Довгими зимовими ночами, коли сон тікає, Андрій Сергійович усе частіше поринає в спогади. Перед очима постають картинки з дитинства. І хоч було воно непростим, але спогади постають яскраві, кольорові. У багатодітній родині він був єдиним хлопчиком, тож і виховували Андрійка справжнім мужчиною – опорою та надією для батьків, захисником для сестричок. І що найважливіше для сільських дітей – великим трудівником. На радість батькам йому в підлітковому віці була під силу чоловіча робота. Гадалося, що в сім’ї підростає добрий помічник.
Втім, червень 1941-го перекреслив життя багатьох сімей. Не було й шістнадцяти, коли серед таких же бранців їхав у товарному вагоні у рабство до Німеччини. Упродовж кількох років був батраком у німецькій родині. Невільницька праця закінчилася, коли радянські війська звільнили бранців. І одразу Андрій Біба пішов на фронт. Щоправда, воювати довго не довелося – ішов визвольний 1945-ий. Але з того часу вальс «На сопках Маньчжурии» для нього не просто лірична пісня, а ще й спогад про воєнну юність…
Поколінню Андрія Сергійовича випало на долю багато випробувань. Його представники не лише перемогли ворога, вони відбудували майже зруйновану Вітчизну. Андрій Біба після звільнення із армії в запас вирішив спробувати свої сили на шахті. Хто зна, можливо його доля в Донбасі склалася б інакше, але почуття обов’язку покликало його назад, до рідного, захованого в правічних лісах, Єліного. Не міг він залишити самотньою матусю, бо ще в дитинстві дав собі обіцянку доглянути її старість, саме себе бачив її годувальником.
Так воно й сталося: оточена любов’ю і турботою матуся дожила до шанованого віку. Вони жили всі разом – Андрій з дружиною, їх троє дітей. Син закрив матері очі, коли вона вже зустріла свій 93-ій день народження. Щоправда, з того часу багато води спливло. У кожного тепер своя доля. Син Андрія Сергійовича – Сергій Андрійович – усе життя працював на ЩЕМЗі, разом із дружиною виростили двоє дітей, діждалися п’ятьох онуків. У доньки – Валентини Андріївни – двоє дітей і онук. Тож А.С. Біба має вже шістьох правнуків! Продовжується і зростає великий рід.
Пращурам Андрія Сергійовича є ким гордитися, є з кого брати приклад. Усе своє життя він чесно трудився, правив за взірець у подружньому житті, не ображав людей, не захоплювався «зеленим змієм». Певно тому, доля подарувала йому довгий вік – нещодавно відзначив свій 88-ий день народження. І досі ветеран жваво цікавиться життям країни. З нетерпінням чекає, коли листоноша принесе черговий номер районної газети «Промінь». До речі, передплачує її багато десятиріч, і щоразу з цікавістю перечитує. І, звичайно ж, завжди виглядає дітей та онуків, які при першій же нагоді поспішають до рідного гнізда – отчого дому. Певно, вони ніде не почуваються такими бажаними й захищеними, як тут.
Діти вітають свого батька, дідуся і прадіда з поважною датою і щиро зичать у доброму та в теплому родинному колі зустрічати дні народження і ювілеї, радіти кожному дню.
Втім, червень 1941-го перекреслив життя багатьох сімей. Не було й шістнадцяти, коли серед таких же бранців їхав у товарному вагоні у рабство до Німеччини. Упродовж кількох років був батраком у німецькій родині. Невільницька праця закінчилася, коли радянські війська звільнили бранців. І одразу Андрій Біба пішов на фронт. Щоправда, воювати довго не довелося – ішов визвольний 1945-ий. Але з того часу вальс «На сопках Маньчжурии» для нього не просто лірична пісня, а ще й спогад про воєнну юність…
Поколінню Андрія Сергійовича випало на долю багато випробувань. Його представники не лише перемогли ворога, вони відбудували майже зруйновану Вітчизну. Андрій Біба після звільнення із армії в запас вирішив спробувати свої сили на шахті. Хто зна, можливо його доля в Донбасі склалася б інакше, але почуття обов’язку покликало його назад, до рідного, захованого в правічних лісах, Єліного. Не міг він залишити самотньою матусю, бо ще в дитинстві дав собі обіцянку доглянути її старість, саме себе бачив її годувальником.
Так воно й сталося: оточена любов’ю і турботою матуся дожила до шанованого віку. Вони жили всі разом – Андрій з дружиною, їх троє дітей. Син закрив матері очі, коли вона вже зустріла свій 93-ій день народження. Щоправда, з того часу багато води спливло. У кожного тепер своя доля. Син Андрія Сергійовича – Сергій Андрійович – усе життя працював на ЩЕМЗі, разом із дружиною виростили двоє дітей, діждалися п’ятьох онуків. У доньки – Валентини Андріївни – двоє дітей і онук. Тож А.С. Біба має вже шістьох правнуків! Продовжується і зростає великий рід.
Пращурам Андрія Сергійовича є ким гордитися, є з кого брати приклад. Усе своє життя він чесно трудився, правив за взірець у подружньому житті, не ображав людей, не захоплювався «зеленим змієм». Певно тому, доля подарувала йому довгий вік – нещодавно відзначив свій 88-ий день народження. І досі ветеран жваво цікавиться життям країни. З нетерпінням чекає, коли листоноша принесе черговий номер районної газети «Промінь». До речі, передплачує її багато десятиріч, і щоразу з цікавістю перечитує. І, звичайно ж, завжди виглядає дітей та онуків, які при першій же нагоді поспішають до рідного гнізда – отчого дому. Певно, вони ніде не почуваються такими бажаними й захищеними, як тут.
Діти вітають свого батька, дідуся і прадіда з поважною датою і щиро зичать у доброму та в теплому родинному колі зустрічати дні народження і ювілеї, радіти кожному дню.
Комментариев нет:
Отправить комментарий