Ще навесні 1926-го тут була лише панська конюшня, а навкруги цвіли сади та шумів сосновим верховіттям ліс. Мешканець Крестопівщини В.В. Долгошей, який нині фермерує на цих землях, вважає своє село наймолодшим у районі. Його дід – Єрмолай Долгошей - був серед перших поселенців Крестопівщини.
Саме навесні, коли цвіли сади, сюди приїхало 10 сімей із Хотунич і 20 родин із Жабчицької Слободи – нині село Радянське Городнянського району. Зігнали свою худобу в один сарай, створили комуну. Працювали на землі й будували собі житло. Один по одному виростали чепурні будиночки. У лісі пиляли дерева, корчували пні й розорювали городи.
Ідеш лісом, - пригадують старожили, - раптом відкривається новобудова. Далі знову ліс, а в ньому на галявині споруджується хата…
Це спогади нині вже покійного М.Ю. Макогона. Його батько Юхим (у минулому балтійський моряк) був першим серед організаторів комуни та засновників села. Життя активіста обірвалося в грудні 1926-го, коли він у Здрягівці агітував місцевих селян переїжджати до Крестопівщини. Підступний постріл у вікно – і в новоствореній Крестопівщині стає на одного мешканця менше…
Через два роки в селі виросло 30 хат, у яких мешкало 60 дорослих і до сотні дітей. У сім’ї Єрмолая Долгошея підростало 5 синів і доньок, чотири родини крестопівців налічували по дев’ятеро дітей. Адже, якщо в сім’ї підростає молода поросль – значить, є робочі руки. Усі з юних років уміли працювати на землі. Вирощували зернові культури, добре родили тут овочі, плодоносили сади. Карім того, прибутки приносило й тваринництво. На базар до Городні возили й продавали свою продукцію. Для власних потреб копали й заготовляли торф.
Для порівняння: зараз у 4 будинках мешкає 8 чоловік. У кращі часи в Крестопівщині було 42 хати, де мешкали щасливі сім’ї. Усі мали роботу, був засіяний кожен клапоть землі.
Зараз, - розмірковує В.В. Долгошей, - аграрії-високопосадовці ламають голову над тим, як би організувати кілька десятків механізованих загонів, котрі б із півдня рухалися на північ України, засіваючи поля. А потім ці ж загони й збирали б урожай. Для чого тоді село? Як виживати селянину? Скоро доживемося до того, що в населених пунктах залишиться лише голова села із печаткою.
Іще інформація до роздумів. У 70-ті роки в Хотуничах (центральна садиба колгоспу «Прогрес», однією з бригад якого була Крестопівщина) працювало 70 механізаторів, 25 водіїв і стільки ж тваринників.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото із сімейного архіву.
Ідеш лісом, - пригадують старожили, - раптом відкривається новобудова. Далі знову ліс, а в ньому на галявині споруджується хата…
Це спогади нині вже покійного М.Ю. Макогона. Його батько Юхим (у минулому балтійський моряк) був першим серед організаторів комуни та засновників села. Життя активіста обірвалося в грудні 1926-го, коли він у Здрягівці агітував місцевих селян переїжджати до Крестопівщини. Підступний постріл у вікно – і в новоствореній Крестопівщині стає на одного мешканця менше…
Через два роки в селі виросло 30 хат, у яких мешкало 60 дорослих і до сотні дітей. У сім’ї Єрмолая Долгошея підростало 5 синів і доньок, чотири родини крестопівців налічували по дев’ятеро дітей. Адже, якщо в сім’ї підростає молода поросль – значить, є робочі руки. Усі з юних років уміли працювати на землі. Вирощували зернові культури, добре родили тут овочі, плодоносили сади. Карім того, прибутки приносило й тваринництво. На базар до Городні возили й продавали свою продукцію. Для власних потреб копали й заготовляли торф.
Для порівняння: зараз у 4 будинках мешкає 8 чоловік. У кращі часи в Крестопівщині було 42 хати, де мешкали щасливі сім’ї. Усі мали роботу, був засіяний кожен клапоть землі.
Зараз, - розмірковує В.В. Долгошей, - аграрії-високопосадовці ламають голову над тим, як би організувати кілька десятків механізованих загонів, котрі б із півдня рухалися на північ України, засіваючи поля. А потім ці ж загони й збирали б урожай. Для чого тоді село? Як виживати селянину? Скоро доживемося до того, що в населених пунктах залишиться лише голова села із печаткою.
Іще інформація до роздумів. У 70-ті роки в Хотуничах (центральна садиба колгоспу «Прогрес», однією з бригад якого була Крестопівщина) працювало 70 механізаторів, 25 водіїв і стільки ж тваринників.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото із сімейного архіву.
Комментариев нет:
Отправить комментарий