З давніх-давен ведеться, що більшість мисливців – люди забобонні. Існує поміж них чимало прикмет, вірувань і традицій, які можуть як привернути удачу на полюванні, так і зіпсувати вихід в угіддя. До певної міри це стало навіть частиною культурного спадку нашого народу. А витоки такої „забобонності” сягають тих часів, коли наші пращури добували тварин винятково для харчування. І коли здобич приносили не лише завдяки силі та вправності, а й завдяки чомусь містичному: випадку, збігу обставин або незбагненної круговерті подій.
На прохання розповісти про якісь мисливські прикмети голова райради УТМР Микола Мураха спочатку відреагував зосередженим мовчанням, а потім, коментуючи тему, обмежився парою прислів’їв: „Риба, качки і зайці позаводять у старці”, „Рибка та рябки – прощавай деньки”. Потім додав і третє прислів’я, але через перспективу звинувачень у ксенофобії, дискримінації та нетолерантності наводити його не будемо. Деякі інші любителі відпочинку на природі з рушницею в руках теж акцентували свою увагу саме на незбагненності свого захоплення, бо „такі заняття, як баби і полювання, ніколи прибутковими не були”. Хоча – це в кого як. Бо є ж такі особистості, на яких звір в угіддях сам виходить й під постріл набігає. Деякі люди вважають, що успіх на полюванні залежить від цілої низки факторів. По-перше, у ніч перед виходом чоловік нічого не повинен мати в ліжку з жінкою. (Напевно, саме тому деякі дружини негативно ставляться до захоплення своїх чоловіків. Щоправда, коли для когось піти з хати, тримаючи рушницю на плечі – таке собі „алібі”, то дійсно - їхнім благовірним треба непокоїтися...) У деяких регіонах України подекуди ще лишилася традиція – вирушаючи в угіддя, чоловік має потриматися за жінчину ногу. Якщо йде по качку – то за ступню, по зайця – за гомілку, по косулю – за коліно, по кабана – за стегно, по лося - ще вище. Причому окремі старі мисливці стверджують, що успіх полювання практично гарантований, коли потриматися за ногу незнайомої жінки, котру на світанку зустрінеш дорогою в ліс чи поле.(Ось лише не факт, що вона погодиться на це...)
Отже, затямили – жіноча роль у полюванні є доволі специфічною. Далі. Прокинувшись, вставати треба з правої ноги. Коли виходимо з двору в повному спорядженні – родичі не повинні казати „Успіху!”, „Щасливої дороги!” тощо. Лише –„Ну піху, ні пера!” Деякі мисливці вважають, що першу мелодію, яка зранку майнула в голові, потрібно подумки „грати” до завершення полювання. Інакше – не пощастить. Також дехто носить із собою монету, а стоячи на номері – тримає її в руці. (Однак чи зручно при цьому тримати рушницю – велике запитання). Оптимальний час виходу на полювання – зрання, коли більшість людей ще спить. Тоді жінки не переходитимуть дорогу та до того ж – з порожніми відрами. Якщо першим на шляху стрінути чоловіка – це краще. Перебіжить же дорогу кіт, особливо чорний - до невдачі. Так само буде, якщо перебіжить заєць.
Полювати на великі церковні свята не слід. Гільзу після влучного пострілу зберігають і споряджають знову – вона вдруге принесе успіх на полюванні. Щоб рушниця не хибила – її не ставлять вдома у куток, поруч з віником або рогачем. (Це якщо хтось ще користується ними). Разом з тим, коли в сім’ї сподіваються на народження хлопчика, то рушницю кладуть під ліжко подружжя. (Інколи допомагає). Однак... Кинута на рушницю жіноча білизна майже гарантує втрату прицільності зброї. До речі, є такі заздрісні мисливці, які спостерігають за успішним стрілянням конкурента, потім піднімають із землі його клейтухи (пижі) й тишком-нишком закидають їх у дупло старого дерева. Після такої „операції” рушниця нічого путнього вже не поцілить. А щоб захистити зброю від „поганих очей”, дехто вирізблює на ложі три хрести.
Після вдалого полювання правильні мисливці шанобливо ставляться до трофеїв. На підстреленого звіра кладеться гілочка ялівцю, ялини або сосни. Ані в якому разі не треба ставити на нього ногу, сідати, вставляти у пащу пляшки або цигарки. За таку дурість розплата одна – у кінцевому підсумку користі від здобуття трофею не буде. (Так складуться обставини). Коли звіра білують та розбирають – мисливець не засукує рукави до ліктів, підкреслюючи цим свою відмінність від звичайного різника.
Загалом же треба зауважити, що є ряд мисливців, які не звертають жодної уваги на прикмети й при цьому успішно полюють. Це лише зайвий раз підтверджує – що Бог дасть – те й буде. А до забобонів треба ставитися з почуттям гумору.
Олег МРОШНИЧЕНКО
На прохання розповісти про якісь мисливські прикмети голова райради УТМР Микола Мураха спочатку відреагував зосередженим мовчанням, а потім, коментуючи тему, обмежився парою прислів’їв: „Риба, качки і зайці позаводять у старці”, „Рибка та рябки – прощавай деньки”. Потім додав і третє прислів’я, але через перспективу звинувачень у ксенофобії, дискримінації та нетолерантності наводити його не будемо. Деякі інші любителі відпочинку на природі з рушницею в руках теж акцентували свою увагу саме на незбагненності свого захоплення, бо „такі заняття, як баби і полювання, ніколи прибутковими не були”. Хоча – це в кого як. Бо є ж такі особистості, на яких звір в угіддях сам виходить й під постріл набігає. Деякі люди вважають, що успіх на полюванні залежить від цілої низки факторів. По-перше, у ніч перед виходом чоловік нічого не повинен мати в ліжку з жінкою. (Напевно, саме тому деякі дружини негативно ставляться до захоплення своїх чоловіків. Щоправда, коли для когось піти з хати, тримаючи рушницю на плечі – таке собі „алібі”, то дійсно - їхнім благовірним треба непокоїтися...) У деяких регіонах України подекуди ще лишилася традиція – вирушаючи в угіддя, чоловік має потриматися за жінчину ногу. Якщо йде по качку – то за ступню, по зайця – за гомілку, по косулю – за коліно, по кабана – за стегно, по лося - ще вище. Причому окремі старі мисливці стверджують, що успіх полювання практично гарантований, коли потриматися за ногу незнайомої жінки, котру на світанку зустрінеш дорогою в ліс чи поле.(Ось лише не факт, що вона погодиться на це...)
Отже, затямили – жіноча роль у полюванні є доволі специфічною. Далі. Прокинувшись, вставати треба з правої ноги. Коли виходимо з двору в повному спорядженні – родичі не повинні казати „Успіху!”, „Щасливої дороги!” тощо. Лише –„Ну піху, ні пера!” Деякі мисливці вважають, що першу мелодію, яка зранку майнула в голові, потрібно подумки „грати” до завершення полювання. Інакше – не пощастить. Також дехто носить із собою монету, а стоячи на номері – тримає її в руці. (Однак чи зручно при цьому тримати рушницю – велике запитання). Оптимальний час виходу на полювання – зрання, коли більшість людей ще спить. Тоді жінки не переходитимуть дорогу та до того ж – з порожніми відрами. Якщо першим на шляху стрінути чоловіка – це краще. Перебіжить же дорогу кіт, особливо чорний - до невдачі. Так само буде, якщо перебіжить заєць.
Полювати на великі церковні свята не слід. Гільзу після влучного пострілу зберігають і споряджають знову – вона вдруге принесе успіх на полюванні. Щоб рушниця не хибила – її не ставлять вдома у куток, поруч з віником або рогачем. (Це якщо хтось ще користується ними). Разом з тим, коли в сім’ї сподіваються на народження хлопчика, то рушницю кладуть під ліжко подружжя. (Інколи допомагає). Однак... Кинута на рушницю жіноча білизна майже гарантує втрату прицільності зброї. До речі, є такі заздрісні мисливці, які спостерігають за успішним стрілянням конкурента, потім піднімають із землі його клейтухи (пижі) й тишком-нишком закидають їх у дупло старого дерева. Після такої „операції” рушниця нічого путнього вже не поцілить. А щоб захистити зброю від „поганих очей”, дехто вирізблює на ложі три хрести.
Після вдалого полювання правильні мисливці шанобливо ставляться до трофеїв. На підстреленого звіра кладеться гілочка ялівцю, ялини або сосни. Ані в якому разі не треба ставити на нього ногу, сідати, вставляти у пащу пляшки або цигарки. За таку дурість розплата одна – у кінцевому підсумку користі від здобуття трофею не буде. (Так складуться обставини). Коли звіра білують та розбирають – мисливець не засукує рукави до ліктів, підкреслюючи цим свою відмінність від звичайного різника.
Загалом же треба зауважити, що є ряд мисливців, які не звертають жодної уваги на прикмети й при цьому успішно полюють. Це лише зайвий раз підтверджує – що Бог дасть – те й буде. А до забобонів треба ставитися з почуттям гумору.
Олег МРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий