Христос воскрес!
Цю радісну звістку світу принесли святі Жони-Мироносиці. Саме їм Господь надав щастя першими побачити воскреслого Іісуса Христа.
Святі Мироносиці – це віддані Христу благочестиві Жони, які були незмінними, постійними супутницями Господа під час Його земного життя. Йдучи за Христом і присвятивши Йому все своє життя, вони слухали, навчалися, завжди бачили його, полегшували Його тяготи. Своєю твердою вірою, яка не знала ніяких сумнівів, вони втішали серце Христа Спасителя, який тяжко переживав черствість, жорстокосердя та заперечення фарисеїв і книжників, що оточували Його. Але особливу любов і віру явили Жони в останні дні земного життя Господа, у дні страждань і кресної смерті Його, коли всі покинули Господа, коли Його засуджували на розп’яття, бичували, вели на Голгофу. І серед розлюченого натовпу ці Жони демонстрували свою відданість, не побоялися залишитися біля Нього, вони були на Голгофі, чули останні кресні слова Його, останній подих, вони втішали скорботну Матір. Коли минула субота, їх бачили на вулицях Ієрусалиму, котрий іще спав. Вони поспішали до Гроба Життєдавця. Вони сумують, що поспішне поховання позбавило їх можливості надати Вчителю звичні почесті – змастити Тіло Його благовонними маслами. Але яка радість чекала їх…
Христос воскрес!
Цю радісну звістку вони вперше внесли у світ, а разом з нею внесли невідомі досі почуття щирої гарячої віри, живого переконання і святого натхнення. Ці Жони поклали початок новому апостольському служінню, відкривши і для жінок шлях до благовістя Христового. І з’явилися в Церкві Христовій святі рівноапостольні Олена, Ольга, Ніна та інші. Любов Мироносиць була всебічною, повною, істинною і глибокою. Ця любов, відкриваючись у душах християнських, набуває потреби у них повторити подвиг Мироносиць або наслідувати якось його. Вона може виражатися у турботі про прикрашання храму Господнього чи ікон. Ревність святих Жон-Мироносиць у святій церкві завжди знаходить собі наслідування в особі сумлінних християн, яким Сам Господь говорить: «Все, что вы сотворили для прославления Моего имени, сотворили Мне».
Святі Жони-Мироносиці нагадують не лише про священний обов’язок нашої любові до Господа Спасителя і один до одного, але й про обов’язок в ім’я любові до Бога, нашої братської любові до дорогих померлих наших родичів. За прикладом Мироносиць наша любов до померлих має бути любов’ю діяльною: у справах, у молитві. Наша молитва про померлих родичів є засобом духовного спілкування з ними, шляхом передачі їм голосу нашого серця. Ми молимося про їх упокій, про милість Божу до них, про дарування їм Царства Небесного. Господь посилає їм і втішання, і полегшення, якщо вони відходили до Нього хоча б із зачатками віри, хоча б із початком і не доведеним до кінця покаянням у своїх гріхах. Ще більше значення має для душ померлих Безкровна Жертва, яку приносять за Божественною літургією. Подвигом своєї любові до Спасителя Святі Мироносиці навчають нас тому, як потрібно виконувати заповідь Христову: «Возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим… и ближнего твоего, как самого себя».
Отець Павло, благочинний церков Щорського району.
Цю радісну звістку світу принесли святі Жони-Мироносиці. Саме їм Господь надав щастя першими побачити воскреслого Іісуса Христа.
Святі Мироносиці – це віддані Христу благочестиві Жони, які були незмінними, постійними супутницями Господа під час Його земного життя. Йдучи за Христом і присвятивши Йому все своє життя, вони слухали, навчалися, завжди бачили його, полегшували Його тяготи. Своєю твердою вірою, яка не знала ніяких сумнівів, вони втішали серце Христа Спасителя, який тяжко переживав черствість, жорстокосердя та заперечення фарисеїв і книжників, що оточували Його. Але особливу любов і віру явили Жони в останні дні земного життя Господа, у дні страждань і кресної смерті Його, коли всі покинули Господа, коли Його засуджували на розп’яття, бичували, вели на Голгофу. І серед розлюченого натовпу ці Жони демонстрували свою відданість, не побоялися залишитися біля Нього, вони були на Голгофі, чули останні кресні слова Його, останній подих, вони втішали скорботну Матір. Коли минула субота, їх бачили на вулицях Ієрусалиму, котрий іще спав. Вони поспішали до Гроба Життєдавця. Вони сумують, що поспішне поховання позбавило їх можливості надати Вчителю звичні почесті – змастити Тіло Його благовонними маслами. Але яка радість чекала їх…
Христос воскрес!
Цю радісну звістку вони вперше внесли у світ, а разом з нею внесли невідомі досі почуття щирої гарячої віри, живого переконання і святого натхнення. Ці Жони поклали початок новому апостольському служінню, відкривши і для жінок шлях до благовістя Христового. І з’явилися в Церкві Христовій святі рівноапостольні Олена, Ольга, Ніна та інші. Любов Мироносиць була всебічною, повною, істинною і глибокою. Ця любов, відкриваючись у душах християнських, набуває потреби у них повторити подвиг Мироносиць або наслідувати якось його. Вона може виражатися у турботі про прикрашання храму Господнього чи ікон. Ревність святих Жон-Мироносиць у святій церкві завжди знаходить собі наслідування в особі сумлінних християн, яким Сам Господь говорить: «Все, что вы сотворили для прославления Моего имени, сотворили Мне».
Святі Жони-Мироносиці нагадують не лише про священний обов’язок нашої любові до Господа Спасителя і один до одного, але й про обов’язок в ім’я любові до Бога, нашої братської любові до дорогих померлих наших родичів. За прикладом Мироносиць наша любов до померлих має бути любов’ю діяльною: у справах, у молитві. Наша молитва про померлих родичів є засобом духовного спілкування з ними, шляхом передачі їм голосу нашого серця. Ми молимося про їх упокій, про милість Божу до них, про дарування їм Царства Небесного. Господь посилає їм і втішання, і полегшення, якщо вони відходили до Нього хоча б із зачатками віри, хоча б із початком і не доведеним до кінця покаянням у своїх гріхах. Ще більше значення має для душ померлих Безкровна Жертва, яку приносять за Божественною літургією. Подвигом своєї любові до Спасителя Святі Мироносиці навчають нас тому, як потрібно виконувати заповідь Христову: «Возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим… и ближнего твоего, как самого себя».
Отець Павло, благочинний церков Щорського району.
Комментариев нет:
Отправить комментарий