Багато жіночих імен зустрічається в літописі нашого краю. Чи не найдавніша згадка стосується імені вдови Хотини, яка зі своїми дітьми Миною безруким і донькою Галею, яка була висока (мати називала її «Довгою Галею»), сховалася від якогось набігу на місці нинішнього села Хотуничі. Від Мини і Галі пішли родоводи – Безручки і Довгалі, а село наприкінці XVII ст. стало називатися Хотуничі, хоча ще довго називали по-старому – Хотуни.
Наприкінці XVIII ст. виник Багріїв хутір, який згодом перейменували на Софіївку. Як свідчить легенда, цей хутір подарував своїй доньці Софії тихоновицький поміщик.
Історія зберегла ім’я Зеленської Агатії Семенівни (у шлюбі Носової), яка на початку XVII ст. на згадку про покійного чоловіка Юхима Носова (йому, до речі, належали млини на р.Снов, звідки і пішла назва – Носівка) пожертвувала великі кошти на впорядкування Андрониківського монастиря на річці Бречиці.
Не можна не згадати ігуменію Марію Лазаревичеву та її 25 сестер-монахинь, які у 1750 році відродили Миронівський Богословський монастир біля Займища і жили там 38 років.
Завітаємо до Нових Борович середини XVIII ст. В цей час тут господарювала Анастасія Степанівна Полуботкова, вдова бунчукового товариша Семена Полуботка. Не будемо говорити про статки цієї жінки, бо саме вона назвала володіння у Старих і Нових Боровичах своїм «золотим яблучком». Нею була побудована у Н.Боровичах церква Успіння Богоматері, при якій були школа, шпиталь і богодіяльня для жебраків. Над прахом свого чоловіка у поміщицькому саду побудувала домовий храм Св.Миколая.
У Рогізках найбагатший маєток належав поміщиці Софії Федорівні, дружині Матвія Івановича Мороза, військового товариша Чернігівського полку Малоросійського війська. Вона була між панями найбільша пані. Священик і служби не починав, поки вона не приїде. А приїде – виходив з хрестом назустріч. Її улюблений онук відомий як український письменник Данило Мороз.
Петрівка завдячує своєю красунею-церквою (Свято-Миколаївською.) Дуже релігійній жінці – матері пана Василя Яковича Оболонського. Вона дуже хотіла мати у селі кам’яну церкву і сповістила про це свого сина, який на той час був у Москві. Він одразу (у 1875 році), маючи в серці велику любов до матері, надіслав на побудову церкви 5000 рублів. За життя старенької (80-річної Пелагеї Йосипівни) встигли звести тільки фундамент.
У Смячі завдяки коштам, виділеним поміщицею Писаревою, у 1913 році була відкрита народна безоплатна бібліотека.
Жовідський землевласник Дмитро Ринчинський подарував своїй доньці Софії будинок у с.Жовідь. Софія, яка навчалась у Варшаві на агрономічному факультеті, вийшла там заміж. Та через 10 років її чоловік помер, через іншу конфесію жінку не прийняли його родичі, і вона повернулась до Чернігова. Тут доля зводить її з науковим діячем Платоном Порецьким. Потоваришували, згодом одружились і переїхали жити до Жоведі у 1889 році. Вона удосконалювала ведення сільського господарства і створювала всі умови для наукової діяльності чоловіка. У 1907 році Порецький помер. І у 1910 році, на виручені від продажу землі гроші, Софія починає будувати у селі лікарню для бідних, про яку мріяв чоловік. У 1913 році було завершено її будівництво. Крім головного двоповерхового будинку з кахельною підлогою, був будинок для лікарів, стайня для коней, льох для льоду. На будинку – чавунна плита з написом, що лікарня для селян збудована на честь Платона Сергійовича Порецького.
(Далі буде)
Н.МОКРОСНОП
Наприкінці XVIII ст. виник Багріїв хутір, який згодом перейменували на Софіївку. Як свідчить легенда, цей хутір подарував своїй доньці Софії тихоновицький поміщик.
Історія зберегла ім’я Зеленської Агатії Семенівни (у шлюбі Носової), яка на початку XVII ст. на згадку про покійного чоловіка Юхима Носова (йому, до речі, належали млини на р.Снов, звідки і пішла назва – Носівка) пожертвувала великі кошти на впорядкування Андрониківського монастиря на річці Бречиці.
Не можна не згадати ігуменію Марію Лазаревичеву та її 25 сестер-монахинь, які у 1750 році відродили Миронівський Богословський монастир біля Займища і жили там 38 років.
Завітаємо до Нових Борович середини XVIII ст. В цей час тут господарювала Анастасія Степанівна Полуботкова, вдова бунчукового товариша Семена Полуботка. Не будемо говорити про статки цієї жінки, бо саме вона назвала володіння у Старих і Нових Боровичах своїм «золотим яблучком». Нею була побудована у Н.Боровичах церква Успіння Богоматері, при якій були школа, шпиталь і богодіяльня для жебраків. Над прахом свого чоловіка у поміщицькому саду побудувала домовий храм Св.Миколая.
У Рогізках найбагатший маєток належав поміщиці Софії Федорівні, дружині Матвія Івановича Мороза, військового товариша Чернігівського полку Малоросійського війська. Вона була між панями найбільша пані. Священик і служби не починав, поки вона не приїде. А приїде – виходив з хрестом назустріч. Її улюблений онук відомий як український письменник Данило Мороз.
Петрівка завдячує своєю красунею-церквою (Свято-Миколаївською.) Дуже релігійній жінці – матері пана Василя Яковича Оболонського. Вона дуже хотіла мати у селі кам’яну церкву і сповістила про це свого сина, який на той час був у Москві. Він одразу (у 1875 році), маючи в серці велику любов до матері, надіслав на побудову церкви 5000 рублів. За життя старенької (80-річної Пелагеї Йосипівни) встигли звести тільки фундамент.
У Смячі завдяки коштам, виділеним поміщицею Писаревою, у 1913 році була відкрита народна безоплатна бібліотека.
Жовідський землевласник Дмитро Ринчинський подарував своїй доньці Софії будинок у с.Жовідь. Софія, яка навчалась у Варшаві на агрономічному факультеті, вийшла там заміж. Та через 10 років її чоловік помер, через іншу конфесію жінку не прийняли його родичі, і вона повернулась до Чернігова. Тут доля зводить її з науковим діячем Платоном Порецьким. Потоваришували, згодом одружились і переїхали жити до Жоведі у 1889 році. Вона удосконалювала ведення сільського господарства і створювала всі умови для наукової діяльності чоловіка. У 1907 році Порецький помер. І у 1910 році, на виручені від продажу землі гроші, Софія починає будувати у селі лікарню для бідних, про яку мріяв чоловік. У 1913 році було завершено її будівництво. Крім головного двоповерхового будинку з кахельною підлогою, був будинок для лікарів, стайня для коней, льох для льоду. На будинку – чавунна плита з написом, що лікарня для селян збудована на честь Платона Сергійовича Порецького.
(Далі буде)
Н.МОКРОСНОП
Комментариев нет:
Отправить комментарий