Про річечку, яка витікає з дитинства, повість Миколи Максимця «Таємниця гори діда Лева»

Щороку наприкінці щедрого серпня чекаю зустрічі із другом студентської юності Миколою Максимцем. Не роки – десятиліття минули відтоді, як третьокурсник факультету журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка ввів мене, першокурсницю, до студентської сім’ї, познайомив із своїми друзями. Усі разом гострослови-дотепники давали характеристики викладачам, вдячну любов до яких бережу в серці й досі. Досвід, поради Миколи – «бувалого» студента допомагали під час сесій. Згодом, коли Микола Максимець разом із однокурсниками Володимиром Шевченком та Віктором Чуприною на запрошення нашого спільного наставника Г.М.Желія приїхали на роботу до Щорської райгазети «Промінь Жовтня», рада була бачити молодих фахівців серед своїх колег.

Уже давно Микола став Миколою Миколайовичем, живе в далеких Чернівцях, обіймає відповідальну посаду головного редактора «Видавничого дому «Букрек». Але щороку наприкінці літа приїжджає в Старі Боровичі до матусі, щоб допомогти по господарству, сходити на полювання, скупатися в річці свого дитинства, посидіти на березі з вудкою, зустрітися з друзями. І обов’язково завітати до колег у редакцію «Променя». За чашкою кави згадуємо студентські роки, друзів, розповідаємо про дітей та онуків…