З етичних міркувань імена героїв цієї невигаданої історії змінено.
Катюша сиділа тихо і журилася. Її дратувало все: нова сукня з різними аксесуарами, метушня маминих подруг навколо іменинниці тітки Галі, те, що мама якась не своя, що від неї так по-чужому пахне. І вона якось дивно усміхається. Але найбільше дівчинка ніяковіла від сусідства дядька Миколи. Дівчинка побоювалася молодих чоловіків. Інше діло старші – такі затишні й зрозумілі, як її дідусь.
Нещодавно, коли дівчинка з бабусею скуплялися в місті, старенька просто на вулиці раптом потягла її до якогось незнайомого чоловіка: «Ось твій батько! Спитай у нього, чому він вас із мамкою кинув?» Чоловік нервово озирнувся і перейшов на протилежний бік вулиці, не промовивши у відповідь ні слова.
А дівчинка почувалася кепсько! Навіть тоді, коли вихователька у дитячому садку при всіх сказала, що вона найгірше від усіх написала літери, їй було не так ніяково…
Потім удома була гучна розмова.
«Ти, Томко, зовсім з глузду з’їхала – від аліментів відмовилася! За що жити будете?» – сварилася бабуся. Мама плакала. А дівчинка думала, що від незнайомих чоловіків одні лише неприємності.
… Вона сиділа на тому дні народження, намагаючись навіть не дивитися на дядька Миколу. Але ось що бентежило – дядько Микола їй подобався. Подобалися його жарти, його відвертість, він взагалі здавався… своїм.
І тому, коли той запропонував: «Давай принесемо іменинниці торт!», дівчинка засіяла і відповіла: «Давай!»
Потім вони бігли до зупинки, поспішали, аби встигнути на останній автобус, бігли містом, засипаним квітневим цвітом. І дядько Микола грався із ними в «квача». А мама так сміялася… На її віях і святковій сукні іскрилися надзвичайно яскраві сонячні промінчики. І не хотілося додому.
«Мала, у тебе найкрасивіша мама на світі. Можна, я вас з нею кудись запрошу?» Звичайно ж, можна! Адже так не повинно бути, що вони діждуться свого рейсу – і все…
На автобус таки спізнилися. Але дядя Микола сказав, що то не проблема.
Невдовзі викликане ним таксі мчало їх додому. І дівчинці хотілося, щоб та дорога не закінчувалася ніколи. Коли прощалися біля воріт, Катюша прошепотіла: «Приходь до нас у гості!» Дядя Коля усміхнувся й так само тихо пообіцяв: «Обов’язково…»
Він прийшов. Потім ще і ще. І, здавалося, з його присутністю їхня оселя й усе життя наповнилися чимось дуже важливим. Дядько Микола приносив квіти: сон-траву, конвалії, тюльпани, півонії. Мама всміхалася і теж ставала схожою на велику красиву квітку…
І було зовсім не зрозуміло, як вони жили раніше без цього незвичайного дяді Колі. Він учив дівчинку плавати, не боятися забіяки Владика із сусіднього двору. А на день народження дядько Микола подарував дівчинці акваріум із граціозною блискучою рибкою: «Якщо її гарненько попросити, вона здійснить твоє бажання!» Вона розгубилася – що ж попросити у рибки: велосипед, ляльку, планшет?..
Увечері, коли після веселого дня народження в домі всі вляглися, Катюша тихо підійшла до підвіконня, на якому стояв акваріум. Серед химерних водоростей гордо плавала рибка. Катюша постукала по скляній стінці, і коли рибка наблизилася, загадала найзаповітніше своє бажання. Ні, не про ляльку, велосипед і навіть не про планшет. «Хочу, щоб дядько Микола завжди був із нами, і тоді мама всміхатиметься і ніколи не плакатиме». Рибка сяяла у відбитому в акваріумі зірковому вечорі, здавалося, розуміла кожне дитяче слово.
О.СНОВОВА, м.Щорс
Катюша сиділа тихо і журилася. Її дратувало все: нова сукня з різними аксесуарами, метушня маминих подруг навколо іменинниці тітки Галі, те, що мама якась не своя, що від неї так по-чужому пахне. І вона якось дивно усміхається. Але найбільше дівчинка ніяковіла від сусідства дядька Миколи. Дівчинка побоювалася молодих чоловіків. Інше діло старші – такі затишні й зрозумілі, як її дідусь.
Нещодавно, коли дівчинка з бабусею скуплялися в місті, старенька просто на вулиці раптом потягла її до якогось незнайомого чоловіка: «Ось твій батько! Спитай у нього, чому він вас із мамкою кинув?» Чоловік нервово озирнувся і перейшов на протилежний бік вулиці, не промовивши у відповідь ні слова.
А дівчинка почувалася кепсько! Навіть тоді, коли вихователька у дитячому садку при всіх сказала, що вона найгірше від усіх написала літери, їй було не так ніяково…
Потім удома була гучна розмова.
«Ти, Томко, зовсім з глузду з’їхала – від аліментів відмовилася! За що жити будете?» – сварилася бабуся. Мама плакала. А дівчинка думала, що від незнайомих чоловіків одні лише неприємності.
… Вона сиділа на тому дні народження, намагаючись навіть не дивитися на дядька Миколу. Але ось що бентежило – дядько Микола їй подобався. Подобалися його жарти, його відвертість, він взагалі здавався… своїм.
І тому, коли той запропонував: «Давай принесемо іменинниці торт!», дівчинка засіяла і відповіла: «Давай!»
Потім вони бігли до зупинки, поспішали, аби встигнути на останній автобус, бігли містом, засипаним квітневим цвітом. І дядько Микола грався із ними в «квача». А мама так сміялася… На її віях і святковій сукні іскрилися надзвичайно яскраві сонячні промінчики. І не хотілося додому.
«Мала, у тебе найкрасивіша мама на світі. Можна, я вас з нею кудись запрошу?» Звичайно ж, можна! Адже так не повинно бути, що вони діждуться свого рейсу – і все…
На автобус таки спізнилися. Але дядя Микола сказав, що то не проблема.
Невдовзі викликане ним таксі мчало їх додому. І дівчинці хотілося, щоб та дорога не закінчувалася ніколи. Коли прощалися біля воріт, Катюша прошепотіла: «Приходь до нас у гості!» Дядя Коля усміхнувся й так само тихо пообіцяв: «Обов’язково…»
Він прийшов. Потім ще і ще. І, здавалося, з його присутністю їхня оселя й усе життя наповнилися чимось дуже важливим. Дядько Микола приносив квіти: сон-траву, конвалії, тюльпани, півонії. Мама всміхалася і теж ставала схожою на велику красиву квітку…
І було зовсім не зрозуміло, як вони жили раніше без цього незвичайного дяді Колі. Він учив дівчинку плавати, не боятися забіяки Владика із сусіднього двору. А на день народження дядько Микола подарував дівчинці акваріум із граціозною блискучою рибкою: «Якщо її гарненько попросити, вона здійснить твоє бажання!» Вона розгубилася – що ж попросити у рибки: велосипед, ляльку, планшет?..
Увечері, коли після веселого дня народження в домі всі вляглися, Катюша тихо підійшла до підвіконня, на якому стояв акваріум. Серед химерних водоростей гордо плавала рибка. Катюша постукала по скляній стінці, і коли рибка наблизилася, загадала найзаповітніше своє бажання. Ні, не про ляльку, велосипед і навіть не про планшет. «Хочу, щоб дядько Микола завжди був із нами, і тоді мама всміхатиметься і ніколи не плакатиме». Рибка сяяла у відбитому в акваріумі зірковому вечорі, здавалося, розуміла кожне дитяче слово.
О.СНОВОВА, м.Щорс
Комментариев нет:
Отправить комментарий