Анатолій Грищенко – єдиний у Єліному розводить овечок. Каже: скільки бачив їх у Луці, стільки й збирався завести. У 2011-му задум нарешті втілився в життя.
Разом з сином Олегом їздили за покупкою в Киселівку Менського району. Придбали барана та овечку. А ягнятка, - розказують, - дали на додачу. Воно було зовсім маленьке. По дорозі додому Олег придумав усім імена.
Так у хазяйстві Грищенків з’явилися Борис, Маша і Йоська.
– Це був найпам’ятніший з усіх, що були, День Незалежності, - посміхаються чоловіки.
Тепер у стаді вже дев’ятеро – 7 овечок і два барани. Доглядає за ними в основному Анатолій Петрович. З лісництва, де працював 20 років, він не так давно розрахувався. Є час займатися господарством. Син працює охоронцем у «Лісограді», дружина – вчителька місцевої школи.
– Те маленьке ягнятко, що ви отримали як бонус, вижило? – питаю чоловіка.
– Вижило. А от перша двійня – ні. Бо тоді я ще не знав до пуття, як треба доглядати за новонародженими.
У цьому році двійню довелось няньчити, як дітей, бо вона народилася у найбільші за всю зиму морози. Ще одне ягнятко з’явилося в березні. З ним проблем не було. Та і я вже був досвідченою нянькою.
Щоб сфотографувати Петровича разом з його отарою, довелось заганяти її до двору. Як тільки з’явилась трава, підопічні чоловіка – на пасовищах. Їх поблизу вдосталь: людські городи – далі, та й порожні поки.
– Взимку їдять буряки, сіно, - продовжує господар. Їх тепер треба заготовляти більше, ніж у попередні роки. Хоч і раніше припасали немало: у Грищенків, крім корови, ще кобила і жереб.
– А що вдієш? – розводить руками. – З хазяйства в селах усі живуть.
– Стрижете їх?
– Аякже. Бачите, які кудлаті. Але ще не час. Трохи пізніше.
– А вовну куди?
– Та нікуди. Нікому з нею морочитися.
Насамкінець «переводимо» отару в грошовий еквівалент. Першу пару придбали за тисячу двісті гривень. По 600 за голову. Якщо навіть за таку саму суму продати усіх дорослих овець, виходить який – не який, а заробіток.
Втім, торгувати вівцями господар поки не збирається. Каже: ще не та кількість. Та й шкода їх чомусь.
– Так що нинішня Пасха буде без шашликів із баранини?
– Не тільки Пасха, а й мій ювілей. 13-го квітня виповнюється 60. Виходжу на пенсію.
Хіба, може, на Покрову буде шашлик…
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
Разом з сином Олегом їздили за покупкою в Киселівку Менського району. Придбали барана та овечку. А ягнятка, - розказують, - дали на додачу. Воно було зовсім маленьке. По дорозі додому Олег придумав усім імена.
Так у хазяйстві Грищенків з’явилися Борис, Маша і Йоська.
– Це був найпам’ятніший з усіх, що були, День Незалежності, - посміхаються чоловіки.
Тепер у стаді вже дев’ятеро – 7 овечок і два барани. Доглядає за ними в основному Анатолій Петрович. З лісництва, де працював 20 років, він не так давно розрахувався. Є час займатися господарством. Син працює охоронцем у «Лісограді», дружина – вчителька місцевої школи.
– Те маленьке ягнятко, що ви отримали як бонус, вижило? – питаю чоловіка.
– Вижило. А от перша двійня – ні. Бо тоді я ще не знав до пуття, як треба доглядати за новонародженими.
У цьому році двійню довелось няньчити, як дітей, бо вона народилася у найбільші за всю зиму морози. Ще одне ягнятко з’явилося в березні. З ним проблем не було. Та і я вже був досвідченою нянькою.
Щоб сфотографувати Петровича разом з його отарою, довелось заганяти її до двору. Як тільки з’явилась трава, підопічні чоловіка – на пасовищах. Їх поблизу вдосталь: людські городи – далі, та й порожні поки.
– Взимку їдять буряки, сіно, - продовжує господар. Їх тепер треба заготовляти більше, ніж у попередні роки. Хоч і раніше припасали немало: у Грищенків, крім корови, ще кобила і жереб.
– А що вдієш? – розводить руками. – З хазяйства в селах усі живуть.
– Стрижете їх?
– Аякже. Бачите, які кудлаті. Але ще не час. Трохи пізніше.
– А вовну куди?
– Та нікуди. Нікому з нею морочитися.
Насамкінець «переводимо» отару в грошовий еквівалент. Першу пару придбали за тисячу двісті гривень. По 600 за голову. Якщо навіть за таку саму суму продати усіх дорослих овець, виходить який – не який, а заробіток.
Втім, торгувати вівцями господар поки не збирається. Каже: ще не та кількість. Та й шкода їх чомусь.
– Так що нинішня Пасха буде без шашликів із баранини?
– Не тільки Пасха, а й мій ювілей. 13-го квітня виповнюється 60. Виходжу на пенсію.
Хіба, може, на Покрову буде шашлик…
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий