Стан справ у такій сфері, як онкогематологія, раніше практично не висвітлювався на сторінках «Променя». До певної міри причиною служило те, що зазначена проблема, на щастя, не набула критичної поширеності в нашому краї. Однак у масштабах країни ситуація виглядає доволі непросто, тож Національна спілка журналістів України разом з Міністерством охорони здоров’я і Міжнародним клубом лікарів та фармацевтів вирішили присвятити більше уваги цій темі – у рамках роботи чергового модуля школи медичної журналістики. Коротко нагадаємо: до онкогематології належать захворювання лімфатичної та кровотворної системи на кшталт лейкозу, лімфоми, мієломи.
Відкриваючи захід, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко, серед іншого, зауважив, що роль працівників мас-медіа в формуванні об’єктивного ставлення громадськості до проблематики онкогематології дуже велика. З такою думкою однозначно погодилися й інші доповідачі. Поміж них були як дуже авторитетні лікарі-практики (Олена Алексик – старший науковий співробітники відділу хіміотерапії гемобластозів ДУ «Національний інститут раку», Лесь Лукавецький – провідний науковий співробітник відділення гематології ДУ «Інститут патології крові й трансфузійної медицини НАМН»), так і представник галузі фармації – керівник відділу онкології компанії «Рош Україна» Володимир Педько.
Отже, професіонали в своїй оцінці ситуації майже одностайні: протягом останнього десятиріччя зроблено великий крок уперед стосовно діагностики та лікування лімфопроліферативних захворювань. Тобто шанси зберегти життя хворої людини збільшилися, однак разом з тим набрав гостроти такий фактор, як висока вартість нових і дійсно ефективних препаратів. (У випадку хронічної мелоїдної лейкемії річний курс медикаментозного лікування коштує понад триста тисяч гривень). До того ж слід враховувати, що в онкогематології немає такого поняття, як абсолютне одужання. Пацієнту може стати легше завдяки настанню ремісії – це коли «погані» клітини перестають розмножуватися. Проте будь-що – звичайна вірусна інфекція, різні форми перевантажень, стреси й інколи навіть вагітність у жінок – можуть спричинити рецидив захворювання. Окрема проблема – продаж потрібних медикаментів в Україні. Інколи стається, що закінчується строк дії документів, згідно з якими дозволяється реалізація певних препаратів, скажімо, з Великобританії. Процес перереєстрації в Міністерстві охорони здоров`я може тривати доволі довго, тож хворі втрачають можливість купувати необхідні лікарські засоби. Як наслідок – розрив в їхньому отриманні провокує початок рецедивного процесу.
Якщо ж вести мову про першопочаток проблеми, про те, що є провокуючими факторами для виникнення і розвитку тої таки лімфоми, то досі навіть серед науковців немає одностайної думки. Визначається беззаперечно, що негативну роль грають забруднення довкілля, шкідливі умови праці (особливо – в хімічній промисловості, на нафтовидобуванні та нафтопереробці, з пестицидами), нездоровий спосіб життя тощо. А ось в якій мірі кожен з цих факторів діє у кожному конкретному випадку – питання дискусійне. Скажімо, свого часу в Україні спостерігалася певна негативна тенденція поміж мешканців території, прилеглої до Бурштинської електростанції. Однак достеменно зв’язок на рівні «причина-наслідок» доведений не був. Хоча все ж таки є певні узагальнені дані, що підтверджують: поширеність хвороб за лінією онкогематології прослідковується і з урахуванням так званого географічного чинника: на заході і півночі (наш район північний) вона вже менша, ніж на півдні й сході (особливо в Кривому Розі, Донецьку, Запоріжжі). І незаперечним є факт, коли більшість захворілих – чоловіки. Так само, як і те, що в США більший відсоток населення уражений подібними хворобами, ніж в Україні. Хоча це все статистика, а вона ніколи не буває точною. Можливо, у нас просто менше людей проходять профілактичні медогляди. До речі, поміж американців спостерігається приріст за деякими онкогематологічними захворюваннями до 5% на рік…
Окремий момент – вплив радіації. Скажімо, в Японії через 9 років після атомних бомбардувань спостерігався сплеск захворювань на рак кісток. Натомість у нашій державі після Чорнобильської катастрофи набула значної гостроти проблема зі щитовидною залозою і мієломою. Чому це так – однозначної відповіді немає й досі.
Важливим моментом, на який звертають увагу лікарі, є схильність частини людей до лікування псевдонародними засобами, експериментуючи над собою. В якості прикладу наводилася історія 31-річної мешканки Черкас, в якої спочатку виявили збільшені лімфовузли. Вже після чіткого діагностування вона протягом майже двох років віддавала перевагу нетрадиційним методам, але користі це не принесло. Врешті-решт їй довелося погодитися на допомогу медиків-фахівців. З огляду на розвиток хвороби знадобилося 8 курсів хіміотерапії, щоб урешті-решт можна було констатувати перехід у стан ремісії. Жінка вийшла згодом заміж, народила дитину, словом, повернулася до більш-менш повноцінного життя… І що обнадіює в загальній ситуації – при належній консервативній медикаментозній терапії 40% хворих на лімфому можуть прожити ще понад 5 років. Раніше цей показники складав рік-два…
Завершити цей матеріал варто розповіддю про життєву історію людини, яку навіть онкохвороба не змусила забути про життя і зберегти надію на майбутнє. Перед журналістами виступив і відповів на запитання молодий чоловік на ім’я Антон з Кам’янця-Подільського (Хмельницька обл.). До 36 років він жив насиченим життям: матеріально був забезпеченим, мав сім’ю, займався дзюдо, історичним фехтуванням. Коли почала боліти нога, спочатку навіть уваги не звернув. Проте незабаром лікарі поставили діагноз: онкологія кістки. Для молодої й активної людини це було, мов Рубікон, життя ніби розділилося на «до» і «після». Зараз він ходить шкутильгаючи, з тростиною в руці. Про спорт і активні розваги довелося забути. Разом з тим він зберіг елементи позитивістського погляду на повсякдення й під час своєї оповіді згадав: «Я десять років прожив у своєму будинку, через вікно якого було видно лісок. Нещодавно з подивом побачив, що там, на деревах, живе білка. Раніше мені якось не доводилося її бачити. В ситуації, подібній до моєї, починаєш цінувати ті враження, на які раніше навіть не звертав уваги…»
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Відкриваючи захід, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко, серед іншого, зауважив, що роль працівників мас-медіа в формуванні об’єктивного ставлення громадськості до проблематики онкогематології дуже велика. З такою думкою однозначно погодилися й інші доповідачі. Поміж них були як дуже авторитетні лікарі-практики (Олена Алексик – старший науковий співробітники відділу хіміотерапії гемобластозів ДУ «Національний інститут раку», Лесь Лукавецький – провідний науковий співробітник відділення гематології ДУ «Інститут патології крові й трансфузійної медицини НАМН»), так і представник галузі фармації – керівник відділу онкології компанії «Рош Україна» Володимир Педько.
Отже, професіонали в своїй оцінці ситуації майже одностайні: протягом останнього десятиріччя зроблено великий крок уперед стосовно діагностики та лікування лімфопроліферативних захворювань. Тобто шанси зберегти життя хворої людини збільшилися, однак разом з тим набрав гостроти такий фактор, як висока вартість нових і дійсно ефективних препаратів. (У випадку хронічної мелоїдної лейкемії річний курс медикаментозного лікування коштує понад триста тисяч гривень). До того ж слід враховувати, що в онкогематології немає такого поняття, як абсолютне одужання. Пацієнту може стати легше завдяки настанню ремісії – це коли «погані» клітини перестають розмножуватися. Проте будь-що – звичайна вірусна інфекція, різні форми перевантажень, стреси й інколи навіть вагітність у жінок – можуть спричинити рецидив захворювання. Окрема проблема – продаж потрібних медикаментів в Україні. Інколи стається, що закінчується строк дії документів, згідно з якими дозволяється реалізація певних препаратів, скажімо, з Великобританії. Процес перереєстрації в Міністерстві охорони здоров`я може тривати доволі довго, тож хворі втрачають можливість купувати необхідні лікарські засоби. Як наслідок – розрив в їхньому отриманні провокує початок рецедивного процесу.
Якщо ж вести мову про першопочаток проблеми, про те, що є провокуючими факторами для виникнення і розвитку тої таки лімфоми, то досі навіть серед науковців немає одностайної думки. Визначається беззаперечно, що негативну роль грають забруднення довкілля, шкідливі умови праці (особливо – в хімічній промисловості, на нафтовидобуванні та нафтопереробці, з пестицидами), нездоровий спосіб життя тощо. А ось в якій мірі кожен з цих факторів діє у кожному конкретному випадку – питання дискусійне. Скажімо, свого часу в Україні спостерігалася певна негативна тенденція поміж мешканців території, прилеглої до Бурштинської електростанції. Однак достеменно зв’язок на рівні «причина-наслідок» доведений не був. Хоча все ж таки є певні узагальнені дані, що підтверджують: поширеність хвороб за лінією онкогематології прослідковується і з урахуванням так званого географічного чинника: на заході і півночі (наш район північний) вона вже менша, ніж на півдні й сході (особливо в Кривому Розі, Донецьку, Запоріжжі). І незаперечним є факт, коли більшість захворілих – чоловіки. Так само, як і те, що в США більший відсоток населення уражений подібними хворобами, ніж в Україні. Хоча це все статистика, а вона ніколи не буває точною. Можливо, у нас просто менше людей проходять профілактичні медогляди. До речі, поміж американців спостерігається приріст за деякими онкогематологічними захворюваннями до 5% на рік…
Окремий момент – вплив радіації. Скажімо, в Японії через 9 років після атомних бомбардувань спостерігався сплеск захворювань на рак кісток. Натомість у нашій державі після Чорнобильської катастрофи набула значної гостроти проблема зі щитовидною залозою і мієломою. Чому це так – однозначної відповіді немає й досі.
Важливим моментом, на який звертають увагу лікарі, є схильність частини людей до лікування псевдонародними засобами, експериментуючи над собою. В якості прикладу наводилася історія 31-річної мешканки Черкас, в якої спочатку виявили збільшені лімфовузли. Вже після чіткого діагностування вона протягом майже двох років віддавала перевагу нетрадиційним методам, але користі це не принесло. Врешті-решт їй довелося погодитися на допомогу медиків-фахівців. З огляду на розвиток хвороби знадобилося 8 курсів хіміотерапії, щоб урешті-решт можна було констатувати перехід у стан ремісії. Жінка вийшла згодом заміж, народила дитину, словом, повернулася до більш-менш повноцінного життя… І що обнадіює в загальній ситуації – при належній консервативній медикаментозній терапії 40% хворих на лімфому можуть прожити ще понад 5 років. Раніше цей показники складав рік-два…
Завершити цей матеріал варто розповіддю про життєву історію людини, яку навіть онкохвороба не змусила забути про життя і зберегти надію на майбутнє. Перед журналістами виступив і відповів на запитання молодий чоловік на ім’я Антон з Кам’янця-Подільського (Хмельницька обл.). До 36 років він жив насиченим життям: матеріально був забезпеченим, мав сім’ю, займався дзюдо, історичним фехтуванням. Коли почала боліти нога, спочатку навіть уваги не звернув. Проте незабаром лікарі поставили діагноз: онкологія кістки. Для молодої й активної людини це було, мов Рубікон, життя ніби розділилося на «до» і «після». Зараз він ходить шкутильгаючи, з тростиною в руці. Про спорт і активні розваги довелося забути. Разом з тим він зберіг елементи позитивістського погляду на повсякдення й під час своєї оповіді згадав: «Я десять років прожив у своєму будинку, через вікно якого було видно лісок. Нещодавно з подивом побачив, що там, на деревах, живе білка. Раніше мені якось не доводилося її бачити. В ситуації, подібній до моєї, починаєш цінувати ті враження, на які раніше навіть не звертав уваги…»
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий