
Серед богів стародавніх слов’ян існував своєрідний прообраз Діда Мороза – Позвизд або Зимник, бог буревіїв і негод.
На сторінках книг Дід Мороз вперше з’явився у 1840 році, коли були опубліковані «Дитячі казки дідуся Іринея» Володимира Одоєвського, там він іменувався Морозом Івановичем.
У 20-х роках минулого століття Діда Мороза заборонили – разом з дореволюційними новорічними традиціями. У 1935-му опалу, на щастя, зняли.
До теми
18 листопада було визнане днем народження Діда Мороза у зв’язку з тим, що приблизно у другій половині цього місяця у Великий Устюг Вологодської області (це місто вважається батьківщиною Діда Мороза) приходить зима.
Його садиба знаходиться за 15 км від міста – у сосновому бору на березі річки Сухони. Дід Мороз живе в дерев’яному візерунчатому теремі, у якому 13 кімнат.
Новосілля йому було влаштоване в кінці грудня 1999 року. А починаючи з 2005-го, тут пишно святкують день народження Діда Мороза. Взяти участь в урочистостях, особисто привітати іменинника, посидіти на його троні і задумати бажання (тоді воно неодмінно збудеться) приїздять тисячі туристів.
Серед богів стародавніх слов’ян існував своєрідний прообраз Діда Мороза – Позвизд або Зимник, бог буревіїв і негод.
На сторінках книг Дід Мороз вперше з’явився у 1840 році, коли були опубліковані «Дитячі казки дідуся Іринея» Володимира Одоєвського, там він іменувався Морозом Івановичем.
У 20-х роках минулого століття Діда Мороза заборонили – разом з дореволюційними новорічними традиціями. У 1935-му опалу, на щастя, зняли.
Марія Ісаченко
Розповідає тодішній начальник Щорського міського відділення поштового зв’язку Любов Клименко:
– Діти часто відправляють листи Діду Морозу без конвертів. Просто клаптики паперу з бажаннями. Але жодне послання не губиться. Їх поштовики доставляють особисто в руки Діду Морозу. Торік близько десяти маленьких щорсівчан, що вказали зворотну адресу, отримали від нього подарунки. Це були фломастери, олівці тощо. Але вони раділи так, що й самій хотілось вірити: їх справді прислав Дід Мороз.
Напередодні ми вирішили дізнатися, що знають про Діда Мороза пересічні громадяни, чи вірили (вірять) у те, що він приходить. Привід був подвійний. Крім Нового року, день народження Діда Мороза (18 листопада). Запитання про день народження було першим. З ним можна було й «нарватися». Але, на щастя, ніхто не посилав, пальцем біля скроні не крутив і не обурювався, що «грошей нема, все дороге, а ви зі своїми дурницями».
Навпаки – багато хто навіть ніяковів, що не знає. А дізнавшись, усі посміхались. Цікаві розпитували, чому саме в цей день і як святкувати. Дехто розповідав цілі історії. Найцікавіші ми записали.
Любов ОМЕЛЬЧЕНКО, 79 років, м.Щорс:
– Діти, що пережили війну, не дуже вірили в казки. Про Діда Мороза мало хто знав. Я вперше побачила його в 1944-му. У 10 років. Це було на шкільному новорічному ранку. У Тростянці Борзнянського району. Я звідти родом.
…Посеред класу стояла велика ялинка. На ній було багато вати, а іграшок зовсім мало. Під ялинкою сидів гармоніст і наярував польку, краков’як та гопак. Під цю музику навколо ялинки ходив чоловік у вивернутому (вовною назовні) кожусі, у шапці і з полотняною торбою через плече. Малеча бігала вслід і смикала за неї. Хтось сказав, що це Дід Мороз і що він приніс подарунки. Я почала його роздивлятись і впізнала вчителя української мови Миколу Петровича. У нього прізвище було Дорогий.
У подарунок мені дісталася грудочка
цукру і саморобна, схожа на іриску, цукерка.
Олена ЖУК, безробітна, 40 років, Петрівка:
– Мої сини давно виросли, а я досі не забула, як вони засинали, засунувши руки під подушки – щоб доторкнутись до Діда Мороза, коли він буде класти туди подарунки.
Івану зараз 18, він навчається у Щорському вищому училищі лісового господарства. Денису – 21 рік. Працює в Донецьку. Приїздить тільки раз за усі 365 днів – зустрічати вдома Новий рік. Тепер він Дід Мороз для мене: любить робити приємні сюрпризи, привозить подарунки. Торік поклав під ялинку супутникову антену.
Наталія ІСАЧЕНКО, 36 років, перукар, м.Щорс:
– Я ніколи нічого в Діда Мороза не просила. Бо найбільше з усіх подарунків любила книжки. Їх мені батьки купували завжди, а не тільки на Новий рік. Іще мені було невтямки, як Дід Мороз встигає за 12 ударів годинника обійти всі будинки і покласти подарунки. Зате я вірила, що чудовисько з «Червоненької квіточки» може перетворитися в прекрасного принца.
Олена КОВАЛЕНКО, 51 рік, директор школи-інтернату:
– Для деяких дітей, які потрапляють до нас із проблемних сімей, Дід Мороз – така сама дивовижа, як банан, ківі чи шоколадна цукерка. У цих дітей власні батьки вкрали дитинство. Позбавили його дива. А диво потрібне навіть дорослим. Без цього що за життя?
(Пам’ятаю, як наша молодша донька вірила, що Дід Мороз живе в холодильнику. Перед Новим роком відчиняла туди двері і говорила туди бажання. Скільки щастя було, коли вони здійснювались!). Таке щастя ми всім колективом стараємось дарувати зараз нашим вихованцям.
Павлик НАЙДО, 3 роки, с.Гірськ:
– Навіть малі діти знають, що є Дід Мороз. Він приносить подарунки різні. Іграшки там, шоколадки. Він мені це все дарував. Тепер я прошу у нього справжню машину. Ну мотоцикл…
Микола РОСОЛ, 74 роки, с.Клюси:
– Я довго – років, мабуть, з 10 – працював у Клюсах завклубом. Кожної зими був Дідом Морозом. Але з усіх свят у пам’яті тільки одне. Коли разом з росіянами проводжали зиму. Це було в 1968 році. Головою нашого колгоспу була тоді Агнеса Толочко. Це вона придумала влаштувати для людей велике свято. Запросила сусідів з Хоромного (ми дружили колгоспами). Приїхало начальство – з району, області, кореспонденти.
Один підходить до мене з мікрофоном:
– Що скаже Дід Мороз про найближче майбутнє?
Я не чекав такого питання. Трохи розгубився. Кажу: «Буде весна». Всі сміялися. Хоч насправді це був найточніший прогноз.
Тепер я – постійний Дід Мороз для власних онуків. Син живе на Городнянщині, а дочка - у Пушкіно під Москвою. Щойно повернувся звідти. Відвіз подарунки – сала, грибів, різних маринадів.
Вадим БОЖОК, 24 роки, вчитель фізкультури Новоборовицької ЗОШ:
– Торік я був Дідом Морозом на новорічному ранку у молодших школярів. І жоден з них не засумнівався, чи я (тобто він) справжній. Довіряли свої таємниці, бажання.
Мине рік-два, і все зміниться. Але їм дуже потрібні ці «рік-два» з Дідом Морозом. Щоб росли щирими і добрими. Коли в мене будуть власні діти, до них обов’язково приходитиме Дід Мороз.
До теми
18 листопада було визнане днем народження Діда Мороза у зв’язку з тим, що приблизно у другій половині цього місяця у Великий Устюг Вологодської області (це місто вважається батьківщиною Діда Мороза) приходить зима.
Його садиба знаходиться за 15 км від міста – у сосновому бору на березі річки Сухони. Дід Мороз живе в дерев’яному візерунчатому теремі, у якому 13 кімнат.
Новосілля йому було влаштоване в кінці грудня 1999 року. А починаючи з 2005-го, тут пишно святкують день народження Діда Мороза. Взяти участь в урочистостях, особисто привітати іменинника, посидіти на його троні і задумати бажання (тоді воно неодмінно збудеться) приїздять тисячі туристів.
Серед богів стародавніх слов’ян існував своєрідний прообраз Діда Мороза – Позвизд або Зимник, бог буревіїв і негод.
На сторінках книг Дід Мороз вперше з’явився у 1840 році, коли були опубліковані «Дитячі казки дідуся Іринея» Володимира Одоєвського, там він іменувався Морозом Івановичем.
У 20-х роках минулого століття Діда Мороза заборонили – разом з дореволюційними новорічними традиціями. У 1935-му опалу, на щастя, зняли.
До теми
18 листопада було визнане днем народження Діда Мороза у зв’язку з тим, що приблизно у другій половині цього місяця у Великий Устюг Вологодської області (це місто вважається батьківщиною Діда Мороза) приходить зима.
Його садиба знаходиться за 15 км від міста – у сосновому бору на березі річки Сухони. Дід Мороз живе в дерев’яному візерунчатому теремі, у якому 13 кімнат.
Новосілля йому було влаштоване в кінці грудня 1999 року. А починаючи з 2005-го, тут пишно святкують день народження Діда Мороза. Взяти участь в урочистостях, особисто привітати іменинника, посидіти на його троні і задумати бажання (тоді воно неодмінно збудеться) приїздять тисячі туристів.
Серед богів стародавніх слов’ян існував своєрідний прообраз Діда Мороза – Позвизд або Зимник, бог буревіїв і негод.
На сторінках книг Дід Мороз вперше з’явився у 1840 році, коли були опубліковані «Дитячі казки дідуся Іринея» Володимира Одоєвського, там він іменувався Морозом Івановичем.
У 20-х роках минулого століття Діда Мороза заборонили – разом з дореволюційними новорічними традиціями. У 1935-му опалу, на щастя, зняли.
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий