Хто з нас не задумувався, чому так влаштоване життя: у когось із малечку все задумане вдається, доля стелеться рівною дорогою, удача дарує успіх. Іншого доля веде манівцями, звивистою стежиною через колючі терни та болото. Про перших кажуть, що народився із золотою ложкою в роті, а про других – народила мати, та не облизала. Хтось завбачливо уникає помилок, а хтось, попри перестороги й передчуття, вперто долає труднощі. Кимось керує тверезий розрахунок і раціоналізм, а іншим – поклик серця, природна доброта й бажання зігріти теплом своєї душі увесь світ.
Саме до останніх і належить молода жінка, яку ми назвемо Славою. З етичних міркувань не будемо вказувати і точного місця її проживання. Подібна історія могла статися в будь-якій точці району. Жила собі дівчина, як і її подруги, бігала на дискотеку, мріяла про безмежне кохання і щасливе подружнє життя. Одного разу у компанії поспілкувалася з молодим удівцем, у якого на руках було троє дітей. Сказати, що він їй сподобався, так ні. Але коли запросив до себе в гості, наступного дня разом із подругою переступила поріг його скромного житла. На Славу дивилися три пари дитячих очей. Найменшенькою була дівчинка, яка ще не ходила. Дитина прудко підповзла до Слави й попросилася до несподіваної гості на руки. Підхопивши худеньке тільце, притиснула його до серця, яке чомусь раптом зайшлося від болю. Свідки тієї сцени здивовано загомоніли, адже досі дитина не йшла на руки ні до кого.
Найбільше здивовано дивився на маленьку, худеньку, мов підліток, дівчину молодий батько. Влад зрозумів, що Славу діти прийняли, що її поява в сім’ї не випадкова – значить доля зробила усім їм щедрий подарунок – прислала добру серцем людину, яка зуміє стати для малят матір’ю. Та й у Слави з голови весь час не виходив той несподіваний вияв дитячої довіри. Тож коли Влад запропонував їй стати йому дружиною, а його дітям матір’ю, погодилася майже не вагаючись. Подумала: старший за віком, пережив сімейну трагедію, відповідальний (на руках троє дітей) – за ним буду як за кам’яним муром. Тим паче, що на своїх легковажних однолітків уже надивилася.
Втім, скоро переконалася, що й у чоловіка легковажності не менше. Виявилося, що на першому плані для нього не сім’я, не діти, а друзі. Якщо вони кликали його на вечірку, до бару, покататися на мотоциклі, він не зважав ні на молоду дружину, ні на своїх синів і дочку, ні на нагальні справи. Розваги, випивка, приємне спілкування одразу переважали здоровий глузд. І в сусідніх селах знали його компанійську і веселу вдачу. Не зупиняло й те, що всі друзі – холостяки, не обтяжені родинами. Народилася спочатку одна, а потім і друга спільна дитина. Тендітна Слава від утоми падала з ніг, але в поведінці батька великого сімейства нічого не змінювалося. За свої тили він був спокійним: старші діти давно другу дружину називають мамою, господиня вона гарна – у хаті завжди порядок, приготований обід, усі доглянуті, вдягнуті в чистеньке. Були і якісь світлі моменти, були свята, які дарували надію на те, що все зміниться на краще, а в родині запанує гармонія і любов.
- Чи було кохання? – перепитує в задумі Слава. – Коли сходилися, мною керувала жалість і співпереживання, а Влад вирішував проблеми, котрі вже надокучили. І, напевне, як і я сподівався, що почуття прийдуть із часом. Певно, іскра між нами таки пробігла, поступово зароджувалося кохання. Проте наші надії розбилися об побут, складнощі життя. Їх не меншало, а лише додавалося.
Слава жила надією, що чоловік колись схаменеться і дбатиме про сім’ю. Адже спочатку й поросят, курей та гусей тримали. Мріяла вона й про корову - дітям потрібне молочко. Проте вести господарство, тримати худобу й порати городи не входило у плани Влада. Він стверджував, що дешевше все це купити. Але в сім’ї катастрофічно не вистачало коштів, а діти підростали, ставали більшими витрати на них. Тож порадилися і вирішили, що Влад поїде на заробітки. Тим паче, що там уже працював його друг, котрий обіцяв гарні перспективи. Думалося, що на відстані кожен із подружжя переосмислить своє життя-буття, скучить. Тобто розлука освіжить їх почуття.
Майже одразу, чи не під час першого приїзду Влада, Слава відчула якусь зміну в ставленні до себе. Спочатку не змогла збагнути, чому їх стосунки погіршилися. Згодом чоловік уже й не приховував, що в його житті з’явилася інша жінка. З нею ніяких проблем, з нею легко і просто. І хоча вона старша за нього на сім років, а різниця у віці із Славою взагалі складає 14 років, проте розлучниця не обтяжена побутовими та матеріальними проблемами, спільними дітьми. Тим часом старший син (молодший за Славу на 11 років) закінчує школу, ще один ходить до дев’ятого класу, донька – до п’ятого. До своєї другої мами вони ставляться непогано, але й слухатися її не дуже хочуть. Батько, заробляючи дешевий авторитет, по телефону, дозволяє дітям те, що тільки-но заборонила Слава.
Нова обраниця Влада не приховує, що вона не будує ніяких спільних планів на майбутнє, що їй не потрібні його діти. Живе за принципом: зараз добре, а завтра що Бог дасть. Безжурне життя у великому місті з великими можливостями цілком влаштовує і Влада. За дітей він спокійний – вони у надійних руках. Знаючи добре серце Слави, упевнений, що вони доглянуті й нагодовані. А вже як вона виходить із скрути - він не переймається. Якісь кошти передає, а чи вистачає їх на одяг і взуванку та харчі п’ятьом(!) його рідним дітям, не дуже цікавиться. Зрідка провідує родину, але радості це нікому не несе. Сварки, взаємні докори й образи віддаляють їх ще більше одне від одного. Не допомагають розмови з Владом родичів та друзів, які однозначно стали на бік Слави.
Загнана в глухий кут, молода жінка просто не бачить виходу з цієї ситуації. З одного боку діти, які ні в чому не винні й за своє коротке життя переживають уже другу сімейну трагедію. З іншого боку, сама вона не справиться у свої літа з п’ятьма дітьми, троє з яких їй не рідні. Рідному ж батькові байдуже. Знаючи доброту Слави, просить її потерпіти до травня. Мовляв, тоді старшого сина забере з собою на заробітки, середнього влаштує в ПТУ. Щодо доньки-п’ятикласниці, то натякає на інтернат. Може знову сподівається на доброту дружини? Адже коли та завела мову про розлучення, він дуже розлютився. Тобто можливість маніпулювати душевними якостями Слави цілком влаштовує батька-недоростка. Чому, спитаєте недоростка? Бо він уперше змушений був одружитися «по зальоту» у сімнадцять років. Не нагулявся, виявляється, тож і надолужує упущене упродовж усього життя. І при цьому не задумується, як у цей час почуваються найрідніші йому люди.
Село продовжує спостерігати за подальшим розвитком подій, жаліючи молоду жінку. Сільський голова співчуває і, чим може, допомагає багатодітній сім’ї. Не стоять осторонь і соціальні служби району. Коли цією сумною історією зацікавилася газета, батько сімейства втратив терпець і знову телефоном погрожував дружині всілякими страхами. Але аж ніяк не розкаявся, не поспішив приїхати до родини. Адже і побут не дуже влаштований, і діти потребують контролю та серйозної таткової уваги. Словом, корабель, який терпить катастрофу, залишився без капітана.
Почувши цю драматичну історію, чимало чужих і зовсім незнайомих людей виявили своє бажання хоч чимось допомогти сім’ї, підтримати її морально й матеріально. Дійсно, чужої біди не буває. Кожен із нас колись та переживав не кращі часи, і якби не стороння підтримка, хто знає, як би склалися обставини. Звичайно, усім миром до певної міри допоможемо вирішити частину проблем. Проте дітям потрібен батько – серйозний, добрий, тверезий, а головне – надійний. Словом, справжній мужчина, про якого в юності мріяла і маленька мама великої родини.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Саме до останніх і належить молода жінка, яку ми назвемо Славою. З етичних міркувань не будемо вказувати і точного місця її проживання. Подібна історія могла статися в будь-якій точці району. Жила собі дівчина, як і її подруги, бігала на дискотеку, мріяла про безмежне кохання і щасливе подружнє життя. Одного разу у компанії поспілкувалася з молодим удівцем, у якого на руках було троє дітей. Сказати, що він їй сподобався, так ні. Але коли запросив до себе в гості, наступного дня разом із подругою переступила поріг його скромного житла. На Славу дивилися три пари дитячих очей. Найменшенькою була дівчинка, яка ще не ходила. Дитина прудко підповзла до Слави й попросилася до несподіваної гості на руки. Підхопивши худеньке тільце, притиснула його до серця, яке чомусь раптом зайшлося від болю. Свідки тієї сцени здивовано загомоніли, адже досі дитина не йшла на руки ні до кого.
Найбільше здивовано дивився на маленьку, худеньку, мов підліток, дівчину молодий батько. Влад зрозумів, що Славу діти прийняли, що її поява в сім’ї не випадкова – значить доля зробила усім їм щедрий подарунок – прислала добру серцем людину, яка зуміє стати для малят матір’ю. Та й у Слави з голови весь час не виходив той несподіваний вияв дитячої довіри. Тож коли Влад запропонував їй стати йому дружиною, а його дітям матір’ю, погодилася майже не вагаючись. Подумала: старший за віком, пережив сімейну трагедію, відповідальний (на руках троє дітей) – за ним буду як за кам’яним муром. Тим паче, що на своїх легковажних однолітків уже надивилася.
Втім, скоро переконалася, що й у чоловіка легковажності не менше. Виявилося, що на першому плані для нього не сім’я, не діти, а друзі. Якщо вони кликали його на вечірку, до бару, покататися на мотоциклі, він не зважав ні на молоду дружину, ні на своїх синів і дочку, ні на нагальні справи. Розваги, випивка, приємне спілкування одразу переважали здоровий глузд. І в сусідніх селах знали його компанійську і веселу вдачу. Не зупиняло й те, що всі друзі – холостяки, не обтяжені родинами. Народилася спочатку одна, а потім і друга спільна дитина. Тендітна Слава від утоми падала з ніг, але в поведінці батька великого сімейства нічого не змінювалося. За свої тили він був спокійним: старші діти давно другу дружину називають мамою, господиня вона гарна – у хаті завжди порядок, приготований обід, усі доглянуті, вдягнуті в чистеньке. Були і якісь світлі моменти, були свята, які дарували надію на те, що все зміниться на краще, а в родині запанує гармонія і любов.
- Чи було кохання? – перепитує в задумі Слава. – Коли сходилися, мною керувала жалість і співпереживання, а Влад вирішував проблеми, котрі вже надокучили. І, напевне, як і я сподівався, що почуття прийдуть із часом. Певно, іскра між нами таки пробігла, поступово зароджувалося кохання. Проте наші надії розбилися об побут, складнощі життя. Їх не меншало, а лише додавалося.
Слава жила надією, що чоловік колись схаменеться і дбатиме про сім’ю. Адже спочатку й поросят, курей та гусей тримали. Мріяла вона й про корову - дітям потрібне молочко. Проте вести господарство, тримати худобу й порати городи не входило у плани Влада. Він стверджував, що дешевше все це купити. Але в сім’ї катастрофічно не вистачало коштів, а діти підростали, ставали більшими витрати на них. Тож порадилися і вирішили, що Влад поїде на заробітки. Тим паче, що там уже працював його друг, котрий обіцяв гарні перспективи. Думалося, що на відстані кожен із подружжя переосмислить своє життя-буття, скучить. Тобто розлука освіжить їх почуття.
Майже одразу, чи не під час першого приїзду Влада, Слава відчула якусь зміну в ставленні до себе. Спочатку не змогла збагнути, чому їх стосунки погіршилися. Згодом чоловік уже й не приховував, що в його житті з’явилася інша жінка. З нею ніяких проблем, з нею легко і просто. І хоча вона старша за нього на сім років, а різниця у віці із Славою взагалі складає 14 років, проте розлучниця не обтяжена побутовими та матеріальними проблемами, спільними дітьми. Тим часом старший син (молодший за Славу на 11 років) закінчує школу, ще один ходить до дев’ятого класу, донька – до п’ятого. До своєї другої мами вони ставляться непогано, але й слухатися її не дуже хочуть. Батько, заробляючи дешевий авторитет, по телефону, дозволяє дітям те, що тільки-но заборонила Слава.
Нова обраниця Влада не приховує, що вона не будує ніяких спільних планів на майбутнє, що їй не потрібні його діти. Живе за принципом: зараз добре, а завтра що Бог дасть. Безжурне життя у великому місті з великими можливостями цілком влаштовує і Влада. За дітей він спокійний – вони у надійних руках. Знаючи добре серце Слави, упевнений, що вони доглянуті й нагодовані. А вже як вона виходить із скрути - він не переймається. Якісь кошти передає, а чи вистачає їх на одяг і взуванку та харчі п’ятьом(!) його рідним дітям, не дуже цікавиться. Зрідка провідує родину, але радості це нікому не несе. Сварки, взаємні докори й образи віддаляють їх ще більше одне від одного. Не допомагають розмови з Владом родичів та друзів, які однозначно стали на бік Слави.
Загнана в глухий кут, молода жінка просто не бачить виходу з цієї ситуації. З одного боку діти, які ні в чому не винні й за своє коротке життя переживають уже другу сімейну трагедію. З іншого боку, сама вона не справиться у свої літа з п’ятьма дітьми, троє з яких їй не рідні. Рідному ж батькові байдуже. Знаючи доброту Слави, просить її потерпіти до травня. Мовляв, тоді старшого сина забере з собою на заробітки, середнього влаштує в ПТУ. Щодо доньки-п’ятикласниці, то натякає на інтернат. Може знову сподівається на доброту дружини? Адже коли та завела мову про розлучення, він дуже розлютився. Тобто можливість маніпулювати душевними якостями Слави цілком влаштовує батька-недоростка. Чому, спитаєте недоростка? Бо він уперше змушений був одружитися «по зальоту» у сімнадцять років. Не нагулявся, виявляється, тож і надолужує упущене упродовж усього життя. І при цьому не задумується, як у цей час почуваються найрідніші йому люди.
Село продовжує спостерігати за подальшим розвитком подій, жаліючи молоду жінку. Сільський голова співчуває і, чим може, допомагає багатодітній сім’ї. Не стоять осторонь і соціальні служби району. Коли цією сумною історією зацікавилася газета, батько сімейства втратив терпець і знову телефоном погрожував дружині всілякими страхами. Але аж ніяк не розкаявся, не поспішив приїхати до родини. Адже і побут не дуже влаштований, і діти потребують контролю та серйозної таткової уваги. Словом, корабель, який терпить катастрофу, залишився без капітана.
Почувши цю драматичну історію, чимало чужих і зовсім незнайомих людей виявили своє бажання хоч чимось допомогти сім’ї, підтримати її морально й матеріально. Дійсно, чужої біди не буває. Кожен із нас колись та переживав не кращі часи, і якби не стороння підтримка, хто знає, як би склалися обставини. Звичайно, усім миром до певної міри допоможемо вирішити частину проблем. Проте дітям потрібен батько – серйозний, добрий, тверезий, а головне – надійний. Словом, справжній мужчина, про якого в юності мріяла і маленька мама великої родини.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий