Я з тієї категорії людей, чия доля – у буквальному розумінні слів, - обпалена війною. Полишила Донбас з тяжкими думками, бо їхала звідти до малознайомих місць, туди, куди очі дивилися. І яким же було здивування, коли в Нових Боровичах мене зустріли, як свою. І будинок сільський голова Анатолій Сірий підібрав, і лісничий Новоборовицького лісництва Михайло Аніщенко допоміг дровами, і керівник райорганізації Червоного Хреста Віктор Кравець надав різнобічну підтримку, і ще багато хто. Наші з чоловіком сусіди, інші односельці пропонували консервацію, картоплю і буряки, все необхідне. Які небайдужі, чисті і світлі люди, як переймаються вони чужими клопотами! Чесним, працьовитим, доброзичливим, мені хочеться їм вклонитися і надіслати найщиріші слова подяки. Сподіваюся: рідна країна скоро встане на повен зріст і запанує в ній мир і злагода.
Фото Олени КОМПАНЕЦЬ
Вітаю пані Олено! Уважно прочитав Вашу розповідь про Світлану Золкіну. У нас теж є багато переселенців як з Донбасу, так і з Криму, Зокрема, в одному із сіл живе кілька родин кримських татар. І як живуть! Показують приклад надзвичайної працездатності, доброти. Колись покинуті безхозні оселі полагодили, причепурили...Ведуть багатогалузеве господарство. Молодці!
ОтветитьУдалитьНадсилаючи цей коментар, принагідно хочу поцікавитися чи не вдалося Вам щось дізнатися про академіка П.Охріменка, місце його поховання тощо. З повагою Володимир БЕЗЧАСНИЙ
Этот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалить