З Оленою Леонідівною хотіла познайомитися давно, бо чула про неї багато гарних відгуків. І на святкуванні Дня села минулого вересня також згадували про неї добром. Завідуючою Кучинівським відділенням зв’язку вона стала два роки тому. Непросто поєднувати обов’язки матусі трьох дітей з такою неспокійною роботою. А ще на недавніх виборах земляки обрали О.Л. Омеляненко депутатом сільради.
…Кожен ранок для Олени Леонідівни починається зі звичних клопотів. Турботи потребують корова, свині, кури. Улітку ще й город, заготівля сіна. Усе сама. Рано господарем, єдиним дорослим мужчиною в сім’ї став старший син Богдан. Йому вже двадцять років, тож мамі суттєва підмога. Хоча й молодші – Ліза й Толя – доволі самостійні. Поки мама з роботи повернеться, грубу протоплять, дров наносять тощо. А влітку для своїх забаганок самостійно заробляють кошти. Оскільки їх будинок майже на узліссі, і маслюків наберуть, і по лисички збігають.
- Я три роки в лісі не була, хоча дуже люблю його, - скрушно зітхає Олена Леонідівна.- Не встигаю. Лише милуюся ним зблизька, бо живемо в дуже красивому місці.
Дванадцятирічна Ліза - справжня маленька артистка. Без неї не обходиться жоден концерт. Їй дуже пасує українська вишиванка, дівчинка має гарний голос і чудово танцює. Щодо десятилітнього Анатолія, то у нього хлопчачі захоплення. Йому подобається фізкультура, у вільний час із друзями залюбки грає в футбол. Як усі сільські діти знають роботу по господарству, хоча матуся їх жаліє, не надто завантажує. Втім і вони стараються до маминого приходу устигнути чимало.
Олена Леонідівна дуже вдячна за допомогу своїй рідній сестрі Галині, яка також сама піднімає двох дітей. Але встигає ще й сестрі підсобити. Живуть дружно й підтримують одна одну. І їх матуся дочкам помічниця. Загалом про всіх їх у Кучинівці гарної думки.
- Невеликий колектив відділення зв’язку згуртувала О.Л. Омеляненко, - розповідає неофіційний лідер сільської громади В.М. Карась. – Попри те, що село наше велике й швидко його не обійдеш, жіночки встигають часом допомогти сільраді. Також не стоять осторонь громадських проблем. Приміром, ніколи не відмовляються навести лад у сільському парку – неподалік приміщення пошти. І самотнім стареньким завжди готові підсобити. То допоможуть поповнити рахунок на мобільному телефоні, то необхідну покупку занесуть. Люди вдячні зв’язківцям. Крім звичайних поштових клопотів після того, як закрили відділення ощадбанку Олена Леонідівна сама приймає платежі за електроенергію, за телефон тощо. А ще у неї півставки листоноші, тож і пошту розносить. Часом додому повертається пізно, але ніколи не скаржиться, що втомилася. Усе встигає.
- Живемо, як уміємо, - ніби підслухала нашу розмову О.Л. Омеляненко. – Усім зараз непросто. Тримаємо господарство й городи. Старший син закінчив профтехучилище. Дякувати майстрам, навчили обробляти деревину (він столяр-верстатник), бо ріс без батька. У нього виходить працювати з деревом. Та й у дворі добре справляється, часом їздить на заробітки. Молодші діти також не цураються роботи, хоча у них ще все попереду.
У період передплати не могла не поцікавитися, наскільки популярна наша районна газета. Олена Леонідівна констатувала, що «Промінь» у Кучинівці люблять і читають. Тим паче, що його передплатна ціна помітно нижча за інші видання, а це також один із аргументів на користь видання. Не забула О.Л. Омеляненко похвалити листонош Н.М. Чорну (на її дільниці мешкає здебільшого молодь, яка передплачує більше газет і журналів) та молоду маму О.П. Насінник – працює тільки три місяці, але дуже старається.
…Щоранку Олена Леонідівна поспішає на роботу, де на неї чекають люди. У кожного свої потреби, а комусь, можливо, й поспілкуватися ні з ким. Уважний погляд, стримана посмішка, добре слово. Односельці цінують гарне ставлення і сумління в роботі.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
…Кожен ранок для Олени Леонідівни починається зі звичних клопотів. Турботи потребують корова, свині, кури. Улітку ще й город, заготівля сіна. Усе сама. Рано господарем, єдиним дорослим мужчиною в сім’ї став старший син Богдан. Йому вже двадцять років, тож мамі суттєва підмога. Хоча й молодші – Ліза й Толя – доволі самостійні. Поки мама з роботи повернеться, грубу протоплять, дров наносять тощо. А влітку для своїх забаганок самостійно заробляють кошти. Оскільки їх будинок майже на узліссі, і маслюків наберуть, і по лисички збігають.
- Я три роки в лісі не була, хоча дуже люблю його, - скрушно зітхає Олена Леонідівна.- Не встигаю. Лише милуюся ним зблизька, бо живемо в дуже красивому місці.
Дванадцятирічна Ліза - справжня маленька артистка. Без неї не обходиться жоден концерт. Їй дуже пасує українська вишиванка, дівчинка має гарний голос і чудово танцює. Щодо десятилітнього Анатолія, то у нього хлопчачі захоплення. Йому подобається фізкультура, у вільний час із друзями залюбки грає в футбол. Як усі сільські діти знають роботу по господарству, хоча матуся їх жаліє, не надто завантажує. Втім і вони стараються до маминого приходу устигнути чимало.
Олена Леонідівна дуже вдячна за допомогу своїй рідній сестрі Галині, яка також сама піднімає двох дітей. Але встигає ще й сестрі підсобити. Живуть дружно й підтримують одна одну. І їх матуся дочкам помічниця. Загалом про всіх їх у Кучинівці гарної думки.
- Невеликий колектив відділення зв’язку згуртувала О.Л. Омеляненко, - розповідає неофіційний лідер сільської громади В.М. Карась. – Попри те, що село наше велике й швидко його не обійдеш, жіночки встигають часом допомогти сільраді. Також не стоять осторонь громадських проблем. Приміром, ніколи не відмовляються навести лад у сільському парку – неподалік приміщення пошти. І самотнім стареньким завжди готові підсобити. То допоможуть поповнити рахунок на мобільному телефоні, то необхідну покупку занесуть. Люди вдячні зв’язківцям. Крім звичайних поштових клопотів після того, як закрили відділення ощадбанку Олена Леонідівна сама приймає платежі за електроенергію, за телефон тощо. А ще у неї півставки листоноші, тож і пошту розносить. Часом додому повертається пізно, але ніколи не скаржиться, що втомилася. Усе встигає.
- Живемо, як уміємо, - ніби підслухала нашу розмову О.Л. Омеляненко. – Усім зараз непросто. Тримаємо господарство й городи. Старший син закінчив профтехучилище. Дякувати майстрам, навчили обробляти деревину (він столяр-верстатник), бо ріс без батька. У нього виходить працювати з деревом. Та й у дворі добре справляється, часом їздить на заробітки. Молодші діти також не цураються роботи, хоча у них ще все попереду.
У період передплати не могла не поцікавитися, наскільки популярна наша районна газета. Олена Леонідівна констатувала, що «Промінь» у Кучинівці люблять і читають. Тим паче, що його передплатна ціна помітно нижча за інші видання, а це також один із аргументів на користь видання. Не забула О.Л. Омеляненко похвалити листонош Н.М. Чорну (на її дільниці мешкає здебільшого молодь, яка передплачує більше газет і журналів) та молоду маму О.П. Насінник – працює тільки три місяці, але дуже старається.
…Щоранку Олена Леонідівна поспішає на роботу, де на неї чекають люди. У кожного свої потреби, а комусь, можливо, й поспілкуватися ні з ким. Уважний погляд, стримана посмішка, добре слово. Односельці цінують гарне ставлення і сумління в роботі.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий