Світлана у мами була одна, тож змалечку мріяла про велику родину, в якій буде багато дітей. І ще в неї було одне дитяче бажання – навчитися вишивати. Коли матуся сідала за шитво, маленька Світланка мала важливу роботу: заправляти нитку у вушко голки. Сповнена гордості, дівчинка бралася до справи, раділа, що у неї таке відповідальне доручення. Коли дитина підросла, мама показала їй, як класти з муліне на полотно хрестик до хрестика. Чи можна кілометрами виміряти нитки, якими упродовж життя Світлана Олексіївна вигаптувала свою долю? Певно, що ні. Яскраві мальви та інші диво-квіти різнокольорово цвітуть на рушниках і серветках, скатертинах і наволочках, багатьох інших виробах майстрині. А от доля її, як у тій пісні, шита здебільшого «червоними і чорними нитками»…
Вірші почала писати зі школи.
- Не знаю, звідки вони у мене бралися, - сама дивується С.О. Мороз. – Тоді якраз серед учнів набував популярності КВН. Приносила власні римовані рядки й казала, що десь їх вичитала. Підібрати риму мені було дуже легко.
Пегас мій не породистий, а так –
Простий трудяга. Ніде правди діти:
З підрізаними крилами й ніяк
Для злету їх не в змозі відростити.
Пасеться на квітуючім лужку,
Копитами пилок з квіток збиває,
Траву солодку і траву гірку,
Зігнувшись в три погибелі, щипає…
І досі з будь-якої нагоди продовжує писати вірші. Часом жартівливі:
Ганна слух музичний мала –
На Петрових нервах грала:
«До-ре-мі-фа-соль-ля-сі»…
Щоб сусіди чули всі!
Іноді ліричні:
Ясноглазая зарница
Свою косу расплела,
Расчесалась над криницей
И на тучке уплыла…
Іноді філософські:
Пишу стихи я вовсе не для славы –
Она мне ни к чему. Я – тоже ей.
Не ради денег призрачно-лукавых,
Но я пишу для лучних из Людей.
Пускай они стихи мои читают
Глазами, серцем и душой своей…
А если кто чего не понимает,
То в этом вовсе нет вины моей.
Якщо Світлану Олексіївну запитують, як у неї народжуються вірші, й на це у неї заготовлена відповідь: «Фантазии побольше, вдохновенья и сами по себе, без принужденья рождаются на свет стихотворенья!» Уже побачили світ три книжечки поетеси. Першу під назвою «Ватра» видала районна бібліотека. 2015 рік був особливо вдалим для Світлани Олексіївни: у КП «Щорська районна друкарня» вийшла поетична збірка «Розмайтрав’я». А син Олег – учитель інформатики Рогізківської школи – постарався і допоміг виготовити ще одну книжечку. Розвіршовані малюнки «Де калиновії шати…» розраховані на найменшеньких читачів:
А, Б, В, Г, Д, Е, Є…
Й інші літери тут є.
Вивчи їх, запам’ятай
І, як я , казки читай!
Герої її віршів – різноманітні звірятка. У кожного – власний характер, бачення світу. Але в переважній більшості вони надзвичайно добрі, веселі. На їх прикладі авторка вчить малечу любити Україну, будувати стосунки, гратися, вивчати довкілля, любити природу рідного краю. Маючи трьох внучечок, яких бабуся дуже любить, хоче допомогти їм через надзвичайно доброзичливі й оптимістичні віршики пізнавати життя:
Нашей Вике Ангелок
Дарит сказочный цветок.
А цветок тот непростой –
Он напитан добротой.
Добротою просякнутий і великий будинок Світлани Олексіївни та Олександра Євгеновича Морозів. Торік вони справили сорокалітній ювілей подружнього життя. Історія їхнього кохання незвичайна: у перші миттєвості життя новонароджену дівчинку обрала собі за невістку майбутня свекруха. Через роки дійсно так і сталося. Шура довго добивався її прихильності. Один по одному з різницею приблизно в рік вона народила чоловікові трьох синів, а потім і донечку. Мрія про велику родину збулася. Хоча зізналася, що упродовж тривалого часу, поки піднімала дітей, хронічно хотіла спати.
– Як я справлялася з дітьми? – перепитує Світлана Олексіївна. – Так склалося, що допомоги чекати не було від кого, тож мусила сама справлятися. А малеча – одне засинає, інше прокидається. Тож мріяла виспатися. А тепер не те, що в молодості – можна спати, так сон тікає…
Олег і Сашко живуть разом із батьками, а Ліля з сім’єю в місті. Олесь – то постійний біль. Смерть сина і брата вони оплакують уже багато років. Майже в кожній кімнаті – його портрет під рушниками, вишитими маминими руками. Чимало віршів вона присвятила йому, виливаючи на папір свою тугу. Відволікалася шитвом.
Голова районної організації ветеранів Л.Р. Кравець якось сказала, що у Світлани Олексіївни в домі, як у музеї. І дійсно, витвори її рук на стінах, на меблях, на підлозі, на численних кімнатних квітах та рослинах, у дворі. Химерні квіти й птахи, вишиті муліне чи бісером, численні м’які іграшки, пошиті власноруч із підручних матеріалів, не просто прикрашають побутування мешканців дому. Іноді вони так природно вписуються в інтер’єр, що самі ніби стають неодухотвореними жителями кімнат.
У дітей сім’ї Мороз також власні захоплення. Сини, як і батько, технічні люди. Олег має досягнення в роботі на комп’ютері, вчить школярів оволодіти ним. Олександр ремонтує сучасну техніку – здебільшого побутову. Полюбляє розібратися в причинах поламок телевізорів і радіо, пральних машин і комп’ютерів, повернути їх до ладу діючих.
У чоловічому гурті Світлана Олексіївна вирізняється суто жіночими захопленнями. Це створює в домі особливу ауру, адже око не може не зачепитися за ті чудові вироби, які виходять з-під маминих рук.
Про це говорили й учасники презентації книжок, яка проходила в сільській раді. Як не погодитися з однодумцями С.О. Мороз, котрі захоплювалися її віршованою творчістю, говорили про необхідність створити світлицю, в якій можна було б представити вироби з бісеру та вишивки майстрині. Серед шанувальників таланту Світлани Олексіївни чимало таких, хто допомагав видати книжечки, підтримуючи матеріально (видавництво й друк – справа не з дешевих). Сама ж вона, як і переважна більшість талановитих людей, особливих статків не нажила. Проте життєве кредо – «Краще своє латане, ніж чуже хапане» - передала дітям. Усе життя важко трудилася – у Чернігові на камвольно-суконному комбінаті й у рідній Лосевій Слободі на цегляному заводі, у полі, на фермі та льонозаводі в Рогізках. Та, попри все, у душі залишилася романтиком, залюбленим у красне письменство і рукоділля.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
- Не знаю, звідки вони у мене бралися, - сама дивується С.О. Мороз. – Тоді якраз серед учнів набував популярності КВН. Приносила власні римовані рядки й казала, що десь їх вичитала. Підібрати риму мені було дуже легко.
Пегас мій не породистий, а так –
Простий трудяга. Ніде правди діти:
З підрізаними крилами й ніяк
Для злету їх не в змозі відростити.
Пасеться на квітуючім лужку,
Копитами пилок з квіток збиває,
Траву солодку і траву гірку,
Зігнувшись в три погибелі, щипає…
І досі з будь-якої нагоди продовжує писати вірші. Часом жартівливі:
Ганна слух музичний мала –
На Петрових нервах грала:
«До-ре-мі-фа-соль-ля-сі»…
Щоб сусіди чули всі!
Іноді ліричні:
Ясноглазая зарница
Свою косу расплела,
Расчесалась над криницей
И на тучке уплыла…
Іноді філософські:
Пишу стихи я вовсе не для славы –
Она мне ни к чему. Я – тоже ей.
Не ради денег призрачно-лукавых,
Но я пишу для лучних из Людей.
Пускай они стихи мои читают
Глазами, серцем и душой своей…
А если кто чего не понимает,
То в этом вовсе нет вины моей.
Якщо Світлану Олексіївну запитують, як у неї народжуються вірші, й на це у неї заготовлена відповідь: «Фантазии побольше, вдохновенья и сами по себе, без принужденья рождаются на свет стихотворенья!» Уже побачили світ три книжечки поетеси. Першу під назвою «Ватра» видала районна бібліотека. 2015 рік був особливо вдалим для Світлани Олексіївни: у КП «Щорська районна друкарня» вийшла поетична збірка «Розмайтрав’я». А син Олег – учитель інформатики Рогізківської школи – постарався і допоміг виготовити ще одну книжечку. Розвіршовані малюнки «Де калиновії шати…» розраховані на найменшеньких читачів:
А, Б, В, Г, Д, Е, Є…
Й інші літери тут є.
Вивчи їх, запам’ятай
І, як я , казки читай!
Герої її віршів – різноманітні звірятка. У кожного – власний характер, бачення світу. Але в переважній більшості вони надзвичайно добрі, веселі. На їх прикладі авторка вчить малечу любити Україну, будувати стосунки, гратися, вивчати довкілля, любити природу рідного краю. Маючи трьох внучечок, яких бабуся дуже любить, хоче допомогти їм через надзвичайно доброзичливі й оптимістичні віршики пізнавати життя:
Нашей Вике Ангелок
Дарит сказочный цветок.
А цветок тот непростой –
Он напитан добротой.
Добротою просякнутий і великий будинок Світлани Олексіївни та Олександра Євгеновича Морозів. Торік вони справили сорокалітній ювілей подружнього життя. Історія їхнього кохання незвичайна: у перші миттєвості життя новонароджену дівчинку обрала собі за невістку майбутня свекруха. Через роки дійсно так і сталося. Шура довго добивався її прихильності. Один по одному з різницею приблизно в рік вона народила чоловікові трьох синів, а потім і донечку. Мрія про велику родину збулася. Хоча зізналася, що упродовж тривалого часу, поки піднімала дітей, хронічно хотіла спати.
– Як я справлялася з дітьми? – перепитує Світлана Олексіївна. – Так склалося, що допомоги чекати не було від кого, тож мусила сама справлятися. А малеча – одне засинає, інше прокидається. Тож мріяла виспатися. А тепер не те, що в молодості – можна спати, так сон тікає…
Олег і Сашко живуть разом із батьками, а Ліля з сім’єю в місті. Олесь – то постійний біль. Смерть сина і брата вони оплакують уже багато років. Майже в кожній кімнаті – його портрет під рушниками, вишитими маминими руками. Чимало віршів вона присвятила йому, виливаючи на папір свою тугу. Відволікалася шитвом.
Голова районної організації ветеранів Л.Р. Кравець якось сказала, що у Світлани Олексіївни в домі, як у музеї. І дійсно, витвори її рук на стінах, на меблях, на підлозі, на численних кімнатних квітах та рослинах, у дворі. Химерні квіти й птахи, вишиті муліне чи бісером, численні м’які іграшки, пошиті власноруч із підручних матеріалів, не просто прикрашають побутування мешканців дому. Іноді вони так природно вписуються в інтер’єр, що самі ніби стають неодухотвореними жителями кімнат.
У дітей сім’ї Мороз також власні захоплення. Сини, як і батько, технічні люди. Олег має досягнення в роботі на комп’ютері, вчить школярів оволодіти ним. Олександр ремонтує сучасну техніку – здебільшого побутову. Полюбляє розібратися в причинах поламок телевізорів і радіо, пральних машин і комп’ютерів, повернути їх до ладу діючих.
У чоловічому гурті Світлана Олексіївна вирізняється суто жіночими захопленнями. Це створює в домі особливу ауру, адже око не може не зачепитися за ті чудові вироби, які виходять з-під маминих рук.
Про це говорили й учасники презентації книжок, яка проходила в сільській раді. Як не погодитися з однодумцями С.О. Мороз, котрі захоплювалися її віршованою творчістю, говорили про необхідність створити світлицю, в якій можна було б представити вироби з бісеру та вишивки майстрині. Серед шанувальників таланту Світлани Олексіївни чимало таких, хто допомагав видати книжечки, підтримуючи матеріально (видавництво й друк – справа не з дешевих). Сама ж вона, як і переважна більшість талановитих людей, особливих статків не нажила. Проте життєве кредо – «Краще своє латане, ніж чуже хапане» - передала дітям. Усе життя важко трудилася – у Чернігові на камвольно-суконному комбінаті й у рідній Лосевій Слободі на цегляному заводі, у полі, на фермі та льонозаводі в Рогізках. Та, попри все, у душі залишилася романтиком, залюбленим у красне письменство і рукоділля.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий