Наприкінці 90-х років ще зовсім юними хлопчаками ми прийшли займатися в секцію вільної боротьби, яку очолив А.З. Косевич. У майбутньому нам судилося стати чемпіонами і призерами області, міжнародних турнірів, всеукраїнських змагань, чемпіонату Європи та світу.
Шлях до перемог був тернистим. Пам’ятаємо умови, в яких доводилось тренуватися: вогкий підвал РБК, зал ФОК на території табору «Дружба», де в зимовий час була мінусова температура. При свічках та світлі гасових ламп відточували свою майстерність, розвивалися, самовдосконалювалися… І в результаті досягали найвищих місць на п’єдесталах змагань різного рівня.
Виходячи на килим у шерстяних трико і стареньких борцівках, проти повністю екіпірованих суперників із Білорусі, Росії і інших країн, ми завдяки спортивній злості, настрою і майстерності одержували перемоги, змушуючи суперників нас боятися і поважати. Про невелике містечко Щорс знали і знають далеко за межами України.
А вів нас до цих перемог наш тренер Анатолій Косевич. Той вплив, який здійснив він на наше подальше життя і світогляд, розумієш лише з роками. Крім своєї майстерності і знань з боротьби, тренер передав нам почуття справедливості, відповідальності, чесності, гідності, моральності, гуманізму. Сформував з нас справжніх чоловіків і особистостей. Без вагань ми можемо назвати Анатолія Зифридовича своїм другим батьком. В юнацький перехідний період, коли ми починали прагнути самостійності і самовираження, інколи могли в чомусь не послухатись батьків, а його слухали завжди.
Наш тренер завжди вирізнявся справедливістю і виховав це почуття у нас. Його тонкий психологічний індивідуальний підхід до кожного з нас допоміг нам проявити себе як на килимі, так і в житті. Тренер завжди вмів підбадьорити і знайти необхідні слова під час сутичок на змаганнях, що допомагало нам отримувати перемоги над більш сильними, іменитими суперниками.
Не може не викликати поваги і той факт, що тренер всього себе присвятив вільній боротьбі, прищепив патріотизм і любов до цього спорту нам. Він завжди був і буде для нас взірцем, авторитетом, вчителем. Тож хочеться побажати А.З. Косевичу міцного здоров’я, довгих років життя, творчої наснаги і того вогню в очах, який і досі палає так, як і 15 років тому.
Перші вихованці спортивного клубу «Витязь»
Шлях до перемог був тернистим. Пам’ятаємо умови, в яких доводилось тренуватися: вогкий підвал РБК, зал ФОК на території табору «Дружба», де в зимовий час була мінусова температура. При свічках та світлі гасових ламп відточували свою майстерність, розвивалися, самовдосконалювалися… І в результаті досягали найвищих місць на п’єдесталах змагань різного рівня.
Виходячи на килим у шерстяних трико і стареньких борцівках, проти повністю екіпірованих суперників із Білорусі, Росії і інших країн, ми завдяки спортивній злості, настрою і майстерності одержували перемоги, змушуючи суперників нас боятися і поважати. Про невелике містечко Щорс знали і знають далеко за межами України.
А вів нас до цих перемог наш тренер Анатолій Косевич. Той вплив, який здійснив він на наше подальше життя і світогляд, розумієш лише з роками. Крім своєї майстерності і знань з боротьби, тренер передав нам почуття справедливості, відповідальності, чесності, гідності, моральності, гуманізму. Сформував з нас справжніх чоловіків і особистостей. Без вагань ми можемо назвати Анатолія Зифридовича своїм другим батьком. В юнацький перехідний період, коли ми починали прагнути самостійності і самовираження, інколи могли в чомусь не послухатись батьків, а його слухали завжди.
Наш тренер завжди вирізнявся справедливістю і виховав це почуття у нас. Його тонкий психологічний індивідуальний підхід до кожного з нас допоміг нам проявити себе як на килимі, так і в житті. Тренер завжди вмів підбадьорити і знайти необхідні слова під час сутичок на змаганнях, що допомагало нам отримувати перемоги над більш сильними, іменитими суперниками.
Не може не викликати поваги і той факт, що тренер всього себе присвятив вільній боротьбі, прищепив патріотизм і любов до цього спорту нам. Він завжди був і буде для нас взірцем, авторитетом, вчителем. Тож хочеться побажати А.З. Косевичу міцного здоров’я, довгих років життя, творчої наснаги і того вогню в очах, який і досі палає так, як і 15 років тому.
Перші вихованці спортивного клубу «Витязь»
Комментариев нет:
Отправить комментарий