На реєстрацію цього шлюбу прийшло стільки людей, скільки останнім часом не збирали ні концерти, ні сходи. Обговорювали весілля масштабно, довго і детально.
Причина – 38-річний Віктор Фориш і 32-річна Наталія Степанюк вирішили одружитись після 12 років спільного життя. Причому, не просто розписатись, а щоб усе було «за правилами». Як у молодят. З обміном обручками і поцілунками під крики «Гірко!». Ще одна незвична деталь: жених і наречена - кум і кума.
– Вітя просто допоміг мені здійснити мрію, - пояснює Наталя. - Як більшість дівчат, я з дитинства уявляла себе у весільній сукні. Але вдягти її мені не пощастило.
У 18 вона стала матір’ю – одиначкою. Зізнається: взяла Віктора за кума , бо хотілося, щоб у доньки був хороший і надійний хрещений батько – якщо з рідним не склалося.
- Вітя так ставився до Анжеліки, що його можна було полюбити тільки за це , - не приховує жінка.
У селі немало пліткували про «неправильну» пару. Мовляв, то тільки примовка така, що без інтиму кума несправжня. А насправді таке – гріх. Та й наречену Віктору пророкували іншу. Без дитини. Та він не дослухався. Наталі з Анжелікою не кинув.
- Ми хотіли весілля, і в той же час, постійно відкладали його на потім, - продовжує жінка. – Спочатку тому, що не мали своєї хати - жили в моїх батьків. Потім переселилися в будинок Вітіної сестри. Вона вийшла заміж у інше село. Вирішили: зробимо ремонт і одружимось.
Та паралельно з ремонтом почали заводити хазяйство. Потім (у 2006-му) у нас народився Артемко.
Домовились: підростимо його трошки, тоді вже - точно. Так дотягли до кінця 2011-го. На Новий рік заприсяглися: все, більше не відкладатимемо.
Запланували розписатись на мій тридцятий день народження – 22 січня. І знову пролетіли, бо із запізненням подали заяву.
Не кепкували з нас тільки ледачі. З якого приводу не збираємось з кумами, друзями, головна тема – наше з Вітею весілля. Що нам залишалось? Тільки віджартовуватись. Мовляв, на небесах ще не визначились з датою.
Може, й справді так. Бо тоді ми влаштували б хіба невеличкий вечір – справжнє весілля було не по кишені. А я 12 років саме про справжнє мріяла. Подумали - подумали: нам не звикати – почекаємо ще трохи, поки назбираємо грошей. І таки назбирали. Самі. Рідних не обтяжували. (Наталія завідує сільським клубом, Віктор працює в лісництві – авт.).
Жениху купили новий костюм. Сукню нареченій взяли напрокат.
– Вдягла її, і сльози на очах, - згадує Наталя. – Все як вперше. Забулося, що ми стільки років разом і що донька (їй – 14) ще трохи, і теж - наречена. Тепер і я знаю, як калатає серце, коли у тебе - твоє власне весілля.
Святкували з короваями, рушниками, з усіма традиційними в селі обрядами і звичаями. І давнішими (такими, як викуп, крадіжка молодої), і сучасними (романтичний танець молодят і ще один - зятя з тещею). Букет нареченої, - розказують, - впіймала Наталина хрещениця Даша. Першокласниця. Гостей було більше півсотні. Подарунків наприносили! Багато постільної білизни, посуду, побутова техніка.
Гуляли три дні. Закінчили, як і годиться, «курами» (до столу подається тільки курятина). Танцювали так, що всю траву у дворі та на вулиці витолочили. Молодь – під сучасні пісні, а старші – під гармошку: спеціально запрошували сільського гармоніста Михайла Криволапа.
– Тепер усе, як треба, - задоволені молоді.
– І в мене нарешті – чоловікове прізвище, - додає Наталя.
– А медовий місяць?
– А як же без нього? - сміються.
– Вінчатися не плануєте?
– Думаємо: обов’язково до цього прийдемо. Почуття ми вже перевірили. Шлюб скріплений дітьми. А тепер – і законом. Треба, щоб і Бог скріпив.
– Не було тільки весільної подорожі…
– Буде. Хай тільки трохи потепліє. Виїдемо на річку. На цілий день. І не один раз.
Анжеліка з Артемом раділи весіллю не менше, ніж самі молодята. Бо хто ще може, як вони, похвалитися, що одружували власних батьків?
Марія Ісаченко
Причина – 38-річний Віктор Фориш і 32-річна Наталія Степанюк вирішили одружитись після 12 років спільного життя. Причому, не просто розписатись, а щоб усе було «за правилами». Як у молодят. З обміном обручками і поцілунками під крики «Гірко!». Ще одна незвична деталь: жених і наречена - кум і кума.
– Вітя просто допоміг мені здійснити мрію, - пояснює Наталя. - Як більшість дівчат, я з дитинства уявляла себе у весільній сукні. Але вдягти її мені не пощастило.
У 18 вона стала матір’ю – одиначкою. Зізнається: взяла Віктора за кума , бо хотілося, щоб у доньки був хороший і надійний хрещений батько – якщо з рідним не склалося.
- Вітя так ставився до Анжеліки, що його можна було полюбити тільки за це , - не приховує жінка.
У селі немало пліткували про «неправильну» пару. Мовляв, то тільки примовка така, що без інтиму кума несправжня. А насправді таке – гріх. Та й наречену Віктору пророкували іншу. Без дитини. Та він не дослухався. Наталі з Анжелікою не кинув.
- Ми хотіли весілля, і в той же час, постійно відкладали його на потім, - продовжує жінка. – Спочатку тому, що не мали своєї хати - жили в моїх батьків. Потім переселилися в будинок Вітіної сестри. Вона вийшла заміж у інше село. Вирішили: зробимо ремонт і одружимось.
Та паралельно з ремонтом почали заводити хазяйство. Потім (у 2006-му) у нас народився Артемко.
Домовились: підростимо його трошки, тоді вже - точно. Так дотягли до кінця 2011-го. На Новий рік заприсяглися: все, більше не відкладатимемо.
Запланували розписатись на мій тридцятий день народження – 22 січня. І знову пролетіли, бо із запізненням подали заяву.
Не кепкували з нас тільки ледачі. З якого приводу не збираємось з кумами, друзями, головна тема – наше з Вітею весілля. Що нам залишалось? Тільки віджартовуватись. Мовляв, на небесах ще не визначились з датою.
Може, й справді так. Бо тоді ми влаштували б хіба невеличкий вечір – справжнє весілля було не по кишені. А я 12 років саме про справжнє мріяла. Подумали - подумали: нам не звикати – почекаємо ще трохи, поки назбираємо грошей. І таки назбирали. Самі. Рідних не обтяжували. (Наталія завідує сільським клубом, Віктор працює в лісництві – авт.).
Жениху купили новий костюм. Сукню нареченій взяли напрокат.
– Вдягла її, і сльози на очах, - згадує Наталя. – Все як вперше. Забулося, що ми стільки років разом і що донька (їй – 14) ще трохи, і теж - наречена. Тепер і я знаю, як калатає серце, коли у тебе - твоє власне весілля.
Святкували з короваями, рушниками, з усіма традиційними в селі обрядами і звичаями. І давнішими (такими, як викуп, крадіжка молодої), і сучасними (романтичний танець молодят і ще один - зятя з тещею). Букет нареченої, - розказують, - впіймала Наталина хрещениця Даша. Першокласниця. Гостей було більше півсотні. Подарунків наприносили! Багато постільної білизни, посуду, побутова техніка.
Гуляли три дні. Закінчили, як і годиться, «курами» (до столу подається тільки курятина). Танцювали так, що всю траву у дворі та на вулиці витолочили. Молодь – під сучасні пісні, а старші – під гармошку: спеціально запрошували сільського гармоніста Михайла Криволапа.
– Тепер усе, як треба, - задоволені молоді.
– І в мене нарешті – чоловікове прізвище, - додає Наталя.
– А медовий місяць?
– А як же без нього? - сміються.
– Вінчатися не плануєте?
– Думаємо: обов’язково до цього прийдемо. Почуття ми вже перевірили. Шлюб скріплений дітьми. А тепер – і законом. Треба, щоб і Бог скріпив.
– Не було тільки весільної подорожі…
– Буде. Хай тільки трохи потепліє. Виїдемо на річку. На цілий день. І не один раз.
Анжеліка з Артемом раділи весіллю не менше, ніж самі молодята. Бо хто ще може, як вони, похвалитися, що одружували власних батьків?
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий