- Дітей, - розказує, - було семеро. Найстаршому – Миколі – незабаром стукне 50. Живе в Бердянську. Працює в порту. На чотири роки молодша від нього Світлана заїхала аж у Закарпаття. Валя, Вітя і наймолодша (їй – 30) Юлька – на Чернігівщині.
А двоє уже покійні. Михайло у 1992-му втопився на рибалці. Стався нещасний випадок. Сину було всього 22 роки. Ще й оженитися не встиг. Працював ветфельдшером недалеко від Смячі - у Нових Боровичах.
Люба померла шість років тому. У неї було хворе серце. Жила, як і Коля, в Бердянську. Її не стало в 40. Встигла доньку підростити. Разом з нею у нас 10 онуків, 3 правнуки і один праправнук. Вірніше, у мене. Ніяк не звикну, що моєї Ганни теж уже 4 роки як нема.
Вона на 7 років молодша. Думав, мене поховає, а воно зовсім інакше вийшло. Тепер я онукам – правнукам і за дідуся, і за бабусю. А що дітям – батько, маю ще довести.
– Чому так?
– Бо неправильно женився, - махає рукою. – Прожили 45 років, а розписатись ніколи було. Робота, діти – кожен день угору ніколи глянути. Все відкладали на потім. А потім діти виросли, почали одружуватись, роз’їжджатися з дому. Тепер, як занудьгую, сам їду до них. З кожним ніби нове життя проживаю. У Світлани у Хусті не налюбуюся природою, у Валі в Дігтярях (Срібнянського району) не нарадіюсь онукою. Вона вже давно мене перещеголяла : грає на баяні куди краще, ніж я на гармошці. До дітей та до друзів можна по півроку їздити – було б бажання. Але будинок надовго не залишиш. Та й економніше вдома. Бо хочеться ще й онукам на гостинці назбирати. Усе життя працював механізатором, а пенсія мала.
Мати майже чотири сотні додатково до пенсії Андрію Михайловичу дозволяють зміни до Закону України «Про особливі заслуги перед Україною» (набрали чинності з цьогорічного 1 січня) щодо призначення пенсії батькам, які народили 5 і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку. (Згідно з ними, у разі смерті матері право на пенсію за особливі заслуги передається батьку: призначається надбавка в розмірі від 35 до 40 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність).
– Уже більше двох місяців збираю документи. За цей час втратив майже тисячу гривень, - бідкається дідусь. – Діти та онуки набагато розумніші від мене. Усі – у законному шлюбі. Молодці: любов – любов’ю, а штамп у паспорті треба!
Марія Ісаченко
А двоє уже покійні. Михайло у 1992-му втопився на рибалці. Стався нещасний випадок. Сину було всього 22 роки. Ще й оженитися не встиг. Працював ветфельдшером недалеко від Смячі - у Нових Боровичах.
Люба померла шість років тому. У неї було хворе серце. Жила, як і Коля, в Бердянську. Її не стало в 40. Встигла доньку підростити. Разом з нею у нас 10 онуків, 3 правнуки і один праправнук. Вірніше, у мене. Ніяк не звикну, що моєї Ганни теж уже 4 роки як нема.
Вона на 7 років молодша. Думав, мене поховає, а воно зовсім інакше вийшло. Тепер я онукам – правнукам і за дідуся, і за бабусю. А що дітям – батько, маю ще довести.
– Чому так?
– Бо неправильно женився, - махає рукою. – Прожили 45 років, а розписатись ніколи було. Робота, діти – кожен день угору ніколи глянути. Все відкладали на потім. А потім діти виросли, почали одружуватись, роз’їжджатися з дому. Тепер, як занудьгую, сам їду до них. З кожним ніби нове життя проживаю. У Світлани у Хусті не налюбуюся природою, у Валі в Дігтярях (Срібнянського району) не нарадіюсь онукою. Вона вже давно мене перещеголяла : грає на баяні куди краще, ніж я на гармошці. До дітей та до друзів можна по півроку їздити – було б бажання. Але будинок надовго не залишиш. Та й економніше вдома. Бо хочеться ще й онукам на гостинці назбирати. Усе життя працював механізатором, а пенсія мала.
Мати майже чотири сотні додатково до пенсії Андрію Михайловичу дозволяють зміни до Закону України «Про особливі заслуги перед Україною» (набрали чинності з цьогорічного 1 січня) щодо призначення пенсії батькам, які народили 5 і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку. (Згідно з ними, у разі смерті матері право на пенсію за особливі заслуги передається батьку: призначається надбавка в розмірі від 35 до 40 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність).
– Уже більше двох місяців збираю документи. За цей час втратив майже тисячу гривень, - бідкається дідусь. – Діти та онуки набагато розумніші від мене. Усі – у законному шлюбі. Молодці: любов – любов’ю, а штамп у паспорті треба!
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий